КОСМОНАВТ З ДАЛЕКОГО МИНУЛОГО
Мама й тато Василька ― археологи – вперше взяли і його в експедицію на розкопування старовинних пам’яток. Дістались до однієї з них, схожої на кам’яну плиту. Треба було спеціальною щіточкою обережно змести затверділий шар грунту, щоб побачити зображення. Цю роботу напросився виконувати Васильок.
― От хороший хлопчик! Космонавтом будеш! ― звернувся до Василька з викарбованого на плиті малюнка космонавт.
Він наче ожив, усім своїм єством показуючи, що це хлопчику не мариться, що він, - космонавт, справді, з космосу.
― А ти хороший космонавт? ― запитав хлопчик.
― Авжеж! А ти ― хороший-прехороший хлопчик! Це я зрозумів.
― Чому ти тут заховався, шановний іншопланетник?
― Я живу тут! Як, втім, і мої друзі-космонавти з далекого минулого. Для вас, землян, далекого минулого. А для нас воно не минуле, а сьогодення. Ми оберігаємо спокій і злагоду на Землі.
― Якщо «спокій і злагоду», то чому ж тоді сусід Андрійко б’ється?
― За це його вже покарано тим, що на ці археологічні розкопки були послані твої батьки, а не його. І відкрився я саме тобі, а не йому.
Так створюють люди собі долю.
