Сьогодні з вікна вагона метро бачила дивовижну картину...
Cьогодні на початку дев`ятої вечора бачила з вікна вагону метро дивовижну картину...
Спочатку я подумала, що скло тоноване - так темно було на південно-східній стороні, там, де Русанівка і Березняки. Але глянула у протилежний бік, у західному напрямку, і не повірила своїм очам: яскраво-помаранчева неширока смуга неба понад Дніпровими пагорбами зловісно контрастувала з темною, аж чорною, хмарою, яка затягнула геть увесь простір над нашими головами. Правіше, десь над Лівобережною і Гідропарком, спалахували неймовірно довгі блискавки. Цю картину - абсолютно німу, оскільки грому не було чути, - доповнювало жовтогаряче сонце, схоже на великий апельсин, і ще чорніший за хмари Дніпро, по якому пливли одинокий катер і баржа. Деякі пасажири фотографували цей апокаліптичний краєвид на телефони, але у мене при собі камери не було. Я просто споглядала все, завмираючи від здивування і зачарування такою дикою красою. Ми перетнули міст, і тут на скло впали величезні краплі дощу, який поливав мене і згодом, уже на Лівобережній. Що це було? Такого не бачила давно. Літо надходить...
