Нічний маршрут
Історія №2
Пригадую, того вечора приїхав зі Львова в Тернопіль. Пішов на зупинку біля ЖД вокзалу, з надією ще сісти на маршрутку. Подивився на годинник, надія зникла, 23:38. Топчусь на місці і роздумую, чи йти пішки, чи почекати ще трішки а потім все одно піти пішки).
І тут зненацька на горизонті появляється він - тролейбус.
"Підозріло пізня година для тролейбуса", - подумалось.
Тролейбус зупинився і я зайшов всередину. Сівши з самого переду, на мене впав тяжкий погляд кондуктора, який сидів у самому кінці. Я вдав, що не бачу його. До речі, у салоні було пусто і тільки душі подертих квитків, блукали туди-сюди. Коли тролейбус рушив, раптово відчинились двері за якими сидів водій.
- Вам куди?, - пролунало.
- До магазину "Універсам", - здивовано відповів я.
- Ясно, доставимо, - додав водій і двері зачинились.
"Що я пропустив у тому житті?", - подумалось.
Нарешті прийшов кондуктор, який ліниво проривався крізь пустий тролейбус. Навіть прийшла думка "розказати" йому, що за проїзд я вже платив і на ЖД вокзалі насправді заходив не я, посилаючись на його втому. Однак, ризикувати не став, судячи з його "доброго" погляду і того, як він перетворив мій білет на пазли, я прийняв вірне рішення.
В цей час водій тролейбуса летів по місту, не зупиняючись на жодній зупинці. О такій пізній годині на зупинках ніхто не стояв, ну хіба що...але нє, вони в іншому місці стоять.
І ось нарешті моя зупинка. Двері відчинились і побажавши щасливої дороги водію, я вийшов.
Їхав на тролейбусі, але було відчуття що на таксі. Як то кажуть, навіщо платити більше))
