Народний Малахій
Дія 2-3ДРУГА ДІЯ
Задзвонили телефони в РНК УеСеРеР — то жалілись к о м е н д а н т
и, що їм клопіт робить М а л а х і й С т а к а н ч и к:
— Черговий секретар РНК? Дзвонить Комендатура. Просимо директиви, товаришу, що ж робити з Малахієм Стаканчиком? Та з отим божевільним, що проекти пише. Т р е т і й тиждень ходить, день у день. І нехай би сам, а то ж узявсь других водити. Кого? Та, наприклад, хтось побивсь із жінкою, він того привів, хтось когось налаяв, він обох притяг, п`яний десь мочивсь в провулку, він і того ублагав прийти. Вимагав і негайної на них реформи... Слухаю! Так. Так. Так. А як не послухається, то що тоді? (Кинув трубку). Оце директива! І
Д р у г и й
— Що сказав?
П е р ш и й
— "Тактовно й обережно порадьте, каже, старому, щоб вернувсь додому. До ОВК написано, щоб було дано йому посаду..." Не поможе бабі й кадило, коли бабу сказило!
Д р у г и й
— Ти думаєш — він божевільний?
П е р ш и й
— Коли він не божевільний, то тоді ти або я божевільний, інакше не може бути.
Д р у г и й
— Ет... просто чудій!
П е р ш и й
— А його проекти?
Д р у г и й
— І божевільного мало. Я чув, казали в РНК — просто наколотив чоловічок гороху з капустою, оливи з мухами, намішав Біблії з Марксом, акафіста а "Анти-Дюрінгом"...
П е р ш и й
— Ну, коли так просто, будь ласка, — тактовно й обережно порадь йому, щоб вернувся додому. Он він іде.
Д р у г и й
— Сам?
П е р ш и й
— Просто не сам. Зараз наколотить тобі оливи а мухами— і ти мусиш все це тактовно й обережно з`їсти.
Почувся Малахіїв голос:
— О люди, люди!...
П е р ш и й
(ухопився за голову)
— Чуєш?.. Починається!
2
Увійшов М а л а х і й з ціпочком. За ним розгублені, аж налякані, протовпились: дідок у дармовисі, з парасолькою, колишній воєнний в галіфе, літня Д а м а
в брилику з тремтячим рожевим пером, покрашена панночка, бліда дівчина, застарений парубок.
М а л а х і й
(пропустивши їх)
— О люди, люди! — сказав Тарас (до к о м е н д а н т
ів). І це у столиці! — додам і я.
Д р у г и й
(під тон йому)
— Що трапилося, скажіте?
М а л а х і й
— Що? Перше, — перекажіть од мене привіт на пролетарський Олімп. Більш точно: наркомам і голові.
Шановні соціальні батьки! Ждучи на ухвалу моїх проєктів (вже Т р е т і й тиждень), віншую вас з днем мого еінгола. Чим розважете мене ви в цей наречений і свя-тий день? Питаюсь, — чим, бо тінь журби української цпала і мені на плечі: місяць пропав, пшениця погоріла, хазяйка вигнала з кватирі...
Знявся гомін:
— Пшениця?
— Яка хазяйка?
— При чому ж тут ми?
— За віщо ж нас?..
— (Перебив хтось). Навіщо нас?..
— (Разом двоє). Приведено?
М а л а х і й
— А хіба я мало питань та проблем розплутав, розв`язав? Примітка: проблеми — це пломби, що ними запечатано двері в майбутнє. 1) Про негайну реформу Людини і в Першу чергу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів на тім світі зайців будем пасти; 2) про реформу української мови з погляду повного соціалізму, а не так, як на телеграфі, що за слово уночі Оравлять, як за дві слові — у, ночі; 3) додаток: схема перебудови України з центром у Києві, бо Харків здається мені на контору. Соціальні батьки! Ще раз нагадую: поспішіть з моїми проектами, найпаче з проектом негайної реформи людини. Наочні доводи негайності — ось вони (показав пальцем на всіх, кого привів). Один, два, три, чотири, п`ять, шість, сім!.. Учора п`ять було, завчора три...
П е р ш и й
(до всіх)
— Що скоїлось? За що він вас привів?
Знявся ще гучніший гомін.
— Ми самі не знаємо...
— Стояли біля церкви, гомоніли про се, про те, і раптом... (Заметушився дідок).
— Пардон! Цій дівчині млосно стало в церкві, отож я заскочила туди і вивела її на свіже повітря. Самі анаєте, який на Тройцю у церкві пікантний дух: березка, трава, квіти... (Тремтіла рожевим пером дама). Вивела її у холодочок, і раптом підходять вони (на Малахія): "Я вас веду в Раднарком". — "Мене?" — "Вас..." — "Будь ласка, — од церкви, кажу, не одійду, але в Раднарком, будь ласка!"
— Я стояв. Прийшла оця Б а б а
... гражданка... Про щось мене спитала... І раптом; ідіть в Раднарком!". Дозвольте, — я член дітей, авіохему, житлкоопу і мене в Раднарком? За що? (Вигукував, немов вигавкував, той, що в галіфе). За віщо?
М а л а х і й
— За що?.. О лю-ди! Ще зречено було в староіндійських книгах Рид-Вегах; не вдар женщини навіть квіткою, а ви що зробили? (На галіфе й дідка). Ви напередодні соціалізму одштовхнули женщину, вдаривши її зневажливим словом!..
Т о й, щ о в г а л і ф е
— Я? Ударив?
М а л а х і й
— Ви ж (на даму й парубка) ще гіршеє вчинили, — ви біля церкви полювали на дівчину (показав на бліду дівчину). О люди!
Д а м а
— Я? Я, навпаки... Я ж сама женщина!
Т о й, щ о в г а л і ф е
(розтривожено)
— Дозвольте, мс`йо! Я ударив? Кого?
М а л а х і й
— Кого? (До баби-прочанки). Об чім ви, гражданко, хотіли в їх спитати? Я бачу, ви із села прийшли.
Б а б а
— Еге… Прибилась, голубе. Люди сказали, що дорогу до Єрусалиму вже розгороджено...
М а л а х і й
— Вибачте і дозвольте перебити на слові: об чім ви в їх спитали?
Б а б а
— Чи не знають, е тепер дорога до Єрусалиму, — спиталась.
М а л а х і й
(до дідка й галіфе)
— А ви... ви що їй одповіли?
Д і д о к
— Ми?
Г а л і ф е
— Дозвольте — я?
М а л а х і й
— Такі Ви!.. Де б сказати їй, що не до гробу тепер єрусалимського нам треба йти, а до Ленінового Мавзолею, до нового Єрусалиму плюс до нової Мекки, — до Москви, ви сказали: проходь, проходь, матінко, — зневажливо, прикро, — і кому, питаю? Женщииі, селянці!
Г а л і ф е
— Жодного прикрого словаї Навпаки, я з дитячих літ воєнний. Ввічливість — моя стихія! Ідеал!
М а л а х і й
(на дідка)
— А ви... Замість доказати їй і ствердити все вищесказане, що скоро, скоро, скоро прийде час, коли всесвіт заспіва Москві: святися, святися, новий Іеруса-лиме, слава-бо революції на тобі возсія — а ви сказали: одчепись! На біржу!..
Д і д о к
— Я ж не знав, що таких на Москву треба справляти.
М а л а х і й
(ще з більшим піднесенням)
— Ага! Він не знав!.. Наочні доводи кажу й показую далі (до блідої дівчини). Скажіть, будь ласка, і простіть на слові, — чим надили, на якеє ремесло спокушали вас (показав на даму й панночку) вони сьогодні там, біля церкви?
Дівчина мовчала.
Не казали вам: тринцять карбованців на місяць, харчі добрі, навіть солодке, білизна, вбрання?
Д а м а
(затремтіла рожевим пером)
— Пар-дон, і як вам не соромно! (До дівчини). Скажіть, милонько, (до панночки) ти, Матильдонько, скажи, що я сказала, про що говорила, як вивели ми її, сердешную, з церкви. Дитя моє! — сказала... Матильдо, скажи, як я сказала?
П а н н о ч к а
— Дитя моє, — сказали ви, мадам Аполінаро... (сама закурила, затяглася димом). Дитя моє! Ви не з машиністочок, часом?
Мадам А п о л і н а р а
(до дівчини)
— А ви як мені одповіли, милонько... Ну? Ну?.. (побачила, що дівчина мовчатиме, сама одповіла за ню, змінивши голос на молодий і скорботний). Ні, санітарка я, — сказала вона, дитя моє. Я тяжко, важко зітхнула і спитала... М а т ильдо, скажи, про що я спитала?
П а н н о ч к а
— У якій лікарні? Скільки заробітку? — спитали ви.
А п о л і н а р а
(за дівчину)
— У Сабуровці, вісімнадцять на місяць, — сказало дитя... То М а т ильдонька аж ойкнула... (До М а т и л ь д и). Скажи, як ти ойкнула?
М а т и л ь д а
— Ойі Та там же збожеволіти можна...
А п о л і н а р а
— Ойкнула Матильдонька, а я додала: сердешнеє дитя моє!.. Колись і я отак сиріткою бідненькою, дівонькою бліденькою служила, служила, плакала, плакала, — аж поки.. о не виплакала собі долі... (До Малахія), Що, може, не так я сказала? Не така була ваша розмова?.. Пардон, і будь ласка! Я знаю, що я казала і що іще казатиму...
М а л а х і й
(пильнуючи кожного їі слова, раптом, рукою впинив)
— Більш точно: "Служила, служила, плакала, плакала, аж поки не плюнула отак... пху" та й пішла до одної мадамочки", — сказали ви. "Ось і Матильдонька так, а подивіться — ви й вона, вона й ви", — сказали, ще й показали ви, о женщино!
А п о л і н а р а
— Я?
М а л а х і й
— І надили, і спокушали велехитро, що е у вас їсти й пити, хорошенько походити, мило духовите, гігієна, шоколад...
А п о л і н а р а
— Матильдонько, скажи, чи ж я таке казала, душенько?
М а т и л ь д а
— Навпаки і нічого подібного!
П а р у б о к
— Я при тому був. Нічого такого і подібного не говорила ця гражданка мадам... Навпаки, хоть я їхнього соціального походження й не знаю, проте скажу, що поводження їхнєє було з Олею, не треба вам Восьмого березня.
М а л а х і й
— Проповідують і пишуть — нема нічого поза класами, а я кажу — ось вам, ось вам позакласова солідарність злих (до парубка). Та хто ж, як не ви перший, приступив з помаранчами до неї, як змій-спокуситель спокушав й під деревом біля церкви, щоб забула вона про Кирюшика і полюбила б вас, і хто, як не Оля, заплакавши гірко, розсипали ваші помаранчі та й побігла в церкву губити свідомість?
П а р у б о к
— Виходить, я її призвів до церкви? Ха-ха... Та я всю антирелігійну агітацію напам`ять знаю і навпаки весь час їй агітував, щоб вона кинула все і не боялася Бога...
А п о л і н а р а
— А я її з церкви вивела.
П е р ш и й к о м е н д а н т
(підійшов до Олі — серйозно, чутливо)
— Скажіть, будь ласка, товаришко, вас справді вмовляли, улещували, щоб ви кинули радянську роботу і пішли... ну... на іншу роботу, чи що?
О л я
(по паузі)
—Ні.
Д р у г и й к о м е н д а н т
(звів брови)
— Ні?.. Так, може, хто-небудь нав`язливий був, образив вас словом, нечемно поводивсь?.. Скажіть по щирості, не бійтесь, за це, я запевняю, неприємності вам аніхто не зробить.
О л я
— Я й не боюся. Кажу — ні! (Заметаливсь гнівом голос). І коли вже хочете знати, то найбільш мені упікся (на Малахія) та. Цілий ранок простежив за мною. Ну як мара та (до Малахія, гнівно). Скажіть, чого ви стежили за мною? Навіщо?
М а л а х і й
— Не стежив, а стеріг од тих, хто іменно стежив і полював на вас.
О л я
(зло й насмішкувато)
— Ви часом не були в божевільні?
М а л а х і й
— Двадцять сім год.
Рух. Захвилювалися всі.
О л я
(два кроки до Малахія).
— Що?.. Де саме?
М а л а х і й
— У своїй сім`ї.
О л я
— А я подумала — справді...
М а л а х і й
— Справді, Олю, бо ж сучасна сім`я — божевільня. Перший ступінь божевільні. Божевільний куток. Скорочено — божкуток.
О л я
— А любов?
М а л а х і й
— Це — мара! Голубая мара, себто — мрія... Бо хіба ж не вона, нездійсненна, привела вас сьогодні до церкви?..
Оля поникла. М а л а х і й два кроки до неї.
І хіба ж не вони (на парубка й Аполінару показав), скориставшися з вашого стану, спокушали і надили вас вийти на розпуття жіноче, щоб грати на струнах універсального кохання?
О л я
(звела голову)
— Ні! (Рвучко повернулась і пішла).
П а р у б о к
(до Малахія)
— Га?
А п о л і н а р а
(кинулась була за Олею)
— Дитя моєї Олю! (Та Оля так глянула на неї, що А п о л і н а р а прикусила язика. Тоді обернулась та до Малахія). Будь ласка, ведіть її тепер ви! Будь ласка! Я маю собі заробіток… (До комендантів). Нарешті, я просю защити од таких і подібних натяків, та ще де — у Раднаркомі, Матильдо! (Демонстративно одійшла).
М а т ильда
— Я теж! (Одійшла).
П а р у б о к
— Це ж наклеп! Провокація! (Одійшов).
Д і д о к
— Ну да ж... (Подибав і собі).
Г а л і ф е
— І за що?.. (Одійшов).
З
А вже входив у комендатуру кум, небритий, суворий. За ним боязно ступала з дорожнім клуночком Л ю б у н я.
К у м
— Спокійно! Він тут! (Не хапаючись, мовчки дійшов до Малахія, став, подивився на його. поминув, повер нувся. знов підійшов).
П е р ш и й к о м е н д а н т
— Ви в якій справі, товаришу" прийшли? До кого?
К у м
(Суворо глянув на к о м е н д а н т а, одійшов од Малахія, постояв, пождав, чи не озоветься він, чи не усміхнеться він, тоді втретє підійшов)
— Хоч здрастуй, куме, коли мовчиш, і я мовчу! (До к о м е н д а н т і в і до всіх). Га?.. Трохи під машину не попали, і за це така стріча!
Л ю б у н я
(боязно наблизилась)
— Папонько! Мамонька... (Затремтіли губи, не могла далі вимовитись).
К у м
— Спокійно!.. Ну що ж, кумеї.. Кланялась тобі жона твоя, а моя кума...
Л ю б у н я
(перемоглася)
проклену, Любуньо, як без папоньки
— Казали вернешся...
К у м
— Спокійно! Кланялась, ридала, ще й переказала, що має три доньки: Віру, Надію, Любов (до всіх), мої хрещениці. (До Малахія). Віру та Надію вдома залишає, а Любов до тебе посилає.
М а л а х і й
— Тіні минущого, гетьте з очей! Гетьте а очей!
Л ю б у н я
— Папонько! (Хотіла щось сказати, та кум, води їй подавши, перебив).
К у м
— Випий, Любонької Випий, хрещенице, бо вода, хоч і холодна, проте тепліша за серце і кров твого батька... (До Аполінари). Можна подуМ а т и, що він їй рідний папаша?
А п о л і н а р а
(тихо)
— Я спочуваю... Скажіть, він за кого тут служить? У якому чині?
К у м
— Він?.. Ніде він не служить. Навпаки, — хоч і повнолітній, — безпризорний він правопорушник. Три тижні, як із дому втік.
А п о л і н а р а
— Ага-а!.. Так он він хто!.. (До свсііх). Він ніхто — ви розумієте?
Г а л і ф е
—Як?
А п о л і н а р а
— Він з дому втік, а дочка шукає...
П а р у б о к
— Ага-а... З полюбовницею?
А п о л і н а р а
— Тільки так! Забрав гроші, усе чисто, а донька оце ось і догнала, ви розумієте? Ніякого права він не має, щоб водити нас по раднаркомах, тим паче допитувати... Ніякого права, і жодної хвилинки я тут не лишаюся. М а т ильдо! Альон додому!.. (До к о м е н д а н т а). Оревуар! (Пішла).
М а т и л ь д а
— Я теж!.. (Пішла).
П а р у б о к
— Я й подавно! (Пішов).
Д і д о к
— Хе-хе... Я теж (і собі подибав).
Г а л і ф е
— За що? (І пішов).
М а л а х і й
— Усе це, плюс попереднє, плюс — що втекли — ще дужче переконує мене, як потрібна негайна і тільки за моїми проектами реформа людини... (До к о м е н д а н т і в). Де мої проекти?.. Півтора року носив я їх в голові, півроку писав і переписав каліграфічне, — де вони?..
Д р у г и й к о м е н д а н т
— Я вам уже сказав...
М а л а х і й
— Негайно подайте їх на розгляд РНК1 Щоб сьогодні подали! Чуєте? Ні, зараз подайтеї Зараз! Чого ж ви стоїте? Хіба можна сіюгодні стояти, коли ж ви самі бачили й чули, — отакеє з людьми робиться, дарма, що навколо у радіо грають, пасуться трамваї, б а сує авто!
Д р у г и й
— Ось слухайте, дорогий мій! Ви витратили на писання двох прекрасних, скажу, надзвичайно серйозних проектів два роки?
М а л а х і й
—Так.
— І ви хочете, щоб такі проекти та було розглянуто й вивчено (а їх треба серйозно й всебічно вивчити) за якихось два тижні?
— Це ж ви до чого?
— Бачте, треба більшого часу, щоб, приміром, держплан вивчив ваші проекти. То я б радив вам посісти яку-небудь посаду (між іншим, є директива Овикові дати вам посаду), ждати на ухвалу проектів, а тим часом, може, написати іще пару нових...
М а л а х і й
(подумав, тихо собі усміхнувся)
— Гаразд! Я згоджуюсь.
К о м е н д а н т и
(зраділи)
—Так?
— От і чудесно! До речі, ось і доня ваша по вас приїхала...
К у м
— Не тільки хрещениця, і я, його кум!
Д р у г и й
— І кум. От разом всі й повернетесь на вашу округу...
К у м
— І я тебе, куме, як вернемось, ой і поздоровлю ж з днем твого ангола! (До к о м е н д а н т і в). Це йому сьогодні сорок сім годочків вийшло. (До Любуні). А як там, подумай, вдома з приводу цього, як там сусідам і людям, що день ангола є, а самого чоловіка нема!
М а л а х і й
— Згоджуюсь — з умовою: посаду мені тут, в столиці, в РНК. Хоть за швейцара, аби тут.
К о м е н д а н т
— От тобі й на! Та що ви, голубчику! В РНК всі посади обсаджено, і швейцарська тоже. Звільнити ж когось, щоб вас посадити — ви ж самі розумієте — ніяково, живі ж люди сидять...
М а л а х і й
— Я стоятиму... Дайте мені посаду стояти, коли всі сидять! Інакше Симеоном Стовпником стану отут і стоятиму, аж поки РНК не розгляне моїх проектів. Крім того, просю вас не курити!
Д р у г и й
— Вибачте!
М а л а х і й
— За цей плакатик боляче, — кричить, кричить, і ніхто його не слухає. А це ж РНК...
П е р ш и й
— Тільки ви не кричіть!
К у м
— Спокійно!
М а л а х і й
— Мільйони дивляться з молінням на цю свою найвищу установу, на гору цю — Преображення України, на нову Фавор, а ви ходите тут під плакатом і ламаєте першу найважнішу заповідь соціалізму — не кури!.. Ні, ще раз переконуюсь, що без моєї негайної реформи людини всі плакати — це тільки латки на старій одежі... Де мої проекти? Я зараз саморучно подам їх голові РНК. Він зрозуміє, бо він бачить і чує, як шкодять революції люди, люди і люди.
К у м
— Наприклад, ти в першу чергу, бо куме, куме, хто ж, як не ти прийшов до товаришів, которі спеціальні люди, в революції напрактикувалися, а ти їм заважаєш?
М а л а х і й
(жодної на це уваги)
— Негайно потрібна реформа, найнегайніше, кажу, бо бачите, що робиться з людиною, бачите? (Показав на бабу-прочанку, що закуняла на стільці і тихенько хропла). Бачите? Чуєте? Тільки що ввійшла у свій раднар-ком — і вже заснулаї Наочний приклад до негайності реформи — ось... Покличте сюди голову РНК1 Тільки, будь ласка, мерщій. Це буде цікаве й повчающе видовище: найкращий син народу, голова РНК, розбудить у себе в комендатурі найтемніший елемент з того ж народу, в присутності реформатора з того ж таки народу... О друзі! Голову мерщій! До речі, й фотографа покличте!.. (Замріяно). Увійде голова, торкнеться її... Між іншим, скажіть, щоб не забув він булаву взяти, бо до голови треба й булави... Увійде, торкнеться булавою й спита: хто ти, громадянко, що прийшла й заснула?
Б а б а
(прочулася)
— А г а п і я Савчиха я! Підбилася, голубе, — йду в Єрусалим.
— Куди? — перепита голова.
— А Єрусалим або на Ахон-гору.
— Темна ж ваша путь, громадянко, й непрогресивна! — скаже голова.
— А темна, голубе! Така вже темна, що йдеш і не знаєш, чи є туди путь, чи нема — і ніхто не зна. Казали на селі у нас люди, що буцімто совіцька вдасть у турків гроб Господній вторгувала і дорогу говільникам розгородила, та чи так же воно?..
— О люди, люди! — скаже голова і додасть вельми ввічливо: не до Єрусалиму тепер треба йти, а до нової мети.
— До якої ж, голубе?
— До якої? До вищезазначеної, великої, № 666006003, голубої мети... Тоді вернеться громадянка назад, на своє село, і, йдучи, проповідуватиме слово нове й благокрасне.
А г а п і я
— Ні, я в Єрусалим обрікалася. Хату спродала і все чисто спродала, щоб тільки доставитись туди або на Ахон-гору, намальовану бачила — сяйво і Божую Матір на хмароньках — та щоб ото вернулась я?
М а л а х і й
(напівмрійно)
— Ой, вернися, громадянко, — скаже голова.
А г а п і я
— Ой, не вернуся.
М а л а х і й
— Ой, вернися, — додам вже я.
А г а п і я
— Ой, ні!
М а л а х і й
(гнівливо)
— Вернися!
А г а п і я
(теж з серцем)
—Ні!
М а л а х і й
(з сприском)
— Раба ти!
А г а п і я
(зраділа)
— У лаврі манахи колись так взивали; раба Божа А г а п і я
М а л а х і й
(одійшовши)
— Ой, раби ж!". Як поночі в сливи, так вона в той соціалізм дивиться. Жаль, що не маю булави...
К у м
— Запитання!..
М а л а х і й обернувся.
Тепер вже не до тебе, куме! (До к о м е н д а н т і в). Запитання! Руба!
Д р у г и й
— Будь ласка! Руба!
К у м
— Та невже ж раднаркоми не мають сили погнати кума додому, хоча б етапним шляхом?
Д р у г и й
(здвигнув плечима)
— Нема за що.
К у м
— Як, нема за що?.. Адже ж чоловік утік із дому, у жінки (у куми) удар за ударом в самісіньке серце, д о ч к и в непритомії. (До Любуні). Я вже думаю, хрещенице, чи не подохли там кури, бо хто ж за ними тепер нагляне, припустім — сьогодні, коли така спека і взагалі незручно в природі. (Втерся хусткою, до к о м е н д а н т і в). До того ж усі с у с і д и, увесь народ у містечку зворушився, ходить отак і сам себе питається: "Яка ж це вдасть, що під нею батьки тікають з дому?"
Д р у г и й
— Подайте на його в суд.
К у м
— На такі ваші бюрократичні слова дозвольте сказати, що я невдоволений з Радянської влади!
Д р у г и й
— Що ж поробиш...
К у м
— Спокійно!.. Незадоволений і маю на це юридичне право." А втім, я не про це прийшов сказати раднар-комам.
Д р у г и й
— А про що?
К у м
— Ось писане прохання. Просю, прочитайте зараз і вголос при йому, при мені й при хрещениці.
Д р у г и й к о м е н д а н т
почав читати тихо. То перший підійшов і дочитав уголос:
— "...на підставі програми Комуністичної партії про дарове державне лікування, з одного боку, і на підставі немовби слабого на голову отця нашого й кума, з другого, я й хрещена донька моя колективно клопочемось у раднаркомів, аби одіслати отця й кума нашого до божевільного дому на пробу, і якщо хоч трошки розуму в йому вбавилось, то..."
К у м
— Про що далі пишеться, то довоєнний аблакат сказав, що раднаркоми не мають права одкинути не тільки моєї, а й хрещениці просьби.
Л ю б у н я
—Тільки це не насправжки.
К у м
(перебив)
Спокійно!
П е р ш и й
(дочитав)
— Гаразд! Подумаєм...
К у м
— Подумайтеї.. Тільки просю вас недовго думайте.
М а л а х і й (до кума)
— Меве до божевільного дому? Мене? Та як ви смієте! Мене народ послав.
К у м
— Брешеш, кумеї Всі с у с і д и, увесь народ мене сюди послав, щоб звернути тебе додому...
М а л а х і й
— Більш як сто сіл, хуторів, містечок я пішки пройшов, йдучи до Харкова, столиці УеСеРеР, на ногах моїх ще й нині порох степових шляхів, із ста криниць та колодязів, спочивавши, пив я воду і з народом гомонів... Я делегат!
К у м
— Брешеші Ти з дому втік!
М а л а х і й
— Я всеукраїнський делегат, куме!
К у м
— Навпаки, хоч скоро вся Україна делегатами стане, ти ж і я — ніколи в світії Отож ходім краще додому, кажу.
М а л а х і й (до к о м е н д а н т і в)
— Вимагаю: вигоньте його — це разі і негайно покличте сюди голову РНК і всіх наркомів — два. Я сам беруся, зараз отут на Агапії покажу вам, як треба робити негайну реформу людини. Ну?.. Чого ж ви стали?
К у м
— І я вимагаю! Не тільки я, хрещениця ось, кума там, а за сусід, за народ я вже говорив, як він ходить і вимага... Негайно пошліть його туди!
М а л а х і й
(ображено, велично)
— Мене? Реформатора? (Підійшов до телефону). Станція? Перекажіть там голові РНК і всім наркомам, хай попричеплюють значки до петельок і йдуть в комендатуру на раду — негайно. Чуєте?.. Порядок денний: доповідь реформатора Малахія про негайну реформу людини з наочним показом на Агапії — така даль голубая сьогодні, а вона стоїть та соняшник лускає... Не перебивайте! Хто там перебиває?
П е р ш и й
— Товаришу реформаторе! Прошу до порядку!
Тільки одвів Малахія, кум за телефон.
К у м
— Товариші раднаркоми! На слухайте його! Не слухайте, кажу, бо хіба ж не бачите, що він несповна розуму став. Младенці в голові... Та не перебивайте ж!..
П е р ш и й
(одібрав телефона, подзвонив)
—Алло... Трапилась маленька трагікомедія... Це ті самі, що з Учорашнього прийшли... та ні, з містечка Вчорашнього... Ні, не п`яні... Трошки згодом все це виясниться...
Увійшов к у р` є р
П е р ш и й
(до Малахія)
— Зараз дзвонили сюди з РНК, просили, щоб ви прийшли до заступника голови.
М а л а х і й
(зрадів)
— А що, куме!.. (Велично). Подзвоніть і перекажіть йому — іду. Ні, краще пустіть мене до телефону, я сам подзвоню. Однині між мною й урядом жодного посередника. Годі!
П е р ш и й
— Він одійшов уже од телефону. Між іншим, просили, щоб ви прийшли негайно. Вас ждуть на дачі РНК.
М а л а х і й
— Який восторг! Іду!.. Між іншим, збирайтесь і ви, Аташе. Я появлю вас заступникові голови РНК як наочний довід до моїх проектів...
А г а п і я
— Може, він скаже, чи є тепер дорога до Єрусалиму?
П е р ш и й
— Просили конфіденціяльно. Розумієте?
М а л а х і й
— Ага! То тоді ви. Аташе, зостаньтеся поки що тут... Я скоро вернуся... А куди ж іти? Куди?
Перший (написавши пакета, дав його кур`єрові)
— Ось вас оцей товариш проводить... (До кур`єра). Будь ласка, одведіть товариша реформатора на Сабурову Дачу.
М а л а х і й
— Дякую! (Пішов за кур`єром, показавши кумові дулю).
К у м
— Куди ж ви його?
П е р ш и й
— Як ви просили — психіатрам на освідчення.
А г а п і я
(наблизилась до телефону, боязливо взяла трубку та нишком)
— Товариші! Просю ж я вас, як би мені до Єрусалиму доставитись.
ТРЕТЯ ДІЯ
Закрякали, закружляли над Малахієму саду в Сабуровці грайворони дзюбаті. Загомоніли, закричали кругом його хворі:
— Гей, чорнії Помовчіть!.. Тож не встиг ще Бог світ сотворити, як вони небо вкрили і поклювали першу золоту зорю, із сонця решето зробили... Темно мені й холодно!.. (Сумно кричав на грайворонів один і звертався до Малахія). Реформуй сонце!
М а л а х і й
(рухом голови й рук своїх показав)
— Реформую!
Д р у г и й
(весь час напружено до всього прислухаючись, таємниче шепотів)
— Тихо, благаю вас.
2
Підійшла санітарка О л я, а за нею застарений
парубок — с а н і т а р.
с а н і т а р.
— Олю Манойловно!
О л я
— Я вже сказала...
— Олю!
— Одчепіться!
— Він же вас увів у неславу, а я зовсім другу любов маю на мислях... Прийдіть, а то я до вас прийду.
О л я
(одійшла)
— Я місцькомові скажу...
П е р ш и й х в о р и й
(до Малахія)
— Це професор напустив навмисне їх у сад, щоб вони клювали мені голову... Ось глянь, як уже поклювали... (Став навколішки). Вижени їх!
М а л а х і й
(одним рухом)
— Вижену!
3
Підійшов Т р е т і й. Він увесь час змітав щось біля себе.
Т р е т і й
— Позамітайте крихти! Дивіться — накришили...
4
Прибіг Ч е т в е р т и й з жовтою квіткою.
Ч е т в е р т и й
— Бачили Олю! Вона сьогодні чарівна. Вона — прекрасна. У неї така ніжна й запашна полова залоза (понюхав квітку). Такої я ще не бачив, хоч і мав любов...
П е р ш и й
— Вони й залозу поклюють!
Т р е т і й
— Хай клюють, аби не топтали...
Д р у г и й
(трепетно)
— Тихо!.. Почують.
Ч е т в е р т и й
— Мав любов з дівчатами, жінками, бабами... Пригадую, де це було. Вперше у кухні, потім в коморці, на кладовищі, в церковній ограді — росяна трава і дзвони, ще й досі дзвони, білий фартушок, гострий молодик з правого боку...
Т р е т і й
— Це на крихтах, на хлібові!..
Ч е т в е р т и й
— Заждіть! Разом сто сім жінок за п`ятнадцять років, чотирнадцять тисяч, п`ятсот тридцять... тридцять…
П е р ш и й
— Поможіть їх розігнати! У-у-у-...
Закричавши тужно, став бігати й підстрибувати. За ним побігли другі, кожен із своїм рухом, вигуком або піснею.
5
Підійшов санітар. Ч е т в е р т и й до нього:
— Ви бачили Олю?
С а н і т а р
— Он туди йди! Вона там... (Показав у другий од Олі бік).
Ч е т в е р т и й
— У неї прекрасна й запашна, як троянда, полова залоза — я бачив...
С а н і т а р
— Де ти... бачив?
— Я сидів отам в кущах... А вона підійшла...
— Ну?
— Рвала квіти...
— Ну?
— Нахилилась...
— Ну-ну?
— Я й побачив... На нозі, біля коліна. А вночі вона прийшла до мене і, якби не кішка...
— Яка кішка?
— Та, що й цієї ночі знов привела мені троє котят... Скажіть, яке має право та кішка нявкати всім, що ко тята од мене...
— Ну, вже поблудив... Отуди йди, до всіх...
Ч е т в е р т и й
(одійшовши)
— Що прокинусь уночі, а вона вже з кетягами і нявкає, нявкає всім: няв-няв-няв...
6
Підійшла О л я, щоб заспокоїти четвертого. С а н і т а р заступив їй дорогу:
— Інтелігентик оцей каже, що ви приходили до його вночі.
О л я
— Щодня йому гіршає.
— А може, цьому й правда?
— Що?.. Боже мій! Трохиме Йвановичу!
— Я не винний, бо ще й не такий на вас поговір може вийти.
— Поговір?
— Знаю я про все, Олю, — як і де гулялося вам, і як морозивом Кирюшика годувала, та як постіль квіточками посипала, сорочечку білую скидала...
О л я
(хитнулась)
— Неправда!
— Неправда? Та я про любов про вашу все чисто знаю і навіть можу сказати, якого числа уночі ви прив`язали Кирюху до себе косою і такечки спали...
— Як же це... ви дознались! Боже мій! Хто вам про це сказав?
— Хто, питаєте?
— Скажіть!..
— А гарнесенька ви зараз. Цей сором вам дуже личить, їй-богу. Очата, як дві небесні планети, і так далі...
О л я
(самими губами)
—Хто?
— Про морозиво пташка розповіла, бо на дереві сиділа і все чисто бачила, про постіль та квіти нетля-метелик, ну а про косу — муха-ха-ха. Ну, ну... Я шуткую, бо що таке му-ха? Дурна комаха-ха-ха...
— Що ж тепер мені робити?..
— Не що інше, як плюнути на Кирюшика, бо все одно з другою вже крутить любов.
— На любов свою хіба можна плюнути? — Як не плюнете — піде поговір...
— Трохиме Йвановичу! Невже ж ви хочете мене перед усім світом на поглум виставити, щоб згоріло в мені серце. Що я вам зробила?
— Нічого. Проте я хочу, щоб ви зробили мені любов, бо я вже знемігся без неї... Чуєте?.. Пора вже подумати й про мене.
О л я
(заломила руки)
— Скажіть, як ви дозналися?
— Про що?
— Ну... про морозиво, постіль, квіти?.,
— Я ж уже сказав: пташка, метелик, муха...
— Трохиме Йвановичу! Скажіть!
— А попросіть!
— Трохиме Йвановичу...
— Попроси!
— Ну, милий! Скажіть!
С а н і т а р її за руки притяг до себе.
О л я
— Пустіть!
— Ну-ну... Не норовися!
— Не давіть мені руки!
7
Тяжко зігнувшись та міцно стиснувши руки, наблизивсь п` я т и й х в о р и й:
— Поможіть!
С а н і т а р
(до Олі)
— Оцьому ввижається, немов носить він на плечах величезного удава, що хвіст його волочиться десь по той бік світу... А любов моя без взаємності ще гірш за того удава, бо давить не руки, а серце... Отак! Отак!
О л я
(скрикнула)
Не мучте!
П ` я т и й
— Не можуї Знемігсяі Зараз впустю. Зараз буде катастрофа. Поможіть!
С а н і т а р
— Він сказав... Кирюха.
О л я
— Він!..
П ` я т и й
(до Малахія)
— Не можу задавити... Це ж удав — всесвітнє зло. І тільки я впустю його — він задавить увесь світ... Поможіть!
М а л а х і й
(рухом руки)
— Поможу!
О л я
— Невже він?
С а н і т а р
— Ще не вірите?.. У вас тут (показав на спину) родинка. Так? (Показав на груди}. А ліва трошки більша за праву... Так? А ви любите, щоб усе (зашепотів про щось в ухо).
О л я
— А він не казав вам, що тепер у мене тут... од його дитина?
С а н і т а р
— Дурниця! Подвійний аборт: Кирюху із серця, дитину із черева — от і вся проблема.
О л я
— А про свою хворобу не казав?
С а н і т а р
— Про яку хворобу?.. Та ви шуткуєте, Олю Манойловно!
О л я
— Хочете пересвідчитись?
С а н і т а р
— Ну-ну... Це він на зло мені, за ті гроші... От же паскудник, гаї А ви чого зразу про це не сказали... Хіба так можна гратися!.. (Пішов).
Оля упала і тяжко заплакала.
П ` я т и й
— Зараз буде катастрофа! Пускаю! Поможіть!
М а л а х і й
(непомітно стеживши за санітаром та Олею, заходив, захвилювавсь, як ще ніколи)
— Негайно... Негайно потрібна реформа людини!.. Зараз, кажу, або вже ніколи! Разом з цим пересвідчуюсь, що ніхто, опріч мене, такої реформи не зробить... Так. От тільки не знаю, з чого почати... Вихор думок, голубих, зелених, жовтих, червоних. Як їх багатої Ціла метелиця! А найбільш голубих, і вони, по-моєму, найкращі та иайпридатніші будуть на мою реформу. Треба ловити їх... Ось одна! Ось друга! Ось третя. Немов метелики, а дивіться, що з них виходить!
У хворій його уяві з`явилися, розквітнули дивовижні проекти, реформи, цілі картини. Спочатку з голубих коливань і метеликів збіглися, закрутилися якісь голубі кола з жовтогарячими центрами, забринів спів "Милость мира" Дехтярьова, перемішаний з Інтернаціоналом, брязкотом кадила та з трелями жайворонків, по тому вималювалось таке: десь у голубій РНК голубі наркоми сидять і слухають його доповідь про негайну реформу людини. Плещуть в долоні, схва-і люють і вітають його, він далі показує наркомам наочно, як треба реформувати людей. По черзі до нього підходять: дідок у дармовисі, колишній воєнний в галіфе, дама, Агапія, санітар, божевільні. Він накриває кожного голубим покривалом, повчає, переконує, потім робить магічний рух рукою, і тоді з-під голубого покривала виходить оновлена людина, страшенно ввічлива, надзвичайно добра, ангелоподібна. Далі ці люди, багато людей і він на чолі їх, з червоними маками та з жовтими нагідками йдуть у голубу даль. По дорозі бачать — стоїть гора Фавор, Оля несе яблука святити, люди співають їй "осанна", тільки якось по-новому. По тому в голубому мареві маячить якийсь новий Єрусалим, далі голубі долини, голубі гори, знов долини, голубі дощі, зливи і нарешті голубе ніщо.
8
Очувся М а л а х і й. Олі вже не було. Навколо ходили й кружляли хворі.
М а л а х і й
— Ага. На підставі вищепобаченого (взяв пучку землі, поплював, розтер і помазав собі лоба) помазаюся народним наркомом (гучно). Сповнилось! Слухайте всі, всі, всі!.. В ім`я голубої революції я помазавсь народним наркомом...
Д р у г и й
— Тихо! Я бачив, у траві верблюжі вуха ростуть.
М а л а х і й
— Хай ростуть!
— Вони ж слухають.
— Прекрасно!
— І переказують!
— Кому?
— Всім...
М а л а х і й
(звів голову)
— Прекрасно! Гей, верблюжі вуха! Перекажіть всім, всім мій п е р ш и й декрет.
Х в о р і
(поміж себе)
— Всім, всім, всім.
М а л а х і й
— З ласки великої матері нашої революції я помазався народним наркомом. Анкета моя: ціпок і торбина сухарів; родинного стану я зрікся, пішки пройшов увесь стаж попередній, воду я пив із ста семи криниць; нарком без портфеля; зовнішні ознаки та клейноди мої: червона лента через ліве плече, ціпочок і сурма, для українців бриль і на великі свята корона з соняшника в руці. Народний нарком М а л а х і й. Ні, не так... Народний Малахів, в дужках — нарком. Скорочено — Нармах... Ні, Нармахнар.
Х в о р і
— Народний нарком. Нармахнар появився.
Х т о с ь
(став навколіна)
— Виведи нас звідси!
Х т о с ь
(захвилювався)
— Він самозванець, не вірте!
Т р е т і й
— Коли ти велике начальство, — прикажи, щоб хліба святого не кришили. Хай крихти позбирають. Отож од таких і голод. Думка була весілля справляти, коли гульк — і молода, і М а т и весільна на баштані посохли... А замість кавунів дитячі голови посходили. Що крику, що плачу, кажуть...
М а л а х і й
— Прикажу! Виведу! Всі-бо ваші просьби, заяви у серце кладу. До речі — мій другий декрет... Всім, всім, всім... Негайно скасувати всі портфелі й теки. Коли ж урядовці спитають, куди їм складати заяви та скарги, відповідь дайте: однині всі скарги народні, заяви і просьби носіте: 1) в голові; 2) в передсердечних сумках — ніже ні в портфелях, ні в теках. Народний М а л а х і й, нарком. Скорочено — Нармахнар. Харків. Вілла Сабурова.
Х в о р і
— Виведи нас, Нармахнаре!
М а л а х і й
— Виведу й поведуі Поведу туди, де зоріє небо й голубіє земля, де за обрієм співають на золотих сідалках голубі будимирі соціалістичні півні...
Х в о р і
— Нас не пустять!
— Не вірте йому!
— Сторожа не пустить.
— Небесні два сторожі й квочка не пустять.
М а л а х і й
— Я вам скажу таке слово, що пустять, — пароль такий, що й мур розваля... Підходьте по пароль!
Хворі
— По пароль!
— По пароль!
— По пароль!
М а л а х і й
(кожному тихо)
— Голубі мрії...
Х в о р і
(повторивши той пароль, кинулись до муру)
— Так виводь нас! Веди!
М а л а х і й
— Лізьте!
Хтось з хворих
— А як піймають?
М а л а х і й
— Не впіймають!.. На сторожі коло вас сам нарком народний. Лізьте, кажу!
Подерлися, перелізли хворі через мур. М а л а х і й переждав останнього, тоді поплював на руки:
— В ім`я соціальної матері нашої революції (поліз і собі).
9
О л я
(прибігла)
— Стійте! Куди ви?
М а л а х і й
(з муру)
— Не закудикуйте! Хіба ще й досі не зрозуміли? Обійти треба кожну хату, межу і завод, щоб кожному преподати голубії мрії...
— І вам не сором перелазити через мур! Злізьте!
— Народний нарком має право перелазити через всі тини на Україні, через всі мури й паркани. Це моя прерогатива.
— Прощу й благаю вас — злізьте.
М а л а х і й
— Гм... Вона просить (зліз з муру). Коли хто-небудь з бідних і покривджених попросить, щоб народний нарком повісився, він мусить і це негайно зробити... Бачте, Олю, народний нарком уважив вашу просьбу, тепер уважте ви мою. Пустіть мене туди.
— Куди?
— Туди, до всіх, а перш — до гегемонів.
— Побудьте ще трошки у нас, відпочиньте, а тоді й підете собі...
— Олю! Невже ви маєте мене за божевільного.
— Ну, от ще... Та ніхто, ніхто не має вас за божевільного.
М а л а х і й
(проникливо)
— Олю! У вас очі такі чисті й прозорі, що навіть тінь легенької неправди я бачу на дні їх і читаю — авжеж, божевільний.
— Та ні! То вам так здається.
— Щоб знали ви, Олю, — я не божевільний. Вийшла, як це трапляється, малюсінька помилка. Угадайте, яка?
— Не знаю... Скажіть!
— Малюлюнічка. Провожатий помилився — де б вести мене на віллу РНК, а він на Сабурову віллу одвів.
От і все. А Оля повинна помилку цю залагодити, пустивши мене...
— Ні-нії Я не можуї Попросіть професора. Він розумний і добрий, він вас огляне... І взагалі вас скоро випустять. Я чула, вас тільки на освідчення прислали... Та хіба вам погано тут? Дивіться — зелено як, квіти, повітря яке!..
— Не голубе! Ах, Олю! Од вас тепер залежить, щоб оновилася людина і земля у просторах блакитних, як лебідь біла на тихих ставах, музично і вільно попливла...
Десь за садом загув лунко заводський гудок.
М а л а х і й так і скинувсь:
— Чуєте?.. Туди, туди, — до гегемонів!.. І божевільним справді буду, коли спізнюсь і не поведу їх за собою...
О л я
— Ой Боже! Гудок у заводі — дванадцять годин. Зараз на сніданок... А де ж другі... Де вони?
М а л а х і й
— Вони вже пішли.
О л я
— Справді? Пішли снідати?
М а л а х і й
— Так. На голубе снідання пішли.
О л я
— Так ходімо ж і ми. Мерщій! (Пішла).
М а л а х і й пішов був за нею.
Скоро вернувся — сам. Взявся лізти знов на мур. Завагався:
— Ні... Вона мене просила.
10
О л я
(повернулась)
— Наркоме!
М а л а х і й
— Не бійтесь! Я ж відступивсь і здавсь на вашу просьбу. Проте я маю вас переконати, Олю. Я мушу першій вам преподати голубії мрії, тим паче, що в очах у вас вони ще не зів`яли, бринять, а як коли, так їх там ціла повінь. Я з вас почну...
— А я покличу санітара.
— Олю, я навколіна стану, ось... До ніг вклонюсь, молитиму, пустіть...
— У вас температура, наркоме. Вам треба лягти.
— Навпаки, мені треба встати. Олю, хвилинку... Ви тільки зважте, що дадуть мої проекти вам особисто. Бо хто-хто, а ви колишете завжди голубії мрії. Не пустите ж мене — доведеться, чорний очіпок надівши, однести їх на гробки.
— Гукають.
— А пустите — він вернеться.
— Хто?
— Кирюшик.
— Не вернеться.
— Згідно з проектами моїми — вернеться. Невкоснительно. Уночі зимою...
— Гм... А чом не весною?
— Зимою. Ви, Олю, засвітивши каганець самотності, прястимете нитку жіночого смутку. А колиска рип-рип, а в колисці дитя хлип-хлип, — Мати Оля горювальниця пісню співатиме, оту саму, як й`... (заспівав): "Ой спи, дитя, без сповиття. Поки Мати з поля прийде та принесе три квітоньки: одна буде дрімливая, друга буде сонливая, а третя — щасливая..." (Нахилився до Олі) у Олі сльози?..
О л я
(крізь сльози)
— Ну, а далі що?
М а л а х і й
— Зимою вночі. Метелиця буде по всіх степах, по всіх світах: гу-гу-у. Коні в степу тупу, тупу, — то з походу революційного їхатиме він...
— Хто?
— Згідно з проектами — Кирюшик.
— Так?
— Невкоснительно. У віконця стане, тихенько постукотить: "Одчини, дружино Олю, товаришу вірний..." (До Олі). Оля?
О л я
(тихо)
— Одчине...
М а л а х і й
— Засніжений, заметений у порога стане; — "Драстуй", — скаже. Тоді Оля у відповідь (заспівав з відомої солдатської пісні, одмінивши трохи слова). "Драстуй, драстуй, милий мій, пожалуй у хату..." Тоді скаже милий; "Олю, оновлений після реформи людини, спокутавши гріхи свої перед тобою в походах і боях за голубосяйні мрії, я вернувсь до тебе, прости мене..." Оля скаже...
О л я
(замріяно)
— Прощаю! Прощаю!
М а л а х і й
— Тоді милий посадовить свою Олю коло колиски... Отак (посадив Олю на пні). То на неї любо гляне, то на милеє дитя, то к серцю пригорне, то в очі загляне, то ноги цілує святі у чашечки похололі... Оля плаче?
О л я
— Ні... це я так, дурненька (замріяно). Ох, як же я нагорювалася, тебе ждучи, милий!
М а л а х і й
— Це все відбудеться згідно з моїми проектами... Я маю поспішати, Олю. Я йду.
О л я
(замріяно)
— Ідітьі Ідіть!
М а л а х і й
(виліз на мур, сів)
— Ходімо разом, Олю. Я появлю вас РНК яко найкращий наочний приклад моєї негайної реформи...
Близько почувся санітарів голос: "Олю Манойловно!"
О л я
— Кличуть!.. Тікайте!
М а л ах і й
— Не тікаю, а йду! Жду вас, Олю, на свято оновлення нашого українського роду, що відбудеться двадцятого серпня за новим стилем, по старому ж на Спаса. Подробиці: бой конфетті, серпантин і тощо у моїх декретах... (Скочив — і за мур, потупотів десь).
11
С а н і т а р
(прибіг)
— Олю Манойловно, там прийшли по Стаканчика його родичі (подивився кругом). Та де ж він?
О л я
(заступила те місце, де переліз М а л а х і й)
— Не знаю.
С а н і т а р
(підозріло)
— Як так не знаєте? Та я черговому лікарю рапорта напишу, як і хто гУ л яє з хворими в кущах, а тоді — не знаю... (Оля мовчала). Ви набрехали на Кирюху: ніякої хвороби, каже він... (Оля мовчала). Де Стаканчик?.. А хворі всі де?.. Може, повтікали?
О л я
(очутилась)
— Хворі? Вони он...
— Де?
— Пішли снідати, і Стаканчик.
— Нічого подібного, там їх нема.
— Та он вони, хіба не бачите, за ріг зайшли...
С а н і т а р побіг. Десь близько почулися тривожні голоси:
"Хтось випустив хворих! Хворі втекли!" Оля перелізла через мур.
12
Біля канцелярії стояли, ждали кум і Л ю б у н я. Хвилювалися.
Л ю б у н я
— Аж не віриться, що зараз папонька вийдуть, що зараз повезем його додому... Боже! Що вже находилися, що напросилися, а що наговорилися... Невже, хрещений?
К у м
— Спокійно! Хоч і сам я ой хвилююсь... Ось приклади, хрещенице, руку ік серцю...
— Ой!
— Та ні... До мого серця.
Л ю б у н я приклала руку до кумового серця.
— Як?
— Ой же б`ється!
— Не серце, а ступа. Чуєш? Гуп-гуп, гуп-гуп. Сильно хвилююся я (по паузі). Ще б пак не хвилюватися, коли вже зараз бачу: верба ось, Загнибогина гребля, шу-шу — очерет... Кум сидить — і я сидю, кум вудить — і я вудю. У природі й біля неї тихо, ясно. Коли — дз-з-з, цім-м... Куме, комарі А кум: га-га? Ляп себе по лобі...
Л ю б у н я
— У папоньки завжди після рибальства увесь лоб у ґулях.
13
Вийшов санітар:
— Це ви прийшли по хворого Стаканчика?
К у м
— Не тільки ми, а й дочка його ось...
С а н і т а р
— Його у нас вже нема.
— Як так, нема?
— Він утік.
Кум остовпів. Любуню спазми взяли:
— Ой...ой...ой...
К у м
— Не кричи, бо я вже нічого не чую (до санітара). Скажіть, ви мене вдарили?
С а н і т а р
— Я?.. нічого подібного.
К у м
— А чого ж мені в голові загуло?
Л ю б у н я
(знов узяло її на спазми)
— Утік...
К у м
— Не кажи!
— Утік...
— Не кажи цього слова!
Л ю б у н я
(заплакала)
— Уті-і-к...
К у м
(до санітара)
— Запитання!
— Будь ласка. — Коли утік?
— П`ятнадцять хвилин тому... Та ви не турбуйтесь: зараз подзвонили до міліції, зараз його вловлять...
— Спасибі, — тепер уже не вловлять.
— Ви так думаєте?
— Не вловлять. Як судився за півня з сусідою, то три роки, аж поки не висудив...
— До чого ж тут півень?
— А до того, молодий чоловіче, що характер у кума така. Раз уже почав тікати — до смерті тікатиме. Розумієте?
— Нічого не розумію.
— Як не розумієте! Він у вас тікає, а ви не розумієте! А як я подам у суд і навіть на раднаркомів, що не встерегли кума, що він утік і може чорзна-що наробити... Бюрократи ви всі після цього!.. А втім, ви тепер нам не потрібний, молодий чоловіче... І взагалі лучче б ви ударили мене з дванадцятидюймової гармти в самісіньке моє серце, ніж прийшли з таким повідомленням... Ідіть, бо не можу на вас дивитися!
С а н і т а р
— А я кажу — міліція вловить. Навідайтесь завтра (пішов).
К у м
— Сяду тепер та посумую... Засмутюся, зажурюся за кумом. Ех, куме, куме! Любив тебе, шанував, як брата рідненького, у серці носив і доносивсь — до му-золів... (По паузі). А посумувавши, скажу: шабаш! Додому, Любонько, і навіть негайно!
Л ю б у н я
— Без папоньки?
— Не тільки без папоньки, — без кума.
— Хрещений!..
— Додому!
— Хрещений!..
— Шабаш!
— Хрещений! Як же ми без папоньки на очі появимось?
— Прийдем уночі.
— Мамонька ж прокленуть мене... А вам до церкви як, на базар? Скрізь питатимуть, чом без кума вернувся?
— Не піду я до церкви... А втім, чого я хвилююсь, коли я постановив: прийти, захворіти і вмерти...
— Не можна без папоньки.
— Можна — не можна, годі, кажу!
— З ким же тепер рибу ловитимете?
— Сам!
— А не можна, не можна без папоньки... Хто в дамок сяде з вами, хто про політику?
— Сам!
— А з ким "сади мої зелененькі" заспіваєте?.. А як же на Різдво, на Великдень?..
— Сам! Сам заспіваю, сам занедужаю, сам і помру! Сам!
— Хрещений! Згадайте, як на ваші йменини ви папоньку додому вели та й заблудились на своїй же вулиці, й якби не Полкан наш, то б і не знайшли воріт...
— Не згадуй, бо хіба я кажу, що кум поганий чоловік? Кажу я так? Кажу?
— Ні.
— Музолі у серці од любові й досади. Хто ми, кум і я? Хто? Хлопчики-пійонерчики, що наввипередки побігли, чи до гробу вже підходимо?.. (По паузі). Він буде по наркомосах усяких бігати, до Вецека скакатиме, а я буду останніх поросят продавати, щоб його завертати додому?.. Годі! Додому!
— Я не поїду, хрещений.
— Що?
— Я сам шукатиму. Знайду, приведу — щастя, не знайду...
— Загинеш!
— Не знайду — загину... Сама собі смерть заподію.
— А як твоя мамонька, а моя кума, хрещенице, та вже хвора лежить і навіть помирає... од тифу?
— Мамонька, як благословляли мене в дорогу, да руки мені цілували, сльозами поливали, просили, молили, кляли, щоб я без папоньки не верталась.
— А як твої сестри Віруня й Надюня і собі лежать, на малярію заслабли, ніхто води не подасть і нікому компреса на нещасний лоб накласти?
— Не можу! Тоді ще, як у церкву заскочила та молилась, тоді ще відчула, що доля нас розлучить.
— А як там без тебе всі квіти на вікнах посохли і в палісаднику посохли?
— Сон мені щоночі, хрещений: одна я немов, один на степу плету вінок з васильків та нагідок, а вони сухі немов, сухі — як ото мертвому в голови кладуть... Доля віщує, її не обійдеш, хрещений.
— І курчата без води заливаються, а квочка не зна, що далі робити, де води шукати.
—Хрещений!..
— І після цього не йдеш?
— Ні!
— Ага! Так ти хочеш показати, що в тебе папонькина характер... Дак знай же, знай, що й я ве абищо і маю характер, твердішую втричі за кумову й твою. Прощавай! (Одійшов. Посварився). Одумайся! Загинеш! (Л ю б у н я мовчала. К у м насунув капелюха). Загинеш, кажу!
1927 р.