ПСІ-НОПСИ
УРИВОК 5 Лист до Допича
Мій любий Допичу, я хочу сказати тобі лише одне: яким би дивним чи дурнуватим тобі не здалося те що ти дізнаєшся, але спроможись дочитати і зрозуміти все нижческазане. Бо колись все це обов’язково станеться, яким би нереальним чи відверто смішним воно тобі не здалося з самого початку. І станеться це так непомітно і спокійно, що ти навіть і не зрозумієш, як то все відбулося. Ти навіть не збагнеш і самого факту зміни свого життя. На той момент ти перебуватимеш в щасливому стані впевненості у кожній своїй дії та зрозумілості всього, що з тобою відбувається. І ти надалі вважатимеш, що так воно весь час і було, і є, і має тривати в майбутньому.
Але незрозумілі сни, які ти намагатимешся відразу забути, час від часу нагадуватимуть, що все трохи не так просто, як здається на перший погляд. І тільки дивні малюнки невідомих художників з різномастим переплетінням абстрактних форм і кольорів змушуватимуть твою підсвідомість смикати за якісь невидимі нитки розум, який видаватиме завжди одне й те саме питання: «Де я вже все це бачив, і чого мені – Допичу, який нічого не боїться, насправді так боязко дивитися на всі ці незрозумілі обриси?»
І потім одного разу, ти таки вийдеш посеред ночі на вулицю, закинеш голову догори і беззвучно спитаєш в зоряного неба: «Навіщо ви, далекі невідомі світила, турбуєте мої сни і думки? Хто дав вам право сміятися з мене, коли я спостерігаю за вами? Чому все те, в чому я намагаюся знайти сенс, стає водночас незрозумілим, і я виходжу промовляти до вас свою незграбну молитву-питання, намагаючись знайти в цьому непевному світлі далеких і байдужих мерехтливих цяток, потрібні мені відповіді? Чому?»
А зорі – мовчатимуть. І тільки ледь-ледь буде чути, як дзижчать десь далеко на краю Всесвіту бджілки-хитрунці, задоволено урчать по різних планетах Населених світів провидливі псі-нопси, і тихо перемовляються між собою про Вейт-Конфаймент твої добрі друзі – Грац з Крапивком, в своїй золотаво-вогняній кулі, яка несе їх крізь центр чергової планети до нових, ще не відвіданих галактик. Але все це будуть лише уривки звуків.
І ще ти чутимеш музику. Ту саму, що чув колись, коли думав, що здоровий глузд полишає тебе, коли твій розум рвала на шматки незрозуміла реальність, і ти в розпачі і сильному душевному схвилюванні просив небо позбавити тебе від спостерігання цього дійства, чи принаймні оглушити чимось, аби не бачити тих дивних картинок, так бурхливо атакуючих твою уяву, що аж зябра на твоїй шиї спухали і не давали вільно дихати. А потім, як спогад відпускатиме твою свідомість, ти повільно підніматимеш руки до горла і намацуватимеш ті місця, де колись зяберні отвори ритмічно відкривалися і закривалися, рятуючи тебе від нестачі кисню.
Не бійся, мій друже Допич, просто сприйми це як частину себе, своїх спогадів, як часточку свого життя, бо це дійсно було, хоч ти так достеменно і не зрозумів, в яких саме подіях тобі довелося брати участь. Це просто було, і твоя роль в усьому цьому була наче і невеличка, але так само важлива для Всесвіту як світло останнього променю вмираючої зірки, що в останню мить свого існування потрапляє в хромосферу потрібного атому і викликає вибух, який збурює всю планету. Та планета не має відношення до нашої історії, але ледь відчутна внаслідок її вибуху гравітаційна зміна в певній частині Всесвіту відчувається і в Населених світах. За рахунок цього впливу на соті, тисячні чи десятитисячні кутові секунди збиваються орбіти всіх планет, міняються просторові вісі галактик та вигинаються електромагнітні поля абсолютно всіх небесних тіл. Цей вигин простору і часу – лише на мільйонну долю кутової секунди триває менше, ніж можуть відчути самі найточніші прилади. І наче потім все вертається в норму. Але ні – трохи не все. Бо душі будь-яких істот, що складаються з флюїдів, мрій, думок, емоцій, віри чи марення, реагують на кожне таке мікрозбурення, що лоскоче сінопси нервових систем будь чого живого. І саме тоді починаються справжні дива, незвичні події наповнюють буття, а Всесвіт реагує на них раніше невідомими зовнішніми проявами.
Зрозумій чи прийми на віру, мій друже Допичу, що ти був частиною саме таких подій, хочеш ти того чи ні. Ти, так – саме ти, одне наче з незграбних чи непримітних створінь Всесвіту, ти був причиною того що Всесвіт зміг вижити, що його було вчергове врятовано. Це відбулося завдяки тобі.
Якби ти мене зараз бачив, ти сказав би, що знову не розумієш нічого. Уяви мене перед собою, наче сидиш і слухаєш, а сам впийся очима в рядки. Я розповім тобі цю історію наново: її варто переказати і тисячу разів, бо вона – про музику, яка не скінчиться ніколи, і про тебе, який не розчиниться вже ніколи і буде вічно насолоджуватися мелодіями небесних сфер без страху, з яким ти почув їх вперше.
Слухай цю історію, Допич, радій і заспокоюйся. Ти маєш право на це, за це і даровано тобі можливість дихати: тобі не потрібні більше зября – ти навчився поглинати кисень самостійно. Слухай, мій друже Допичу, слухай…
