Ранок
з рубрики / циклу «Девіду Гарретту»
Світлий ранок прийде темної ночі. Він увірветься в чорну безмежність з золотавими зірками-яшмою й увірве чорняву нескінченість.
І ти заграєш Шопена. І заграєш на скрипці, саме так. І мені стане спокійно, тепло.
Я згадаю про мадам Дюпен, ту, яка звалася Жорж Санд і була Авророю; ту, яку любив пан Фредерік і для якої влаштовував домашні концерти. Скажу ще, що закохані – біля нас. Ти серйозно запитаєш у когось ( у Шопена): «То як вам моя гра, пане? А моя Жорж Санд, моя ранкова зірка Аврора? – і вже до мене. – Каже, ми чудова пара».
Ти одразу замовкнеш, граючи ноктюрн далі. Дуже хвилююче. Дуже невимушено. Дуже. Дуже так, як умієш лише ти. Дуже так, як люблю я. Дуже, як наш ранок.
Мені буде просто гарно. Бо поряд – ти. Поряд щастя й мокрий від роси ранок.
Примітка: Кохають люди, а не відомі імена та прізвища. Любов – це взаємна таємниця без конкретики, мовчазна згода на in-cogito.
м. Ромни, 15.04.2015.
.gif "{#}")
