23.10.2017 09:56
for all
137 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Андрій Осацький

Ракушки

З самого ранку Тамарка з Наталкою були якісь таємничі. Вони шушукались та посміхалися. Інколи перекидалися багатозначними поглядами. Перший хто не витримав їх шпигунських ігор виявився Юрко.

Він підстеріг Наталку на сходах та запитав:

- Що трапилось? Чому така таємничість?

- Відстань. Це тебе не стосується! - відповіла дівчина.

- Наталочко, зірочка! Я ж по твоїм гарним очам бачу що щось коїться. Я нікому не розповім.

- Відчепись кажу. Я Тамарці, обіцяла мовчати, - зізналася Наталка.

- Я був правий. Шеф дав премію? Всім? Не всім?

- Відстань. Причепився, як реп’ях. Ти помиляєшся і тебе це не стосується. Мені ніколи с тобою базікати, - промовила дівчина та хутко втекла від Юрка.

Але мій напарник був дуже упертий тому відразу пішов до кабінету кадровика. Жінка-кадр сиділа за робочим столом та чаклувала над якимись важливими документами.

- Тамаро Павлівно, - звернувся невгомонний Юрко до господарки кабінету. - Мені тут один соловейко шепнув на вухо, що у нашому царстві трапились дивні справи.

- Які такі справи? Який соловейко? Василич знову запив? - не зрозуміла жінка-кадр тактичний підкат мого напарника.

- Та ні. Як би так спитати тебе? - почав Юрко підбирати слова. - Нам що премію дадуть?

- Ні, звідки це ти взяв?

- А чого ви з Наталкою цілий день одна одній очима стріляєте? Я все помітив!

- Дурень, ти Бараненко, - назвала жінка-кадр Юрка по призвіщу. - Ми з Наталкою після роботи йдемо у сучасний медичний центр. Нас запросили на безкоштовне обслідування.

- Вас жінок не зрозуміти, - образився Юрко та вийшов геть.

Увечері після закінчення робочого дня Наталка с Тамаркою поїхали до новозбудованого торгівельного центру, на третьому поверсі якого знаходився медичний заклад. Жінки прийшли у визначений час. Їх зустріла молода дівчина у білому медичному халаті, яка проводила до невеличкого кабінету. Подруги зайшли усередину, де побачили стіл з ноутбуком на ньому, плакати, що висіли на стінах на різну медичну тематику. На підлозі стояли ваги з великим дзеркалом над ними. За столом сиділа лікарка, маленька колоподібна жіночка в окулярах, шапочці та в халаті світло-зеленого кольору.

- Проходьте будь-ласка, - запропонувала вона. – Сідайте.

- Доброго дня, - відповіли жінки та сіли на стільці, що стояли біля стіни напроти лікаря.

- Почнемо, - продовжила розмову лікарка. – Тамаро Павлівно, спочатку ви відповідайте на мої запитання. Потім буде ваша черга, Наталя Миколаївно.

- Добре, - погодились подруги.

- Тамаро Павлівно, будь-ласка розповідайте на що ви скаржитесь?

- В мене спина болить. Інколи у правому боці коліт щось, - почала жалітися жінка-кадр.

- Зрозуміла. Які ліки ви вживаєте? – запитала лікарка.

- Та різні. Що у лікарні призначать тім і лікуюсь. Або купую у аптеці ліки, що побачу у рекламі в телевізорі, - призналась Тамарка.

- Це погано, дуже погано. Ліки псують вашу імунну систему. Це все хімія. Ви себе зовсім не бережете!

- Так що мені робити? – запитала схвильована жінка-кадр.

- З початку потрібно пройти обслідування, - відповіла спеціалістка медичного центру та додала. – Вам дуже пощастило, що ви звернулись до нас. У нашій клініці всі лікарі мають сучасну європейську освіту. Вони проходили практику у найкращих лікарнях світу. Ми маємо спеціальне унікальне обладнання.

- Добре, - погодилась Тамарка та подивилась на подругу, яка її підтримала поглядом.

- Тамаро Павлівно, скажіть будь-ласка у вас є металеві імплантати у тілі? Кардіостимулятори, зубні протези?

Жінка-кадр із здивуванням подивилась на лікарку та вимовила:

- Ні. Не має.

- Добре. Роззувайтесь та підходьте до столу, - запропонувала лікарка і поклала дві пластини з тонкого металу на підлогу та такі ж дві на стіл. – Будь-ласка, поставте ступні та положить долоні на датчики. Щільно притисніть їх. Не бійтеся. Це так потрібно.

Тамара Павлівна послухала лікарку та зробила так, як їй сказали.

- Зараз не рухайтесь дві хвилини, - попередила медичний фахівець та запустила програму на ноутбуці. З його динаміків роздався незрозумілий звук та програма почала малювати різні кольорові графіки.

Після обслідування лікарка почала водити пальцем по малюнку на екрані ноутбука, на якому було зображено жіноче тіло з купою кольорових крапок.

- Дивиться, Тамаро Павлівно, у вас багато проблем з хребтом. Є підозра на ракові пухлини. У вас високий рівень холестерина та дефіцит гемоглобіна. Рахунок вашого життя пішов вже не на дні, а навіть на години. Вам дуже пощастило, що прийшли до нас на обслідування. Я призначу вам лікування. Наш медичний центр обов’язково врятує ваше життя.

Жінка-кадр завмерла. Новина її приголомшила та збила з пантелику. Вона не знала, що відповісти, тому мовчки сіла на стілець.

- Зараз ваша черга, - звернулась лікарка до Наталки, - Будь-ласка торкнетесь до датчиків та не ворушиться.

Дівчина послухалась її та встала біля столу. Процедура обслідування повторилася. Знову на екрані з’явилась картинка з жіночим тілом та купою кольорових крапок. Малюнок був майже такий, як на попередньому обслідуванні.

- Так, поганий стан вашого здоров’я, Наталя Миколаївно. У вас критичний передінфарктний стан. Печінка почервоніла, нірки майже не працюють. Терміново потрібно лікуватись.

- Добре, - погодилась залякана дівчина. – Я згодна!

- Молодець. Не хвилюйтеся, ми ще не таких хворих з того світу рятували. Зараз призначимо вам пігулки та процедури.

- Добре. Скільки це буде коштувати?

- Та не багато, десь тисяч сто. Плюс мінус десять тисяч. Але це не головне. Головне ваше життя, - відповіла лікарка.

- В мене не має таких коштів, - попередила дівчина.

- Не переймайтесь. Зараз оформимо кредит та почнемо лікування.

- Ні, я не згодна! Це дорого! Звідки такі високі ціни? – обурилася Наталка.

- Не будьте такою меркантильною. Це в першу чергу ваше здоров’я. Це навіть не гроші. Вашій подрузі взагалі треба сто п’ятдесят тисяч на лікування. Ви обидві працюєте у шкідливому середовищі, - почала розповідати лікарка. – Ваше життя висить на волосині. Зараз я покличу нашого фахівця з кредитування та ми швидко все оформимо.

- Як, сто п’ятдесят тисяч? - схопилася жінка-кадр.

Ця новина ще більше підкосила бідолашну жінку. Вона міцно схопила за руку подругу та вискочила з медичного кабінету.

- Куди ви, жіночки? – лише встигнула крикнути їм лікарка.

Але це було марно, бо не дивлячись на своє погане здоров’я Наталка та Тамарка зі швидкістю вітру втекли не озираючись.

- Ракушки ми з тобою, Наталочко. Нас зараз на гроші намагались розвести, - сказала жінка-кадр, коли подруги вийшли з будівлі медичного центру.

- Ага, безмозкі ракушки, - погодилась дівчина.

Публікації: Андрій Осацький

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 26.10.2017 16:17  Каранда Галина => © 

значить, не зовсім ракушки, раз не повелися... 

 24.10.2017 22:49  © ... => Тетяна Белімова 

на то они и ракушки, чтобы с ними постоянно что-то происходило)))) 

 24.10.2017 08:05  Тетяна Белімова => © 

Жах... На кожному кроці розводять... Добре, що ракушки не втрапили в пастку)