05.12.2016 17:16
для всіх
115
    
  2 | 2  
 © Маріанна

Звір


Ліс зимою здається таким спокійним і безпечним. Декому самотнім і мертвотним. Манить і кличе.

Насправді не спить він зимою. Причаївся. Як звір перед стрибком.

Та й своїх звірів у нім доволі. Щоправда і їм зовсім не затишно. Зраджує звична домівка. Змушує ховатися.

І чатувати.

Звичне давно знайоме змінює обриси. Складніше зберегти життя.

Тільки б чуття і нюх не підвели. І вже не надто важливо хижак чи ні. Усім непереливки.

Та вдома звикаєш і до такого.

На мисливця б тільки не натрапити. Тоді рятунку не буде.

Не завжди вдається.


Він стояв такий незвично беззахисний. Його очі з відчаєм дивилися кудись удалину, де зник щойно найлютіший ворог.

Не встиг. Не вгледів. Не захистив.

Відчайдушне моторошне виття наповнило ліс.

Жодної відповіді. Наче вимерло все.

А на снігу в крові лежала вовчиця.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 07.12.2016 11:11  Арсеній Троян => © 

Охохо, яка я заздрю такому вмінню писати стисло) Мініатюра атмосферна і дещо депресивна, а в кінці хочеться сказати - "птічку (тобто вовчицю) жаль"

 06.12.2016 09:47  Тетяна Белімова => © 

Сумно... Якось приречено...