Чорна хмара
з рубрики / циклу «Душа Повітрулі»
Вітер знову мовчав. Він звик не спати, звик літати день і ніч, але зараз він знову втомлено схилявся на подругу-яблуню і засинав.
Може, йому вже час зникнути? Хтось казав йому, що його час вичерпається тоді, коли доживе свого віку одна лісова душа. Вітер завжди думав, що йдеться про ту Повітрулю, але зараз вперше завагався. Якщо він помирає, то, мабуть, десь помирає якась мавка чи інша повітруля, яка якось пов"язана з ним...
Чи, може, Їй теж зараз зле? Він не міг знати напевне, бо тут вперше йому коштувало великих зусиль перелетіти з одного дерева на інше, що там казати про далеке місто...
Почався дощ. Як дивно. Мабуть, то робота східних вітрів, адже він зовсім не кликав хмар...
Вітер глянув на небо і прислухався. Грому не було, шелесту листя також. Тільки чорна-пречорна хмара насувалась на небо, ніби якась жахлива вістка.
"Ні, - подумав вітер, - ніхто не кликав за мене цей дощ. Він прийшов сам. Без чужого вітру, без попередження і без своєї чистоти".
Вітер враз зрозумів, що цей дощ - не просто погана звістка. Ця звістка саме для нього, цей дощ прийшов ПО НЬОГО.
Молоді вітри народжуються у спекотний вечір, а старі помирають у чорну зливу.
Вітер вперше злякався цієї смерті, які всі називали переродженням. Він розумів, що мусив йти, він мусив зникнути так, щоцього не помітять ані люди, ані мавки, перелесники, чугайстри... Може, лише повітрулі, і Повітруля.
Але крім раптового страху, Вітер збугнув ще дещо: він зрозумів, що, перед тим, як зникнути, він має побачити Повітрулю. Переконатиись, що душа, яку він колись покликав і захотів дарувати їй крила, зараз щаслива.
І він полетів. Чіпляючись за верхівки дерев, напружуючись від незнайомого відчуття - болю - і вдивлявся в горизонт, що палав. Він летів у місто.
Він шукав Її запах, він вишукував її легке дихання. А за ним, ніби примара, рухалась чорна хмара.
Вона стояла там, де вперше ночувала у цьому місті. На даху. Сама. Вітер вслухався в її прискорене серцебиття і переривчасте дихання. Щось було не так. І перед тим, як впасти перед нею і зникнути у чорній хмарі, вітер збагнув, що сталося.
Збагнув, чому помирав він.
Повітруля помирала.
Народжувалась Людина.
