Ранок
Коли світ ходив навколо мене я спала. Він зазирав в мої закриті очі, але я ніяк не реагувала на прояви його цікавості до мене. Зранку він будив мене перед тим, як комусь іти на роботу. І я чула сонне гудіння тролейбусів в помаранчево-холодних сутінках. Я чула перші рухи в новому дні своїх сусідів. Спочатку вони спантеличено ворочались, передчуваючи, що ранок як завжди захопить їх зненацька. Що він вже по всьому приспаному місті розпустив свої сірі щупальця. Ними він заглядав під кожну ковдру, будив тривогу у втомлених тілах. Вчора була неділя. А сьогодні вже понеділок. Всім до роботи! Сусіди починали невдоволено сопіти, кахикати, їх сон ставав дедалі неспокійнішим. А за кілька хвилин до тих моторошних звуків ранкових будильників взагалі ховався у найвіддаленіших куточках ліжка. На дворі на деякий час лягала нестерпна тиша, навіть тролейбуси, здається, проминали наші вікна навшпиньках. І все навкруги корилося туману, млявості і теплу ковдри. Аж тут ніби холодним окропом по голові – Дз-з-з-з-з! Сотні злих, жорстоких, металевих дзвоників до смерті лякають, безжально повертають у сірість буднів, вимагають негайного підкорення своїй механічній волі. Перша реакція на таке нахабство з боку годинника – це вичікувальна тиша, потім мирний храп, але вже за п’ять-десять хвилин – скрип ліжка, човгіт капців, плюскіт води у туалеті і ванні. А через п’ятнадцять хвилин – уже увімкнено телевізор, кипить чайник, пахне кавою і омлетом. Сонні сусіди блукають квартирою у пошуках шкарпеток, блузок, брюк, олівця для очей, одеколона, ножиць і весь час натикаються одне на одного. Хтось з них випадково зазирне у вікно. Там у тумані і холодних сутінках ковзають по сльоті нічні таксі та ранкові тролейбуси, з вікон яких підступно дме, а по тротуарах кутаються у шарфи поодинокі сірі постаті перехожих.
І ось вони уже поїли, одягнулись, нафарбувались, готові йти на роботу. Але очі ще сонно-спантеличені, ці люди віддали б багато чого, аби просто залишитись удома, просто лягти на своє ліжко, яке ще тримає тепло і знову поринути у сон. Ось так безжалісно світ витягає лещатами людей кожного ранку, окрім двох вихідних. Мої сусіди впевнені - ранок з будильником у змові. Вони ненавидять і те, і інше. Але що було б зі світом, якби не ранки і не будильники? Хто б ставав працювати, хто б досягав прогресу, хто б заробляв гроші?
З такими думками я, як набридливу муху, відганяю від себе світ, ранок разом з ним, а сама поринаю у солодкий-присолодкий сон, сон справжнього ледащо. Скільки б людей в моєму місті зараз мені позаздрили?
