Роздуми
Сьогодні зранку було зимно. Я надів пальто, укутався шарфом та опустив вуха шкіряної кепки. Взагалі-то я терпіти не можу холод. Не моє це. Я люблю сонечко та спеку. Вчора бачив дівчину, котра поспішала на роботу. На неї без сліз дивиться було неможливо: у тоненькому плащику, колготках, шия гола. Летить на роботу, аж підстрибує. Сама уся тремтить, але ж вона зірка! Синя, як та одинока курка у морозилці в супермаркеті, що примерзла та навіки залишилась у льодовому полоні. При цій думці мені стало холодно та я надів рукавички.
Дорогою на роботу я наздогнав одну дівчину. Ну, як дівчину? Мені під сорок, а їй за тридцять. Для мене вона дівчина. Навіть через двадцять років теж. Ми незнайомі, але я її знаю все своє життя. Чому я її пам’ятаю? Тому що вона некрасива. Не в тому сенсі що вона жахлива, потворна та донька Франкенштейна. Некрасива настільки, щоб я її запам’ятав. Кажуть, що некрасивих жінок не буває. Буває, повірте моєму досвіду. Вона ще дитиною була некрасива, а коли виросла то краще не стала.
Я мешкаю на початку вулиці, а її будинок десь по середині. Наша вулиця довжелезна, як черга у Ощадбанку за комуналкою. Вона майже нескінченна, але на вулиці хоч можливо дихати.
Коли я в дитинстві йшов до школи – мати цієї дівчини возила її у колясці. Я ходив у старші класи – вона теж почала бігати у школу. Досі пам’ятаю великий ранець, знизу якого стирчали дві криві жаб’ячі лапки, а згори дві мляві косички. Коли ми подорослішали, я бачив її з хлопцем. Вони тримались за руки та йшли ніби по повітрю, не торкаючись землі. Потім я зустрів її вагітною, а через декілька місяців з коляскою. Ще через рік я бачив її сумною, а в Інтернеті на сайті знайомств з’явилась її анкета. Пройшло років п’ять, її дитина пішла у школу, а вона вдруге вийшла заміж. За мого сусіда. Вона вдруге, а він в четверте, або в п’яте. Я після третього разу збився з рахунку. Він хлопець стабільний, йому не звикати.
Я наздогнав цю дівчину, обігнав та пішов далі. Але я помітив, що вона вагітна. Це дуже добре, але знаючи свого сусіда я з сумом вважаю, що у майбутньому я знову побачу її анкету на сайті знайомств.
Повз мене проїхала маршрутка набита людьми, як консервна банка сардинами. Найцікавіше, що слідом за нею інша їхала зовсім пуста. Цю картину я спостерігаю постійно. Ймовірно друга маршрутка спеціально їде за першою, щоб підбирати пасажирів, які будуть з неї випадати, бо нема вже вільного місця.
Багато людей йдуть на роботу пішки. В основному це жінки – молоді, старі, мого віку. Чоловіків майже не має. Нас взагалі по статистиці менше, але з ранку нас немає. Або все сплять, або вже працюють. Мабуть друге – тому нас й менше. Нас потрібно берегти, як природу, як Батьківщину та занести у червону книгу.
