24.10.2019 19:46
Без обмежень
12 views
Rating 0 | 0 users
 © Вишня Остап

Петрик, Резеда та бариня

1


Петрик жив з татком та з мамою в панській економії.

Петриків татко був у економії за корівника, а мама за доярку.

Була в Петрика старшенька сестричка Палазя. Хоча їй минув десятий рік, та вона вже ходила в економію на поденщину. Влітку садила та полола панські городи, за що їй пан платив по злоту за день, а працювала Палазя з досвіта аж до смерку.

Взимку Палазя пряла на пана — по гривенику в день. Петрик дуже любив Палазю, бо меншенького вона його гляділа і дуже хороші пасочки з піску йому робила.

А як підросла Палазя — пішла на поденщину, і не було коли їй з Петриком бавитися.

Батько й мати день у день у роботі та в клопотах, Палазя на поденщині, і Петрик ріс сам, і доріс аж до того часу, коли йому вже стукнуло сім років, пішов восьмий.

З телятками Петрик бавився. Піде до теляток у пастівник, підійде до котрогось із них, чухає йому лоба, шию, черевце... А як телятко, задравши хвоста, піде вистрибом по пастівнику, Петрик і собі за ним, наввипередки — хто кого. Телятка любили Петрика, не полохалися його, а навпаки, тільки-но Петрик у пастівник — телятка всі до нього, щоб чухав...

Татко, та й мама, побачать було Петрика між телятами та й кажуть:

— Дивись, щоб бариня тебе серед телят не застукала, а то гриматиме.

— А я втечу! — одказував Петрик.

— Тяжко від панів утекти! — зітхав батько.

Не було з ким Петрикові в економії бавитися, бо крім Петрикового батька, що був великим майстром за коровами доглядати, пан не дозволяв нікому з наймитів жити в економії з родиною.

Із дітей були тільки паненята, а до паненят Петрикові було зась — і пан, і особливо бариня не дозволяли своїм дітям гуляти з Петриком, а Петрика і до ґанку панських горниць не підпускали.

Бариня говорила паненятам:

— Він — мужик! Він — вам не рівня! А як Петрик було скаже батькові:

— І чого ото мені в панський садок не можна? І до паничів не підпускають? Чого? Ніби я який?

Батько посміхався:

— Ти, Петрику, отакий, а вони, паничі, отакі! І що ти в них путнього знайшов? Щоб ото тебе там штурляли? Краще з телятками грайся, телятка веселіші...

Грався Петрик із телятками, та дуже вже йому хотілося в панському садку погуляти.

А садок, ой же ж і садок у пана був! Великий-великий, увесь височенними липами обсаджений. Петрик гадав, що за день навряд чи той садок обійти можна, — такий він був великий... Та й справді, хіба близенький світ, як од самісінького бугра та аж униз отуди, аж до ставка, садок перетинала довжелезна яворова алея, доріжки піском посипані... По один бік алеї — яблуні, по другий — груші, трохи ніби нагору, ліворуч, вишник, ближче до ставка — сливник... А за ставком — ягідники: там і порічки, і чорна смородина, і малина, і аґрус, і полуниці., . Праворуч понад садком невеличка річечка, а понад річкою панські городи.». Там Палазя цілими днями свою молоденьку спину гнула.

А в ставку риби тої, риби! І коропи, і карасі, і лини...

Та не дозволяв пан нікому навіть з маленькою вудочкою над ставком посидіти...

Купатися навіть нікому в тому ставку не дозволялося.

Ото хіба в річечці, там, де вона з саду на леваду вибігає, — там можна було літньої пози у річечці похлюпатися, там було дуже мілко, по коліна та й уже... Ні тобі поплавати, ні тобі як слід у воді поборюкатися...

Сердитий пан був, а бариня ще сердитіша...

Як прийде було в корівник, — все на батька Петрикового та на матір гримає: те їй не так, і те не так...

Влітку бариня ходила з червоною парасолькою од сонця, і як тільки було входить у корівник, зразу до Петрикового батька:

— Михайле! Резеда прив`язана?

— Прив`язана, пані!

— Не одірветься?

— Не одірветься, пані! Кріпко прив`язана.

Резеда — так звали одну корову. Дуже вона чогось барині не любила. Особливо, коли на барині було щось червоне. Як побачить було Резеда бариню без червоного, зразу сердито реве й гребе землю передньою ногою, а як на барині щось червоне, рветься, аж ясла тріщать, щоб бариню на роги вхопити... Бариня Резеди дуже боялася.


2


Одного разу, ясного літнього дня, їіетрик пішов на панські городи до Палазі. Він знав, що через садову хвіртку біля колодязя його туди не впустять, — там завжди сидів старий дід, сторож, який слідкував за тими, хто пішов на городи. Всіх робітників городніх дід знав і чужих нікого не впускав.

Петрик перехитрив діда: він пішов понад річечкою і там, де огорожа спускалася до річки, перейшов на город по воді. Пригнувся і бережком понад капустами прибіг до Палазі.

— Звідки ти тут узявся? — перелякалася Палазя. — Тікай звідси, бо як побачить бариня, перепаде і тобі й мені.

— Нікого вдома нема, я засумував, от і прибіг! Не боюся я барині! — відповів Петрик.

— Іди, іди додому! Мама прийдуть, тебе нема, хвилюватимуться, шукатимуть... Біжи додому!

А Петрикові дуже кортіло по садку побігати, на ставок подивитися... Удаючи, ніби він пішов додому, Петрик понад річкою побіг, низенько прихиляючись, до ставка.

Добіг він до ставка, звернув ліворуч і вискочив на доріжку. Тільки-но він хотів у малинник шугнути, щоб малинником до купальні продертися, аж ось:

— Ти куди?! Ти куди, я тебе питаю?

— Я до Палазі! Та от заблукав...

— До якої Палазі? Ти до малини, а не до Палазі, — хапаючи Петрика за руку, заверещав Едик, панський синок, за Петрика старший: йому вже було 10 років.

— Не бачив я вашої малини!! — рвонувся од Едика Петрик.— Пустіть!

— Ось я тебе пущу! До мами! Вона тобі дасть малини! — тягне Едик Петрика за руку. А другою рукою ще й за вухо його вхопив.

— Пустіть! — крикнув Петрик! — А то...

— Що «а то»? До мами, я тобі кажу, а то за вухо поволочу!

Петрик рвонувся, не пускає панич.

Тоді Петрик кинувся вперед, підставив паничеві ногу і вдарив його головою в груди.

Панич так і покотився в малинник! Та як закричить, та як зареве! На весь садок!

Петрик ускочив у малину, малинником до річки, понад річкою і додому, в корівник.

На паничів крик і плач прибіг пан, прибігла бариня, позбігалися геть-чисто всі пани та паненята.

Ревів панич тонко, верещала бариня люто і розмахував кулаками і підскакував пан високо.

— Ой, буде Петрикові! Ой, буде!


3


Надвечір пригнав Петриків батько панську череду додому, Петрикова мати мила дійниці, готувалася доїти корови.

Але ось летить до корівника розгнівана бариня.

— Де ваш шибеник? Я йому... — аж засапалася бариня, що навіть не в силах була вимовити, що саме «я йому...»

Та Петрикові батьки вже знали, що трапилося в садку, і чекали, чим усе скінчиться...

А Петрик заховався. Він знав, що бариня прибіжить, що лаятиме батька, нахвалятиметься на матір, а його, як він не сховається, люто покарає.

Лементувала бариня, лютувала, ногами тупотіла, аж корови ремиґати перестали.

Ущухнувши трохи, бариня сердито запитала (про це вона навіть у гніві не забувала):

— Резеда прив`язана?

— Так! — похмуро відповів батько.

У цей час як зареве Резеда, як крутонеться в своєму стійлі і до барині. Бариня в крик та тікати. Спотикнулася, впала. Петриків батько схопив Резеду за роги і затримав, не дав їй підняти бариню на роги.

— Прив`язана? — кинула лютий погляд на Петрикового батька.

— Сам прив`язував, — сказав батько. — Вона в серці налигача перервала.

Побігла люта бариня додому. А батько таки справді прив`язав Резеду, а то Петрик навмисне заховався в яслах і одв`язав корову. Сидів собі в яслах та посміхався:

— От я тобі, мовляв, покажу шибеника!..

Давно це було, ще перед революцією.

Зустрів я Петрика в 1929 році... Чорновусий, високий і ставний, він організовував на місці колишньої панської економії колгосп.

Отоді він мені й розповів, як Резеда барині не любила.

— Нема вже Резеди, — додав Петро Іванович. — А онучка її є, теж Резеда, тільки не панська, а колгоспна.

— А бариню любить?

— Не перевіряв! Нема на кому перевірити: барині тепер нема! Колгоспників любить — корова лагідна!




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Остап Вишня

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо