Ластівки
Весна. Цвітуть нарциси і тюльпани.Ось-ось зацвітуть буйним цвітом сади. З набубнявілими бруньками стоїть біля двору мій улюблений персидський бузок.
Прилетіли з теплих країв ластівки. З перелітних птахів вони прилітають на батьківщину останніми. А восени відлітають першими. Найбільш відома в сільській місцевості ластівка сільська, або касатка (Hirundo rustica). Її легко відрізнити від інших ластівок за довгим вильчастим хвостом, а також більш довгими крилами. У неї темно-синій з металевим відблиском верх в поєднанні з рудим або бежевим черевцем, червоно-каштанова пляма на лобі, підборідді, горлі, окресленому знизу темною смужкою.
Полюючи в повітрі, ластівки віддають перевагу відкритій місцевості – полям, лукам, сільським вулицям і площам. Дуже часто касатки супроводжують
людей і тварин, які йдуть по луговій траві, полюючи на сполоханих ними комах. Це надзвичайно спритні птахи. Вони здатні на великій швидкості підбирати комах з поверхні води, зі спини великої рогатої худоби, що пасеться. Для цього у них виникло пристосування у вигляді короткого, але широкого дзьоба. Навіть, воду вони п’ють на льоту, черпаючи її своїм піддзьобком, ніби ложкою. Часто касатки сидять в дуже великій кількості на проводах.
А ось і наші постійні мешканці, пара сільських ластівок. Декілька днів поспіль залітали вони в приміщення сараю, де знаходилося їхнє гніздечко. Ще в минулому році вони підремонтували його. Це вже втретє прилетіли вони до нашої оселі. Але щось заважало їм зайняти гніздо. Я сиділа на балконі, поруч мене від будинку до літньої кухні був протягнутий кабель. Птахи всілися на ньому, а я з насолодою слухала їхнє чарівне щебетання, яке закінчувалося трелями.
Самець чистив своє пір’ячко, яке й так яскраво виблискувало на сонці чорно-синім відблиском. З яким натхненням залицявся він до самочки! То розпускав свого хвоста, то опускав і піднімав голову, то відходив і наближався до неї, продовжуючи своє неймовірно ніжне щебетання: «Віт-віт-віт». Відомо, що ластівки навесні утворюють нову шлюбну пару. Та коли є готове гніздо і, якщо виводок в минулому році був вдалим, то пара може залишитися протягом кількох років сталою. Ця пара прилітала до нас уже не вперше. Але я помітила їхнє занепокоєння.
І, раптом, мені здалося, що я розумію, про що вони щебечуть.
Вона:
- Знаєш, нам вже треба подумати про те, де ми будемо виводити своїх пташенят.
Він:
- А чим тобі не подобається наше старе гніздо? Хоч в сарай і заходить кішка Манька, але ми її вже добре знаємо. Вона наших пташенят чіпати не буде. Пам’ятаєш, як її наказав господар? А ота мала кішечка – то, мабуть, її донька. Вона така лагідна… Не думаю, що вона небезпечна для нас.
Вона:
- Ти не бачиш нічого? Подивись, у вол’єрі, окрім курей, з’явились незнайомі для нас звірі. Мені вони здаються дуже підозрілими. Он подивись, один з них вискуб із хвоста курки пір’їну. Правда, кішки їх зовсім не бояться. Мала кішечка (я чула, як господиня називала її Люською) підходить до кожної тварини по черзі, треться об них, лащиться, грається їхніми величезними вухами. Ти подивися, які у них великі очі, задні ноги. Вони, начебто, схожі трохи на кішок. Такі ж пухнасті, м’якенькі… Та все ж, я їх боюся…
А бачив, як вони все гризуть своїми величезними передніми зубами? Господар дає їм сіно, накладаючи його в годівницю в сараї, наливає їм в посудину воду, кидає їм кукурудзу, насипає зерно ячменю… А чому нас ніхто не годує? Он подивись на груші висить величезна годівниця, але в ній зараз пусто. А ці тварини не бігають, як кішки, а стрибають. А якщо вони стрибнуть до самого гніздечка, в якому з’являться ластів’ята?.. А якщо ластів’ята злякаються їх і випадуть з гнізда? Страшно подумати! Ні, краще ми знайдемо інше місце.
Вона знялася і стрімголов полетіла в сарай до наших сусідів. Ластівка-самець трохи посидів, ніби щось обмірковуючи, а потім і сам подався туди за своєю «половинкою».
Я залишилася на своєму місці. Стало чомусь дуже сумно. Птахи, так, як і люди, шукають місця, де краще, безпечніше.
Та незабаром повз мене шугнула ця ж сама пара ластівок, залетіли в сарай і довго сиділи в гнізді, ніби щось вирішуючи. Потім вони примостилися біля мене. І знову мені здалося, що я чую і розумію все, що вони «говорять» одне одному. Це - надзвичайно дивне відчуття, яке з’являється на основі спостереження за поведінкою тварин.
Він:
- Ти ж бачиш сама, що з тим гніздом у нас буде багато мороки. Воно напівзруйноване, а тут сарай чистенький, господар, навіть, стіни побілив, і гніздо наше ціле. Треба лише вислати його пухом та пір’ячком. І вікно тут є, в сараї багато світла. Двері господарі не закривають спеціально для нас, щоб ми могли туди залітати. Ти не розумієш, вони піклуються про нас! А що не підгодовують, то через те, що корму дуже багато. Скільки зараз літає різних комах, повзає безліч черв’ячків, жучків. Було б тільки бажання збирати той корм. А годівничку, мабуть, вішають взимку тим пташкам, які не літають в теплі краї, і тим, що кочують сюди з дуже холодних областей, де неможливо здобути собі харч. То ж, не будь такою впертою.
Вона:
- Та я вже й сама бачу, що в чужому сараї дуже незатишно. Мені подобається, що тут зранку багато сонячного світла… Ну добре, ти мене переконав.
Після цього вони стрімко злетіли вгору, потім низько понад землею полетіли кудись геть від двору. Я зайнялася своїми справами. Маленька Люська терлася своєю мордочкою об кроликів, які стовпилися біля неї, поважно походжали кури, кішка Манька грілася на сонці, примостившись на погребиці. А через декілька хвилин ластівки миттю пролетіли мимо мене, тримаючи в своїх дзьобах пух і м’якеньку пір’їнку. Отже, гніздечко не буде пустувати, і в ньому скоро будуть галасувати крихітні голенькі ластів’ята, просячи корму у своїх батьків.
13. 01. 2015 рік
Картинка з інтернету
