06.09.2019 22:03
Без обмежень
61 views
Rating 5 | 4 users
 © Ірина Руденко

Ледащо


— Ти розумієш: вона сидить вдома, весь час сидить вдома, — аж заходиться від люті старенька бабуся в акуратному сірому піджаку та засуджуючим виразом обличчя сурової вчительки. — Сидить собі, не працює. І він сидить на дивані, щось там в своєму комп`ютері робить, та що заробляє — те і проїдають. Зовсім не думають про майбутнє. І ні в нього трудової книжки нема, ні в неї. Та вона і не працює, ледащиця така, сидить на сині, вчепилась як павук і живе, — старенька лютувала не на жарт. 

— Може приворожила? — відповідає інша старенька, який і призначались усі попередні репліки. Вона сидить на сусідньому сидіння автобуса та вся аж схилилась до першої, так уважно слухає свіжі плітки.

— Точно, точно що приворожила. От знайшов вже! Та ще й з якогось Переяслав-Хмельницького. В Києві стальки і гарних, і розумних, і працьовитих. А він знайшов оте ледащо, вона в нього й живе. І вже так сім років разом вони, прости господи. І зі мною не вітаються. Він інколи приїздить, але без неї. Одного разу навіть сказав — як ти її ображаєш, не будете ви спілкуватись. А я що, я правду сказала, а вона бач яка горда, образилась. Дармоїдка.


А вдома Тарас в цей час засинав за ноутбуком — працював усю ніч, дуже вже гарно писався код, аж шкода було перериватись. Тому ліг спати тільки о третій, а прокинувся як завжди о сьомій. Тепер от куняв, поки переглядав напрацьоване за ніч — і сам не помітив, як заснув.


Олеся обережно підійшла до нього, поставила свіжезаварену каву на столі, подалі від комп`ютера, а сама стояла і тихенько дивилась на свого чоловіка. Волосся його було скуйовджене, підборіддя — колючим від триденної щотини, яка, втім, дуже пасувала його обличчю, надаючи мужності. Окуляри трошки з`їхали з перенісся і от-от могли зірватись. Картина така, що хотілось і сміятись, і плакати одночасно, так перехоплювало подих від ніжності до нього. Тому Олеся обережно, якомога тихіше зняла ті окуляри, намагаючись не розбудити сонного чоловіка. Але він усе ж прокинувся, поглянув на неї та погляд його з розгубленого став теплим і ласкавим. 


— От, заснув, — сказав він, розвів руками і став цілковито схожим на якогось ведмедя, яким його малюють у дитячих книжках. Великий, незграбний і дуже добрий. 


Тарас позіхнув та із насолодою потягнувся — засинати за столом та ще справа, дурна й нехитра, а болить потім усе. Але ж що робити, коли так хочеться спати! "Кави б зараз, " — тільки й встиг подумати він, як помітив кружку кави, яку його дружина поставила на стіл поки він спав. А поруч тарілку з тертим пирогом, який він обожнював. Ясна річ, що все для нього, як завжди вона робить усе для нього.


— Хто ще так дбатиме про мене, — промуркотів він, утикаючись головою Олесі в живіт. Вона нічого не відповідала, тільки гладила його по голові і думала, яке воно в неї бідне, занедбане і зголодніле до турботи. 


Трошки пізніше, закривши робочі задачу, Тарас згадав вчорашню розмову з дружиною. Його все влаштовувало в їхньому житті, він заробляв достатньо, аби жити удвох, не бідувати, щороку їздити у відпустку в Європу на тиждень, та ще й потроху відкладати. Але для Олесі все було інакше. Вона не могла бути домогосподаркою. Ще й мати доріка постійно, кожного разу в`їдливо розпитуючи, чи не втомилась вона відпочивати за його кошт. Як вона не зрозуміє, що він з радістю працюватиме, а вона хай відпочиває. Бо її спокій йому важливіший за обов`язкову для пострадянського суспільства галочку в анкеті — “працевлаштована”.


З її художньою освітою постійної роботи за фахом не знаходилось, хіба що окремі проекти, за які вона бралась час від часу. А їй потрібна була стабільність і незалежність, як вона сказала вчора. І справа не в ньому, ніжно додала вона. “А моїй мамі, ” — прошепотів сам до себе він, не розуміючи, як вибачитись перед нею. 


Бо чим же вона завинила? Що хоче робити цікаві для неї речі, хоче створювати прекрасне, а не бути звичайним офісним планктоном, який відбуває робочу повинність в компанії, яку зазвичай ненавидить? Тож хай малює собі в задоволення, хай чекає скільки треба на слушні пропозиції! І хоч не часто в неї ті проекти — та вона така щаслива, коли ними займається чи просто малює для себе. Була щаслива. А зараз все більше сумнішає, коли розмова заходить про роботу, гроші чи відпустки. Занадто вже вона переймається усім, занадто дослухається до всього, що говорять злі язики через заздрощі чи звичайні побутові дурощі.


Він як міг підтримував Олесю, але розумів, що жодні умовляння про свою високу зарплату чи бажання дати її час для себе — не допоможуть. Він тільки глибше заганятиме її у пастку власного самоосуду. Тому зараз Тарас розшукував різні курси для початківців та думав, що саме буде цікавішим дружині з її креативністю та образністю бачення.


— Кохана, щодо нашої розмови про роботу, — сказав він ввечері, коли вони лежали в ліжку і відчув, як вона вся напружилась та ніби приготувалась до бою. — Я зробив для тебе декілька закладок із курсами з веб—верстки та дизайну. Підбірка невелика, бо не знаю, що тобі сподобається більше — але це може бути початком і перенесеш своє художнє бачення у більш практичну сферу, на постійній основі. Доки тобі це подобатиметься. Якщо це тобі подобатиметься.


Тарас обережно шукав слова, щоб випадково не образити довірену йому душу, щоб правильно донести до коханої людини, чому він так робить та що він не просто так втручається у її життя, що він не тисне на неї, а дійсно хоче зробити все якнайкраще. Хоч може і незграбно, хоча й дуже спрощено — але він робить усе так, як знає та вміє. Тому що йому не байдуже. Тому так обережно підбирає зараз слова, так схвильовано затамовує подих, аби почути відповідь. 


— А ні — щось інше вигадаємо, — додав Тарас, продовжуючи говорити ніби сам із собою. — Якщо хочеш влаштуватись кудись — давай шукати разом. Ми щось знайдемо, обов`язково. Тому що це для тебе важливо, а для мене важлива ти. Аби тільки ти мені посміхалась і далі, добре?  


Він відчував, як крижана брила, на яку Олеся перетворилась на початку розмови, з кожним його словом потроху танула. Врешті решт вона знову пригорнулась до нього, така тепла і близька, як і раніше.


— Добре, — тільки й відповіла вона, та в цьому слові було більше — була обіцянка нового життя, де вона знайде себе, де вона зароблятиме гроші сама і де ніхто вже не скаже, що вона ледащо. Ніхто.



Київ 2019




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 11.09.2019 22:35  Каранда Галина => © 

Золотий чоловік... 

Публікації автора Ірина Руденко

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо