Сирія. Нарис. Хомс. Зикраят і танці
з рубрики / циклу «Сирія нарис»
історико-біографічний нарис (біографічна частина)
продовження...
Мешканці сусідніх квартир так само виявилися людьми доброзичливими. Приходили знайомитися, вони пізнавали від нас російську мову, а ми вивчали з їх допомогою арабську, і незабаром проблем зі спілкуванням у нас вже не було!)) Особливо часто до нас в гості приходила Зикраят, юна арабка з поважної родини успішного адвоката. Крім Зикраят у нього було ще двоє дітей, середній Мусаб, і молодша донька Мона. Зикраят являла собою гарну, кучеряву, молоду і сучасну дівчину. Вона не носила хустку, балувала себе футболки з коротким рукавом. Так, для багатьох сирійок це було пустощами, так як руки в більшості випадків прийнято закривати так само як і ноги. Але це правило не обов`язкове і носить лише рекомендаційний характер.
Дуже вже любила Зикраят саджати мене на стіл. А я з дитинства була вихована в дусі радянських забобонів, згідно яких це вважалося поганою прикметою, і я буду з цього хворіти, але в Сирії таких забобонів не було. І мене вона любила, і я була до неї повністю взаємна, так як нестачі уваги я ніколи не відчувала з її боку. І звичайно, всі ці роки сумую за нею. А так як Зикраят не працювала, вона багато часу проводила з нами. За сирійськими традиціями, донька може состаять на забезпеченні батька до заміжжя. А в разі його смерті, отримувати пенсію батька так само до заміжжя, якщо таке відбудеться.
Особливо цікавим і корисним заняттям було моє навчання сирийкому національному танцю, який мені не доводилося бачити в творчих гуртках східного танцю або несирийских кіно-стрічках. Перед його виконанням, трохи нижче талії надівається яскрава національна хустка, у мене була зелена вишита золотистими нитками, які являють собою традицій прикрас одягу. Хустка щільно облягає фігуру і зав`язується вузол в районі, як правило правого стегна, який є провідним у танці. Руки піднімаються до неба в легенях і витончених рухах, кисть при цьому приймає положення, схоже на вкручування лампочки в абажур. Чому це заняття було корисним запитаєте Ви? По-перше, ці танці являють собою добру національну традицію, так і наші офіцери теж освоювали чоловічу партію і охоче демонстрували свої успіхи на спільних заходах.
Найголовніше, за ці виступи я отримувала цукерки від вдячних глядачів, щоб не бентежити мене, араби закривали обличчя руками (ймовірно, робили вигляд, що закривають, лише чоловіки, жінок я не соромилася) і від кожного я отримувала частування . Я вже неодноразово говорила, що араби дуже люблять дітей і ніколи не залишають без уваги, так... і носять з собою цукерки!
Офіцерські родини жили в Сирії, тоді одній з безопаснейших країн світу, а чоловіки їздили в зону військових дій сусідньої держави...
Одного разу я захворіла, перед черговим татовим відрядженням, до нас прийшов сирійський військовий, товариш по службі батька, який щиро не міг зрозуміти чому той поїхав, при наявністи дитини, яка хвора. Він тоді сказав: "мама - це маленька батьківщина, батько - це велика батьківщина".
до нових зустрічей...
На ілюстрації автор нарису - Оля Липа (1988-1991 рр). Автор фото Володимир Липа.
