Сирія. Культурно - релігійні традиції в одязі. Піст і молитва
з рубрики / циклу «Сирія нарис»
Сирія. Нарис. Культурно - релігійні традиції в одязі. Піст і молитва
продовження...
Чоловічий національний костюм складається з довгої білої сорочки, хустки, як правило це були білі хустки у великий горох червоного кольору (або малюнок у вигляді витягнутих овалів), який зазвичай зав`язували навколо голови, або ж однотонні, білого кольору, зверху надівається мотузочок - джгут чорного кольору, закріпляючий головний убір (за традицією під хустку одягається шапочка мусульманина, в яких вони підносять молитви, але її наявність або відсутність не видно, якщо дивитися зі сторони). Доповнюють костюми сандалі, і обов`язковим аксесуаром сирійця є чотки, як правило червоного кольору. Я пам`ятаю вони любили їздити на мотоциклах в подібному одязі. Так само за традицією, яку многі дотримувалися, і до якої приєдналися наші офіцери, чоловіки на мізинці лівої руки носили довгий ніготь, що так само було дуже незвично для нас.
Стосовно жіночих переваг в одязі, радянські дружини сирійських фахівців, які як правило знайомилися з майбутніми чоловіками на навчанні в Москві або інших містах СРСР, одягалися так як вони звикли на батьківщині і ніхто не намагався їх переробити.
Єдине чого все ж не зустрічалося — спідниць (шортів) міні і відкритих сарафанів, дружини радянських офіцерів їх теж не носили, але чи це була данина традиції або негласне правило обов`язкове до виконання, тепер напевно, складно однозначно визначити.
Одяг найбільш релігійних сирійок складалася з чадри (легкого покривала) чорного кольору, що закриває всю фігуру жінки, верхня частина, яка покриває голову і обличчя за виключення очей, виготовляється з повітряної, муслинової тканини, доповнює образ взуття та панчохи так само чорного кольору (тобто без панчіх чи колготок вони не ходять як не було б жарко на вулиці). Жінок у паранджі ( одяг, що повністю закриває жінку з голови до ніг, у тому числі область для очей, прозорою тканиною або сіточкою) нам бачити не доводилося. На відміну від віянь поширених в Радянському Союзі, сирійки обов`язково видаляли волосся на ногах і руках (щодо рук правила менш суворі). А арабські чоловіки щиро дивувалися чому наші жінки цього не роблять. У відповідь на подібні здивування, ми все ж почали долучатися до їх культури, радянські дружини виробляли епіляцію на ногах традиційним для цієї країни способом, аналогом англійського терміна «шугарінг», для чого купувалася липкий солодкий склад (або готувався в домашніх умовах), основними інгредієнтами якого є: цукор, вода і лимонний сік, за консистенцією нагадує пластилін, потім кульки даної речовини катали по тілу, процедура хвороблива, але чого не зробиш заради Священної традиції і краси. Носіння хустки, на відміну від Християнських традицій, передбачає повне покриття голови, в цьому випадку, волосся ні в якому разі не повинні бути видні. Виходячи з чого, навіть найдемократичніший головний убір, який не закриває обличчя, хіджаб, складається як мінімум з косинки і хустки, завдяки чому, повністю покриває волосся, вуха і шию, може бути будь-якого кольору. Більш консервативний головний убір, нікаб, закриває все обличчя, крім прорізи для очей, помірної забарвлення. За існуючим правилом, жіночий одяг повинен бути з довгим рукавом, а спідниця не вище коліна, одяг підлозі облягаючий або вільного крою, відверті декольте звичайно виключалися. Проте, зовнішній образ самої сучасної сирійки, міг складатися з футболки з коротким рукавом і цілком облягаючої, елегантної спідниці (не вище коліна), відкритого обличчя і прекрасного, дуже часто кучерявого волосся. Слід зазначити, що я бачила сирийку з волоссям, пофарбованим у білий колір, лише один раз, хоча, враховуючи, що бачити мені їх з непокритою головою доводилося переважно на балконах і при обміні візитами в гості, багато таємниці їхньої зовнішності, такими і залишаться.
Під час Священного Місяця Рамадану, у Мусульман прийнято постити від світанку і до заходу сонця (заборонено навіть куштування їжі). І ця дія відбувається дуже організовано. Приміром, у м. Масьяфі, момент який позначає початок посту (світанок сонця), а також, який знімає заборону на утримання від плотських і тілесних потреб (захід сонця) знаменується гарматними залпами. А у великих містах: Хомсі і Дамаску, заклик (Азад) до обов`язкової молитви здійснюється служителями Мечетей, тоді їх голос звучить з Мінаретів, і посилюється динаміками так, що чути цей заклик на території всього міста. І коли по вулицях, заходячи Благою Звісткою в будинку звучать ці пісні, що починаються зі слова «Алла», всі віруючі сирійці, де б вони не знаходилися починають здійснювати молитву, на колінах, розташувавшись, на спеціальному килимку, призначеному для Священних дій (чоловіки, на відміну від Християн підносять молитви в головному уборі).
.
Многі чоловіки молилися на балконі, а власники торгових лавок, не звертаючи ні на кого уваги, підносили молитви на робочих місцях. Двері в Мечеті нерідко були відкриті, і проходячи повз, можна було бачити, як моляться чоловіки, залишивши взуття на вулиці. Жінок у Мечеті з відкритими дверима ми не бачили, їм не заборонено відвідувати Храми, однак, чоловіки і жінки моляться окремо, і заходять в їх Храми через різні входи, і більш суворі правила, спрямовані на захист слабкої статі, забороняють знаходиться їм в Мечеті при відкритих дверях, що виходять на проїжджу вулицю. Одночасно з цим, я не разу не бачила, щоб жінки молилися в громадських місцях, так як це суперечить скромності і чеснотам представниць слабкої статі.
_
Автор нарису - колишній житель Сирії (Дамаск - Хомс - Масьяф, провінція Хами)
На фото житловий квартал та балкони, м. Масьяф, будинок в якому ми колись жили, фото, з позиції гірських висот. Внизу біля будинку, автор нарису з групою з представників радянської громади.
Сирія (1988-1991 рр.).