Лист перший
...який ніколи не дійде до свого адреста
Так багато думаю про тебе... Ціла хмара думок в голові, спогадів... Так хочеться багато сказати тобі... Який ти чудовий... Хочу подякувати тобі. За все.
За все, що було. За все що могло бути, але так і не було. Можливо ще буде, як ти гадаєш?
Хотіла подякувати тобі за твої очі. Вони зігрівали мене тоді, коли мені було холодно.
Кажу дякую за твої руки. Вони підтримували мене тоді, коли було тяжко.
Спасибі за твої слова. Вони додавали мені сил та натхнення.
Можливо, ти сам про це не здогадувався. Про те, якою особливою людиною ти є для мене. Я й справді не знаю, що я в тобі знайшла. Чим ти мене привабив. Мене (можливо це буде зовсім нескромно) розумну, здібну, талановиту, доволі симпатичну і, якщо вірити деяким людям, гарну.
Але ти ввірвався в моє життя разом з холодом та вітром, який приніс запах твоїх парфюмів. Ввірвався разом з осінніми дощами, тютюновим димом, цвітом тюльпанів, розумними словами, поставленим голосом і теплими руками. Ввірвався і цупко вріс в моєму серці.
Я вірю в фатум та долю. В те, що на нашому життєвому шляху зустрічаються лише потрібні нам люди.
А ще я вірю в кохання. В справжнє і по-дитячому чисте, наївне. Я знаю, що ти мене не образиш, що в тебе не підніметься рука зробити мені боляче.
Я вірю в те, що серед гір сміття та бруду безкінечних інтриг, пліток та пересудів може вирости ніжнй паросток. Він тягнутиметься догори своїми ніжними листочками назустріч сонцю. Міцнітиме з кожним новим днем і вже не зігнеться під злим шквалом болючих слів. Розпускатиме листочки і одного дня викине пуп"янок, з якого розпуститься квітка. З широчезними червоними пелюстками, які будуть освічувати все навколо. І замовкнуть тоді злі язики, і сіра буденність стане веселкою. І посміхнуться люди, дивлячись на нас з тобою. А квітку цю я подарую тобі. Ти посміхнешся і візьмеш мене за руку. А квітку назвжди заховаєш у своє серце, щоб ніхто не міг її розтоптати.
Можливо, саме в цей момент ти також думаєш про мене. Знай, коли ти раптом захочеш побачити мої очі, подивись в нічне небо. Це мої очі - темні, глибокі, в яких іскряться зорі. Якщо небо буде хмарним, то це значить, що я сумую. Посміхнися, і в моїх очах відразу засяють веселі іскри.
А коли я захочу побачити твої очі, я подивлюся в синє небо, на якому сяятиме твоя посмішка.
Знай, я буду завжди з тобою. Де б ти не був, я буду постійно тебе супроводжувати. Адже в тебе я вклала маленьку часточку свого серця.
Гладжу ніжною рукою весняного вітру. Цілую дотиком першоцвіту. Плачу краплиною роси. І посміхаюся першою зіркою в небі.
Кохаю.
До смерті твоя, Я...
Україна, 25 квітня, 2011 р.
