01.05.2019 09:37
Без обмежень
29 views
Rating 5 | 5 users
 © Шепітко Олександр

Космонавт

Вжжж, пі-біп!

Машина завантажена, тож рушаймо.

І байдуже, що попереду кущі та купа землі - мій самоскид якщо не об`їде, то з розгону точно проскочить її. Навіть якщо зламається, теж не біда - я зранку каші поїв, отже, як говорить татко, став сильніший і свою вантажівку на руках перенесу. Тим більше, що це недалеко - всього декілька кроків. Звичайно, я міг би покликати на допомогу, але навіщо? Тато й так заморився - он яку глибочезну яму викопав. Купа вийшла ого-го! - мене навіть не видно із-за неї. Мама, коли прийшла їсти кликати, навіть розхвилювалася: 

- А де це Сашко? - питає. - Щось не видно його?

Тато зиркає в мій бік та усміхається: 

- Хто його знає, тільки-но тут був.

Але ж мені за купою не сидиться, тож вискакую та гукаю: 

- А ось і я!

- От, шкідник, налякав! Мийте скоріш руки - обід вже на столі!- Після легенького запотиличника вона витирає мені носа, скуйовджує волосся на голові.- Швиденько, борщ охолоне.

Та йде до хати. 

- Борщ - це добре. Без борщу нема обіду, а якщо ще й сало та часник до нього! - Тато усміхнувся.- Сашко, чув, що мати казала? Розвантажуй свою автівку, пішли заправимося.

Батько відкидає недопалок, піднімається з колоди, обтрушує штани.

- Тату, я ще трохи. Ось це відвезу й прийду. Сідайте без мене.

- Дивися, бо доїмо борщ і до миски з варениками доберемося - будеш після нас витрішками обідати, зрозумів?.

Тато вже завертає за ріг будинку, і що він каже далі, не розібрати.

Мені їсти не дуже хочеться - набагато цікавіше спостерігати як маленька купка глини на очах виростає й здається невдовзі стане горою... 

***

Тато копав, а щоб я не заважав йому, дозволив мені перевозити грунт трохи вбік, під вишню.

- Ось, - каже, - роби собі нову купу тут. Бери самоскида й уперед - я викидатиму, а ти тягай потроху. Дивися тільки, близько до ями не підходь - бачиш, мене вже не видно, а тебе й поготів, якщо гепнешся сюди. Зрозумів?

Я обережно зазирнув донизу - ще б не зрозуміти: тато здавався таким малим. Стоїть, усміхається, чекає, поки дядько Дмитро відра опустить, щоб наповнити їх глиною.

- І навіщо така глибочезна яма? - питаю у батька.

- Як це навіщо? Де ж ти бачив неглибоку криницю? Чим глибша, тим більше води влізе в неї та й прохолодніша вона влітку буде.

- Що ти малого дуриш? - втручається дядько. - Думаєш, як йому всього три роки, то можна говорити, що завгодно? Хіба це криниця? Це скоріше басейн. Криниця - вона з джерелом, а тут такого й близько немає.

- Звичайно, там де ми зараз беремо воду, справжній колодязь, з журавлем, - відповів тато. - Але ж визнай - ходити по воду півкілометра в один бік не дуже зручно. Можливо тому багато хто в селі копає такі басейни - привіз від криниці трактором повний бак і на півроку води вистачатиме - їжу зготувати, і худобу напоїти. Але ж малому скажи про басейн, то він на вагани з водою подумає, що їх мама зранку ставить на сонце, а в обід качки, чи дітлахи в них талапаються - в залежності від того, хто перший туди дістанеться. Тягни краще відра - повні вже, на тебе чекають.

Дядько Дмитро лише сьогодні прийшов допомагати. Тато спочатку копав сам, але коли лопатою викидати з ями стало незручно, то покликав на допомогу свого молодшого брата. Батько накидав відра, дядько мотузкою тягав догори й викидав на купу, а я збоку автівкою шлях протоптував від загальної купи до своєї.

Вжж-вжж! Пі-бі-біп!

***

Дядько годину тому пішов додому, худобу годувати. Тато сидів на колоді, смалив цигарку й спостерігав, як я маневрую поміж кущами. 

- Сашко, а ти вірша запам`ятав, що ми вчора з тобою вчили?

- Якого вірша?

- Про Ониська.

- А, оцього! Звичайно запам`ятав. Він же простенький.

- То розкажи.

Я саме завантажив самоскида, задки тяг його за мотузку, тому, не відволікаючись, почав декламувати:

- Вниз по східцях, тупу-тупу

Ніс Онисько миску супу.

Мама каже:"Не впади, 

Обережненько іди."

"Не впаду, - каже Онисько, - 

Бо я держуся за миску."

І тут під мою п`яту трапився корінь вишні, я зачепився за нього й завалився набік. Заодно перевернув і свою автівку з глиною. 

- Ось бачиш, якби це була миска з супом, то може й не впав би, - засміявся тато. 

- Воно так, але ж я не Онисько, - відповів батькові, струшуючи землю з трусиків.

Тут саме підійшла мама, позвала обідати. Батько пішов, а я залишився.

***

Вжж-вжж! Пі-бі-і-іп!

От такої! Не зчувся, як нога спорснула по краю ями, і я, не втримавши рівноваги, гепнувся на саме її дно. Батько перед цим накопав там глини - щоб потім тільки накидати в відра, - тому приземлення було майже безболісне. Звичайно, що сідницям дісталося, та й сам факт падіння злякав мене.

- Ма-а-мо! Ой-йой! Мамо! Я вби-и-вся! - закричав я щосили з дна майбутньої криниці-басейна.

Мабуть, мої крики були дійсно дуже голосними, бо невдовзі зверху почулося мамине:

- Ой, божечко! Аксентію, біжи-но скоріш сюди!..

- Чого ви тут репетуєте? - майже відразу пролунав поряд батьків голос.

Крізь сльози я бачив, як нагорі він витирав вуста - мабуть, після борщу, - відганяв матір від ями, щоб не заважала, потім нахилився, придивився та спитав:

- Кістки цілі, рухатися можеш?

Я кивнув головою.

- От і добре. Якщо кричиш - значить живий. Вилазь по драбині, космонавт. Добре, що ти її не зачепив, коли падав, інакше б волав гучніше. 

Батькові слова подіяли на мене заспокійливо. Я розтер сльози по щоках, намацав щабель драбини й потихеньку подерся догори...

***

Дядько Дмитро бува посадить мене до себе на коліна, лоскоче й питає, ким же я хочу стати, коли виросту - може вивчуся й полечу до зірок? Зазвичай я відмовчуюсь, або кажу, що не знаю, але тепер впевнений, що космонавтом бути не бажаю. Бо якщо їм по роботі доводиться падати, то мені таке не підходить, тому що це ой як боляче! Та й не відомо, чи буде потім поруч зі мною тато, щоб в потрібний момент сказати заспокійливі слова. А без них біль докучатиме набагато більше...



м. Дніпро 20 травня 2017 року




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 01.05.2019 13:52  роман-мтт => Каранда Галина 

Вода в таких басейнах лишається чистою і свіжою, навіть у спеку. Нічого страшного в тому не має. 

 01.05.2019 13:51  роман-мтт => © 

у нас на півдні я бачив саме великі ями - рили десь 2-3 метри на кожну сторону і в глибину до 2-3 метрів. обмуровували, перекривали все це плитами, згори - кільце бетонне, коловорот чи насос в останні часи. і кришка звісно. наповнювали зазвичай на 2/3, щоб під саму гору води було - ніколи не бачив. 

 01.05.2019 13:33  © ... => Каранда Галина 

стіни (глина) просто штукатурилися цементним розчином... все)) 

 01.05.2019 13:31  Каранда Галина => © 

То що із стінами ями? Їх бетонували? Чи як? 

 01.05.2019 13:12  © ... => Каранда Галина 

смачна вода))
це як в глекові - прохолодна й чиста))
та й вибору не було - або по джерельну за пів кілометра, або цю... 

 01.05.2019 13:05  Каранда Галина => роман-мтт 

У нас, схоже, проблеми з водою ще тільки починаються. В моєму дитинстві на нашій вулиці були справжні колодязі майже в кожному дворі, + радгоспний водопровід. Зараз грунтові води значно нижче, не знаю, чи хтось докопався. Більшість колодязів або порожні, або вже й засипані. Водопровід додихає. Тиск в мережі зовсім поганий. Багато людей пробурили скважини. Влада грозиться вже податком на них...
Але в моєму власному дворі колодязь прямо перед хатою! Я досі дякую тим незнайомим мені людям, що побудували це дворище! Вода - то сила! Як уявлю, що люди змушені пити з "ями" воду, що стояла без руху півроку.... бр))) 

 01.05.2019 13:00  © ... => роман-мтт 

шию колодязя-басейна мурували з каменю, а далі глина - по ній тонкий шар цементної штукатурки і стоїїїть)) а зверху дашок, коловорот і кришка, щоб листя не падало...
звісно, що на полив не вистачало, та й шкода питну воду переводити.. 

 01.05.2019 12:57  роман-мтт => Каранда Галина 

дійсно вперше? на півдні багато людей мають свої "басейни", зазвичай їх кубів на 5-10 копали. Потім муруються стіни, робиться дах, і заливається вода. вистачає на тривалий час, якщо город не поливати. раніше зовні виглядало як криниця: кільце, коловорот з відром. Нині просто закопують ємності для води і використовуються насоси. 

 01.05.2019 12:56  Каранда Галина => © 

А стіни бетонували? Якщо в нас вирити таку яму - вона не втримає води. Вода просто ввійде в грунт, досить швидко. 

 01.05.2019 12:54  © ... => Каранда Галина 

в степу джерела рідкість, в колгоспі били артезіанську скважину й з неї брали воду.
А люди робили отакі басейни у вигляді глека, закопаного в землю - на 3-5 м3. шия десь 1м в діаметрі, а нижче розширяється до 2 м+-.
Води вистачало на півроку на сім`ю та напувати скотину... + ще дощова вода теж йшла на потреби.
це зараз можна бити скважини скільки завгодно, а тоді й дорого, та й нікому це було робити...
життя)) 

 01.05.2019 12:26  Каранда Галина => © 

Весело)))
Вперше чую про такі криниці-басейни, щоб з них і худобу напувати, і їсти півроку варити... 

 01.05.2019 12:20  © ... => роман-мтт 

дякую)) 

 01.05.2019 11:44  роман-мтт => © 

шикарна історія! 

Публікації автора Шепітко Олександр

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 3 | Знайдено: 18
Автор: Шепітко Олександр
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Сімейні оповіденьки;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;