21.11.2017 17:54
Без обмежень
156 views
Rating 5 | 1 users
 © Володимир Ринденко

Жартівники

Яких тільки людей не буває на світі білому! У кожного своя вдача, свій норов. Один - замкнутий, інший навпаки – душа оголена, розхристана. Один - зажурливий, понурий, інший - жартівливий, потішний. Один має чудове почуття гумору, інший – приймає все за чисту монету і страждає від цього.

Мишко Глек був якраз одним із таких. Він завжди потерпав від витівок жартунів. Одного разу, на Різдво, занедужав. Та так, що потрапив до районної лікарні з підозрою на запалення легенів. Помістили його до палати, де перебувало на той час шестеро хворих. Один із них Микола Грім – здоровань, сміхотун і веселун. Від його жартів і розіграшів майже весь час лунало гоготіння у всьому відділення. Змірявши поглядом новоприбулого, Микола запримітив здоровенну торбу з харчами. Після традиційного вітання і знайомства, він запитав.

- Ти сюди, я бачу, надовго зібрався… - Кивнув на торбину. У відповідь той навіть не повернувся. Микола обвів поглядом товаришів, - всі чекали на продовження розпочатого представлення. – А ми тут давно… Он Петро, той шо біля вікна, другий місяць… Серьога – мій сусід, той з осені… В цю палату, якщо попав, то надовго буде…

Михайло перестав вовтузитися з торбою біля тумбочки і злякано видавив

- Сказали на десять днів… А може на дві неділі…

- Вони всім таке кажуть. Шоб не нервнічали больні. Жаліють, - помітив розгубленість Микола і, що називається, завівся, -інструкція в них така. Так ти харч свій добре ховай. У тумбочку все не клади – знайдуть і відберуть. Як в армії… Ти в армії служив?

- Ні, у мене… - Зам’явся Михайло й потупив очі долу, - анурез був. Вже пройшло… Бабка вилічила…

Микола завважив, що чоловік вірить усяким небилицям і підморгнув чоловікам.

- А жінка в тебе є?

- Жінка? – Перепитав, й далі вовтузячись. - Канєшно є.

- Мабуть, любить. Якби не любила, такого б лантуха з харчами не спорядила. – Продовжив Микола. – Що там у тебе? Мабуть, на Різдво свиню зарізали? Чи як?

- Аякже, ми ж хазяйнуємо.

- Здорова?..

- Шо, здорова?

- Свиня, питаю, здорова була?

- А чого б то їй хворіти?

- Я тебе питаю, яка завбільшки, скільки важила?

- Та звідки ж я знаю… Ну-у-у, приміром, півтора центнера. Гарна свиня!

- А хто ж помагав поратися, хто колов?

- Так сусід… Іван Качур. Він, як треба завсігда помага…

- Жонатий?

- Хто, я? – Здивовано перепитав Михайло, - я ж казав уже…

- Та не ти! Сусід ваш, Іван чи як його там …

- Ні. Вдовець він… Другий рік…

- Молодий?

- Хто молодий?

- Сусід твій. Молодий, питаю?

- На шість год старший од мене. А може й більше… Я його не питав.

- А жінка питала?

- Кого питала?

- Жінка твоя питала сусіда… Скільки йому годів? З якого він року?

- Не знаю. Мабуть питала. Вона все у всіх питає. Їй воно нада. Мені не нада…

- А як же ти оце рішився їх лишити разом? Я б побоявся, - знову підморгнув товаришам Микола. Ті, посміхаючись, пильнували за перебігом розмови. – Я б ніколи не покинув жінку… Та ще й з молодим сусідом…

- Він не дуже молодий… - Нахмурився Михайло. – Трішки старий… Ну, не дуже старий. Такий… - Нервово почав вкладати провіант до тумбочки.

Тут, підігруючи Миколі, встряг до розмови й Петро.

- Я ніколи не покинув би жінку з сусідом. Хватить, навчений! Вони ж тільки цього й ждуть. Моя он теж… Не встиг я виїхати з двору, а вона до кума… Через паркан. Добре, шо я тоді забув права вдома… Вернувся… Навішав і їй і кумові. – Труснув грізно кулаком. - Довго будуть мене згадувать. Ех, брате, всі вони одинакові.

Михайло після цих слів сів на ліжко, мнучи в руках щось замотане в газету. Погляд був відсутній. Мабуть, щось пригадав. Жартівники ж давилися мовчки зі сміху. Михайло рвучко схопився й вибіг з палати. Чоловіки здивовано переглянулись між собою - куди це він? А тим часом Михайло вже накручував диск телефону. Та зв’язок з його селом був відсутній. Познущавшись безрезультатно над телефоном ще кілька хвилин, він з хмурим лицем повернувся до палати. Ліг мовчки на ліжко і втупився в стелю. Чоловіки спробували ще покепкувати, та роз’ятрена душа Михайлова не реагувала на них. Видно було, що він не може втішити її розбурхану. На вечерю не пішов… Грати в карти теж відмовився...

Десь близько опівночі Микола Грім проснувся від скрипу дверей. Хтось стиха пробирався з палати…

Тим часом Михайло, покинувши лікарню, направився додому. По засніженій дорозі, здолавши кільканадцять кілометрів, він під ранок добрався домівки. Дружина була не на жарт перелякана.

-Здоровий я… - Нічого не пояснюючи, кинув жінці. – Нічого мені там робити.

Найдивніше те, що й насправді Михайлові лікарі вже не знадобилися. От що значить любов. Як відомо, вона додає нам сил.

15.06.2014р.

Україна 21.11.2017р




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 22.11.2017 17:31  Каранда Галина => © 


"представлення" - тут, мабуть, "вистави"... бо то - русизм...

чудово пишете!)

вітаю тут!

Публікації автора Володимир Ринденко

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо