Березень
з рубрики / циклу «проза»
Вечір помалу огортав вулиці і будинки навколо себе. Заплакані вітрини магазинів брудно- жовтими плямами відбивалися у рясних калюжах. Березневий вітер своїм холодним, їдким подихом шарпав усе і всіх навколо себе, підхвачував шматки колишніх оголошень, рекламних буклетів і кидав їх у калюжі. Фарби на них швидко розчинялися і перетворювались на незрозумілі плями. Вітер не мав бажання до художнього оформлення своїх робіт, то ж не крутив з паперу човники, а грався ними так, тягаючи їх по поверхням калюж врізнобіч. Від колишніх кучугурів снігу по брудному асфальту стікали потічки води, збільшуючи простір калюж і додаючи вітрові простору для гульбища.
Біля невеличкого кафе двоє парубків палили цигарки, горбилися і куталися у куценькі модні куртки. Вредний вітер намагався і їм дошкулити, зриваючи щораз з цигарок попіл і жаринки. Я сидів в середині кафе і спостерігав за всіма подіями через брудне скло. Горнятко чорної кави сходило догори парою, дратувало мені ніздрі, та я не реагував на ці подразнення. Я не чув сторонніх звуків, які злилися у один різнокольоровий гомін. Я сидів і думав. Я намагався хоч якось впорядкувати в голові той незрозумілий пазл, та щораз різні його часточки губились, інші не підходили одне одному, а деяких я взагалі не міг відшукати. Це дратувало, ні навіть не дратувало, а розлючувало мене все дужче і дужче. За той час, відколи все почалося мені ставало тільки гірше. Я закрився від сторонніх, не спілкувався з більшістю друзів. В черговий раз життя кинуло мене в такі обставини, в яких я вже давно не бажав бути. Та як відомо, нас про це не питають. Почуття прийшли несподіванно, і накрили повністю, відібрали розум і здатність тверезо мислити. Я був розгублений, але щасливий. Та відчуття щастя тривало не довго. Після деяких спроб дійти згоди з предметом мого почуття, з’ясувалося, що вона не готова до спілкування в такому форматі. Я розгубився. Та маючи твердий характер здаватися не збирався. Я став уважнішим, намагався бути поруч у складні моменти, надавав допомогу і підтримував морально. Та все було марно. Минали дні, місяці а стосунки «зависли»… Я не чув ні «так» ані «ні». Це доводило мене до сказу!
В кафе зайшла відвідувачка. Не в силах втримати вхідні двері, від поштовху вітру, жінка їх відпустила і вони з гуркотом хряпнули. Цей звук привів мене до тями. Я згадав про каву. Напій майже зхолов, тож майже за пару ковтків я його допив і замовив ще. Поки несли каву, я крутив у руках металевий корпус мобільного телефону. Думки продовжували роїтися в моїй голові, як поламані льодини на ставу, після криголаму. Я зовсім заплутався і розумів, що потребую поради. Та тільки де її взяти. Друзі все зрозуміють, піде розголос, рідним тим паче не бажав про щось розповідати, не варто… Тоді я відкрив телефонну книгу в мобілці і почав просто гортати список. Пропустивши не один десяток номерів, раптом зупинився на номері своєї давньої приятельки, яка мешкала зовсім в іншому місті. Колись вона мала проблеми в сім’ї, і дякуючи моїй допомозі і підтримці вдало їх вирішила. Та незручно якось після тривалої перерви у спілкуванні, чи схоче говорити? Та зрештою втрачати немає чого. Зробив виклик. Слухав гудки виклику і чекав. Аж раптом слухавка ожила знайомим голосом:
- Ало, я слухаю!
- Привіт подружко! Впізнала?
- Привіт! Знущаєтесь, звісно ж так! Рада чути. Як Ви?
- Та як тобі сказати… я незнав з чого почати. Проблемка в мене є, допоможеш?
- Ну, я незнаю, що за горе?
- Проблеми в мене на особистому фронті…
І я розповів їй про все, що відбувалося в моєму житті. Вона тихо слухала і не перебивала, лиш зрідка дещо уточнювала і я чув що подруга палить. Значить хвилюється, я її звичку знав.
- Так що певно треба щось вирішувати з цим каламбуром, бо мої мізки скоро репнуть, чесно- підсумував я свою розповідь.
- А звідки ви знаєте, що вона не відповість взаємністю?
- Повір мені що не відповість...не в цім житті...
- А ви їй говорили про свої почуття?
- І не тільки словами... вважаєш вірші пишуться від нудьги?
- У вас дуже гарні вірші, мені дуже подобаються…
- Якби вони призначалися мені, я б просто розтанула.
- Не розумію я її!
- Напевно не досить гарні, раз не вірить... і не тане.
- Тоді я її не розумію!
- А що не зрозумілого, не кохає та й все... мене в крайньому випадку...
- А вона вам про це прямо сказала?
- Ні...не говорить ні так ані – ні.
- Якщо жінка не каже ні, значить залишає шанс на те, щоб сказати так…
- Ех, я би ж то твої слова та Богові у вуха! Я тяжко зітхнув. Відсьорбнув ковточок гіркоти з філіжанки. Від цієї гіркоти стало ще гіркіше на душі.
- Ну послухайте, невже вона зовсім ніяк не реагує?
- Чому ж не реагує, реагує. Коли ставлю питання руба – сердиться, або ухиляється від відповіді, а коли намагаюся ладиком підійти, то тільки жартує і все!
- Так, це складно.
- То що порадиш?
- Чесно кажучи я боюся давати Вам пораду, але вважаю якщо стосунки одному з вас непотрібні, то не варто їх підтримувати. Облиште все це. Можливо є сенс перевести свою увагу на когось іншого, до роботи більше уваги, аби відволіктись. Та саме головне не впадати у відчай! Ви сильна людина і впораєтесь, я впевнена!
- Дякую тобі, дорогенька! Не повіриш, та ти мені дійсно допомогла. Незнаю як у вирішенні моїх проблем, та тим, що хоч вислухала. Це дорогого варто, повір! Пробач, що відняв в тебе час, хай в тебе все буде добре!
- Облиште! Я добро пам’ятаю і вважаю, що не зробила і десятої долі від того, що Ви зробили для мене! Так що все добре! І ще одне – не варто витрачати себе на людей, які нас не заслуговують! Ви ж самі мені це казали!
- Так, казав…я пам’ятаю.
- Так можливо ця людина просто не Ваша?
- Можливо… можливо…
- Ну то й робіть самі тоді висновки!
- А з почуттями що робити?!
- Бог посилає нам людей для різних цілей – одних для випробування, інших як нагороду. Може вона ваше випробування?
- Може й так. Добре, пробач я й так тебе затримав! Щасти! І до зустрічі!
- Гараз, і Вам всього найкращого! Побачимось при нагоді! Бувайте.
Я вимкнув телефон. Кава скінчилася. Навколо в кафе значно додалося відвідувачів і стало досить гамірно. Це мені не подобалося. Розмова з подругою дала поштовх для інших думок, думати в гамірному середовищі я не любив. Треба самота і тиша. Час додому. Я розрахувався за спожите і вийшов за двері.
А на вулиці все також продовжував творити безлад березневий вітер. Стало відразу незатишно і неспокійно. Я швидко перейшов до автобусної зупинки і на щастя майже відразу спіймав таксі. Додому і швидше. Зачинити двері. Забути про світ. Забути про все. Таке блаженство, що попереду ще цілий вихідний день! Упірнувши в затишок квартирного тепла, роздягнувся взув капці і пішов на кухню. Дістав з холодильника пляшку коньяку хлюпнув у бокал рідину. Відрізав скибочку лимону і пішов у кімнату. Кинув відразливий погляд на телевізор, ввімкнув свою улюблену музику і вмостившись у кріслі пішов подумки гуляти по потрощених льодинах своїх почуттів…
