Казка про Кота-злидаря та Ченця-скрипаля
Жив собі якось на світі Кіт-злидар. Не те, щоб він був один такий на весь світ - ні, але будемо говорити саме про нього. І народився він у гарній і теплій хаті, мати з батьком були, муркотіли йому під вухом. Але віддали котеня у іншу хату – і зостався він без турботи і захисту своєї доброї родини, без її знань безцінних – як в мирі з людьми жити, що робити, щоб десь на смітному місці не опинитися – без смачної їжі, без молочка жирненького, без теплого місця біля пічки.
І ось маленьке котеня вперше получило виволок від Хазяйки нового дому, за те, що калюжу посеред кімнати зробив. І за вухо його тягала, і носом тикала у шкоду. Малий розкричався як всі діти, вирвався із рук її і втік через відчинені двері на вулицю.
Забрався він під кущ густий, щоб не знайшли, причаївся і тихо мурчить-скиглить. І хто знає, що було б далі, але – трапилося саме так, як трапилося. Почув його хлипання вуличний кіт – драний-передраний із жовтими хижими очима, підійшов хвацько, почухав собі за вухом і сказав:
- Що, малий, вигнали за шкоду?
- Так, - мявкнуло кошеня. І розповіло, тремтячи всім тілом на холодному дворі, що трапилося.
Кіт криво посміхнувся :
- Так, кожен кіт має таку кривду у своєму житті. Нічого, малий, не переживай, і це владнається.
- Але що ж мені робити? Я не хочу, щоб мене штурхали і за вуха тягали більше. Як мені зробити, зрозуміти, чого Хазяйка від мене хоче.
І такий битий-перебитий дворовим життям кіт сказав:
- Не треба їм коритися. Ти маєш показати свій гонор, своє шляхетне походження. Бо бачу ось по тій плямці на спині, що походження у тебе не просте, може діди-прадіди десь у царських палатах жили та людських дітей вченими казками бавили.
Кіт скоса глянув на зачарованого такими новинами кошенятку. Попавсь!
- Тому вертайся до хати і – зроби цю ж шкоду їй на шкарпетки – покажи, що ти воїн і кров твоя не проста. Прощати таку страшну образу не можна.
Малий прислухавсь до слів свого мудрого вчителя і все зробив, як той і навчив. І вже зранку з криками був викинутий через вікно, а далі – через паркан. І так почалась нелегке, але горде життя кота-злидаря. Скоро він зустрів таких же злидарів, навчився у них ще цікавих фокусів, як обманювати дурних та страшних людей, як видурювати їжу, а потім гадити-шкодити на порозі і втікати мерщій, бо могли і догнати і вперіщити під хвоста дуже болюче.
Але історія наша іде далі. І ось - ішов якось Чернець-скрипаль по дорозі немощеній. Глянув – кіт лежить, ледь диха. І такий вже жалюгідний вигляд у нього, що пожалів той його, підняв – дав трохи хліба і квасу із фляжки. Кіт повів оком і відвернувся.
- Ну, пробач, ковбаси не маю, - хмикнув Чернець, сів, підпер спиною стовбур високої берези і заграв на своїй скрипочці. І так вже він грав, що Кіт той, забувши честь котячу, благородну, піднявся, підпер лапою щоку – і заплакав. Не бачив такого Чернець. Оце так кіт, оце так дивина. Хліба-квасу не бере, ледве диха, а під скрипку плаче. Хіба з собою забрати? Дивувати людей таким небувайлом.
Але Кіт витер сльози, отряхнувся і раптом кудись зник. Чернець оглянувся навкруги – ніде Кота не видно. Ну, пішов то пішов. А я ось багаття розведу, погріюсь, та й вечір скоро – куди йти?
Зібрав хворосту Чернець, дістав сірники, запалив вогник – та такий гарний і веселий. Повечеряв куском хліба і парою ковтків квасу, сидить, вогником милується. Аж раптом – Кіт – старий знайомець, біля нього стоїть і птаху зубами тримає, в очі дивиться – мовляв, це тобі. Здивувався Чернець такому чудові – це ти за пісню гарну мені приніс? Що ж, дякую, поїмо сьогодні дичини.
І була у них багата вечеря – і Чернець скрипку дістав і грав – Коту, зорям, високій березі. Відлуння чарувало все навкруги і несло далі-і далі хвилі душі скрипаля. І дивувались – хто це не спить і зачаровує серця?
А Чернець і Кіт скоро полягали спати. Кіт – біля багаття, якого давно уже не знав. Чернець, чуть подалі, біля струмка, щоб чути його чисту пісню надії і радості.
Що ж було далі? Як ви і вгадали, життя Кота-злидаря змінилося. Вони з мандрівним Ченцем потоваришувались, і кращого і вірнішого друга Чернець ще в житті не мав.
Не дарма кажуть – з ким поведешся, від того і наберешся. І добре, що є шанс у кожного на зустрічі, які змінюють життя на краще – щасливе і радісне, широке і дійсно величне з добротою, повагою, усмішками і турботою одне про одного.
м.Київ, 2008р.
