Місіс Робінсон
- Ти все ще сохнеш по Маші? - запитав мене Юрко.
Йому було нудно, тому він вирішив почіплятися до мене з безглуздими питаннями. Я вирішив не відволікатись на його маячню та демонстративно продовжив працювати за комп’ютером. До вечора потрібно було доробити важливий документ - шеф з самісінького ранку цікавився нашими результами з однієї справи. Юрко спокійно набрехав йому, що ми майже все закінчуємо. А сам, падлюка, сидить, байдики б’є та у носі колупається. Нічого почекаю, коли йому набридне розмовляти із самим собою, та він вийде палити у курилку.
- Ти знаєш, - я не прихильник службових романів, - продовжив Юрко далі. - Це відволікає від роботи. Колеги почнуть пліткувати. Навіть колектив може постраждати. Кому це потрібно? Нікому!
- Угу, - погодився я з ним та продовжив набирати текст на клавіатурі.
- Але, ти тільки уяві собі! Я теж не встояв! Був у мене службовий роман! - зізнався мій напарник.
- Як був? Коли? Брешеш, - не повірив я.
- Ти в нас ще не працював тоді. Я сам тільки влаштувався, - пояснив Юрко. - Вона працювала в бухгалтерії. Висока така, статна дама. Соковита. У тілі, але не жирна. Молоденьких таких рідко зустрічаєш - усі як одні веганські недомірки та анорексичні дурепи. Вона була старша за мене на двадцять років та, як я зрозумів пізніше, - заміжня.
- Як її звати? - поцікавився я.
- Це зараз не важливо. Я називав її - місіс Робінсон, як героїню старого американського фільму «Випускник». Вона на неї була схожа. Переглядались ми майже рік.
- А потім? - не витримав я та закинув роботу.
- А потім, - напарник зробив глибоку паузу, вдихнув та гордо вимовив. - Потім я проявив ініціативу.
- Яким чином?
- Вже не пам’ятаю. Щось по службових питаннях. Познайомились. Розговорилися. Я запросив її на побачення. Вона погодилась. Зустрілись декілька разів у ресторані. Одного разу увечері гуляли ми у парку, присіли на лавку, я набрався хоробрості, поцілував її у вушко і трішечки куснув. Це була її головна ерогенна зона. Вона вся затряслася, розтанула та сиділа, ніби її чимось важким по голові огріли. Я, зізнаюся тобі, теж божеволів від її солодких форм. Так збуджувався, що в очах темніло, кров вирувала, а серце стукало, як божевільне. Вона запросила мене до себе у гості.
- А чоловік?
- Звідки я знаю? Поїхав кудись. Не жила вона з ним. Та і донька десь вчилася у іншому місті, - відповів Юрко та продовжив розповідати далі. – Я купив букет червоних троянд і приїхав. Потім в нас уже був свій постійний ритуал. Спочатку вона мене завжди годувала японськими суші. Я зрозумів, що це потужний афродизіак. Годувала, як на забій. А ось далі…
- Що?
- Ммм… Чи то її чоловік зовсім ігнорував, чи то недотрах був колосальний. Але коли я знімав з неї білизну та торкався її тіла, вона тремтіла від насолоди та трепетала. Ну, і почалося. Режим дикого мустанга. Я збуджувався неймовірно. Це був вже не секс – це була боротьба за життя до повного фізичного знищення. Коли я зовсім вже не міг нічого, вона знову мене відроджувала, як фенікса з попелу. Моя місіс Робінсон була ненаситною особою. Ми прокидались разом вранці та знову із пристрастю вчіплювалися один в одного.
- Ви довго зустрічались?
- Майже місяць. На роботі не спілкувались взагалі. Дотримувалися ділових стосунків. Але вночі ми робили, що тільки бажали. Наші зустрічі я гарно пам’ятаю – це був один з найкращих «секасов» у моєму житті. Але, на жаль, моя коханка запропонувала розійтись. ЇЇ присутність у моєму житті теж почала створювати дискомфорт. Я не знаю, що трапилось – її чоловік активізувався, чи донька повернулась. Чи злякалася, що закохається, - із сумом сказав Юрко.
Він почухав потилицю та додав:
- Але, як тільки її ніжно вкусити за вушко, то відразу вмикався «турборежим». Вона заводилась з півоберту. Так, тіло звичайно не молоде, але абсолютне шикарне.
Юрко закінчив розповідь, дістав цигарку та вийшов з кабінету. Я швидко відкрив сторінку Інтернет-браузеру та набрав у пошуковому полі «Місіс Робінсон».
