21.07.2017 19:31
for all
489 views
    
rating 4 | 1 usr.
 © Марянич Михайло Миколайович

Чорнобривці

 


Гуляючи по місту, інколи натрапляю на клумби з чорнобривцями. То для мене квіти особливі. То квіти мого дитинства. При чому не так самі квіти, як аромат. Чорнобривці пахнуть просто. Це такий простяцький компанійський запах, без всяких різних претензій на витонченість. Може тому і такий рідний для нас, селюків.

І вдихаючи цей аромат, я відчуваю щем, згадую дитинство. Згадую себе малого. Згадую, як чекав маму з роботи осіннім днем, видивляючи її червоного плаща вдалині. Згадую, як моя сусідка однолітка Валька хвалилась оберемком десь зірваних чорнобривців, аромат яких досі мене бентежить...

То аромат, який не має майбутнього… Аромат, який рве мені душу. Бо ніколи я більше не побачу маму, ніколи вона мені не привезе гостинця від зайчика… Нема вже живої і Вальки… І того безхмарного і такого нині любого дитинства нема… І ніколи не буде!

Будуть тільки будні, наповнені гіркою реальністю, втомою та безнадією, яка, як гірке похмілля, пече душу після спогадів, в які поринаєш від аромату чорнобривців…

...Як на ті чорнобривці погляну, 

Бачу матір стареньку…

Бачу… Бачу… Бачу...

 



м.Одеса, 21.07.2017р.

Публікації: Марянич Михайло Миколайович

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись