Засідка
В таборі вже було гамірно і людно, хоча було лише близько п`яти ранку. Сонце навіть не встигло зійти: лише розігнало сутінки і повільно піднімалось жовтою смужкою по горизонту. Рей прокинувся від голосів і різко сів на розстеленій брудно-коричневій тканині, що слугувала ліжком. Сон образу розвіявся, але втома зі вчора майже не зникла. Він так і спав, в військовому одязі, скинувши лише найважчі обкладинки, в яких було неможливо заснути. Одягнувся і вийшов до інших.
- Сонько! - крикнув знайомий голос.
- Якщо нападуть, коли спатимеш, ми тебе не розбудимо.
Рей оглянувся і посміхнувся напарниці.
- І тобі доброго ранку, Норо.
- Та який там добрий! Хлопці повернулись з полювання з пустими руками, і тепер табір не має що їсти. Напевно, зараз половина табору піде на полювання, якщо їх ніхто не зупинить.
- Може, і нам вислизнути вийде? - підморгнув Рей, очікуючи реакції Нори.
- Я вже думала, що ти ніколи цього не скажеш! Пішли.
- Ей, я ж пожартував. - Але Нора вже не слухала.
Рей тихо засміявся і наздогнав її.
- Як я люблю, коли ти так робиш.
- Як? - спокійно запитала Нора.
- Робиш вигляд, що не чуєш.
- А ти хіба щось казав? - серйозно запитала дівчина, але Рей помітив, що вона спримується, аби не розсміятися, і засміявся сам. Нора не витримала теж, але вони затихли, щойно зайшли в ліс. Обоє прихопили свої міцні луки і тепер тихо йшли, чи то пак скрадались ледь помітною стежкою. Але скільки вони не блукали, у лісі не було ніяких ознак життя. Вони зайшли в пущу, стежки змінилися чагарниками. Дівчина і хлопець зайшли досить далеко, коли вона раптом порушила мовчанку:
- Щось тут надто тихо, - прошепотіла Нора, ніби побоялась власного голосу.
- І правда... - так само тихо відповів Рей.
Навколо стояла німа тиша: ані пташиного співу, ані шелесту листя... Тільки десь тихо віяв вітер, і все.
Раптом кущ попереду непомітно зашелестів і Нора натягнула тятиву лука, готова стріляти. Рей зробив те саме. Нора відчула, що щось не так, але було вже пізно: не встигнули вони й оком змигнути, як їх оточили зі всіх боків чужинці, озброєні до зубів.
Рей з Норою стали спина до спини, тримаючи напоготові стріли, але обоє розуміли, що їх надто багато. Троє до одного - не найкраща позиція, щоб лишитись в живих. Рей першим випустив стрілу, але потрапив у броню і один з воїнів йому тут же вибив з руки лука. Норі ж пощастило більше: якщо Рей був вправним мечником, то вона добре дружила зі стрілами. Перший нападник впав, в якого стріла знайшла слабке місце, Рей дістав меч і тепер бився з двома разом, ще двоє наступали на Нору. В дівчини пашіло лице, руки до болю стискали лука, випускаючи стілу за стрілою. Вона б могла покликати на допомогу, але табір був надто далеко, щоб хтось почув її. Треба було битись самим. Вона вже зі звички полягнула руку за спину, але сагайдак виявився порожнім. Стріли закінчились. Все, що вона бачила - це два воїна перед собою. Вона була зовсім без зброї, в той час як чужинці тримали мечі. Нора вперше пошкодувала, що не захопила з собою меч. Адже у великих битвах вона завжди билась з тилу з групами лучників, а з мечем вправлялась значно гірше, ніж інші. А щоб ще битись з двома озброєними...
Різкий звук удару ніби пробудив дівчину до тями, що ледь не коштувало їй життя. Один з воїнів упав, другий перестав наступати на Нору і тепер бився з... Моллі!
Висока жінка відбивала удари і нападала, аж поки останній воїн в чорних обладунках не впав доліриць.
- Моллі? - радісно скрикнула Нора. Набагато старша за неї жінка колись була її наставницею, саме вона вчила її битись на мечах.
Але Моллі не розділяла її радості і вдарила Нору по руці, разом забравши її лук.
- Як ви могли покинути просто так табір, нікого не попередивши? -сердито блиснула очима Моллі.
- Я.. ми... не...
- Пояснювати будеш командиру. Ви могли загинути! Майже весь табір шукав вас. Це було дуже нерозсудливо і легковажно. Ходімо.
Від слів Моллі Норі стало не по собі, але вона раптом перелякано скрикнула:
- Рей! А де Рей?
- Він з іншими хлопцями, його поранено у плече, але він живий.
- Хто це були? Хто нападники?
- Прибічники нашого головного ворога, їхнє завдання в тому і полягає - влаштовувати засідки і вирізати людей. Тут небезпечно, і ви мали це знати.
Далі Моллі йшла мовчки.
- А полювання? - запитала Нора, хоча більше надавала перевагу мовчанню.
- А що з ним?
- Мисливці повернулись ні з чим.
Моллі похмуро глянула на Нору:
- Двадцять куріпок, шість зайців і три качки.
Нора здивовано поглянула на колишню наставницю.
- Перед тим, як іти шукати вас, мисливці повернулись і засмажили здобич. Боюся, сьогодні ви лишитесь без сніданку, а разом і обіду. Буде вам наука
Нора розуміла суворий тон Моллі, так ставились до них через те, що вони були наймолодшими і недосвідченими воїнами. Всі інших шліфувати і вчили жорстоко і суворо, а новачків трохи жаліли.
Коли вони дійшли до табору, Нора одразу пішла шукати Рея. Він стояв поряд із Зевсом, своїм улюбленим конем.
- Рей. - покликала Нора і враз побачила пов`язку на плечі друга, через яку просочувалась кров. - Пробач.
- Про що ти! Я сам погодився йти, і, до того ж, ти могла легко опинитись на моєму місці.
Нора кілька хвилин дивилась йому у вічі а потім коротко кивнула. Вона не знала, що сказати ще, тому обернулась, щоб піти.
- Норо? Хочеш потренуватись на мечах? - раптом запитав Рей.
- Але ж в тебе рука...
- Це плече, до того ж, ліве.
На мить на обличчі Нори засяяла посмішка:
- Правда?
- Якщо не виступимо сьогодні вдень, то зустрінемось ввечері на східному боці табору.
- Добре. - кивнула Нора і додала: - Дякую.
