Лист другий
...який ніколи не побачить свого адресата
Привіт, мій любий...
Ти думаєш про мене? Я знаю, що так... Чи згадуєш тернові очі, посмішку, холодні, крихкі, як лід, руки?
Ти знаєш, я сьогодні завітаю до тебе в гості... Уві сні... Моє тіло мирно та спокійно лежатиме на теплому ліжку, а подумки я буду поряд з тобою. Сяду скраєчку, пригладжу рукою неслухняне волосся, торкнуся своїми губами твоїх очей, проведу м`якою долонею по обличчю... І так проведу всю ніч поряд з тобою, оберігаючи твій сон. Заспіваю тобі колискову соловейком, милуватимусь тобою поглядом зіроньки, легко лоскотатиму ароматом квіту вишні. А вранці розбужу поцілунком сонячного промінчика, вмию срібною росою, приголублю подихом вітру...
Ти сидиш зараз, за сотні кілометрів від мене, і навіть не здогадуєшся, яке щастя звалилося тобі на голову. Чи ти присвячуєш мені так багато думок, сил та емоцій, як я? Скоріше за все, ні...
Але мені нічого не потрібно від тебе. Я лише хочу, щоб ти був щасливий. Безтурботний... Жив своїм життям і не переймався нічим. Радів, кохав, іноді сумував... А я просто спостерігатиму це все і знатиму, що в тебе все гаразд.
Але знай, щоб не трапилося, я завжди поряд. Я завжди прийду допомогти. Я всюди.
Мої сльози в росі заховалися, очі в глибокому чорному небі, кров моя це швидка річка, волосся - пшеничний колос на полі, руки тендітні - гілля дерев. Душа моя це темна ніч, а вітер дихає повітрям з моїх грудей. Слова мої це шепіт листя, пісні мої співає соловейко, дотик троянди - це дотик губ моїх. А стукіт серця чутно у бринчані крапель дощу об землю... Промов лишень моє ім`я і я буду поруч... Я тут... Лише простягни руку... Або просто посміхнися...
Дякую тобі за все...
Гладжу ніжною рукою весняного вітру. Цілую дотиком першоцвіту. Плачу краплиною роси. І посміхаюся першою зіркою в небі.
Кохаю.
До смерті твоя, Я...
Україна, 28 квітня, 2011 р.
