Володар кінець
Частина 5Зірка смерті або крах Дарта Вейдера.
Після повернення з жорстокого світу пройшло майже два роки. Ловеласу на той час виповнилося двадцять три. Багато хто з друзів роз`їхалися по своїм домівкам. Сало з Клеєю одружилися і разом з Чубакою поїхали на систему Дагобаг. Четверо друзів Марічка, Хроно, Піпі та Сімон повернулися до своєї Гоббітії. Король Арагорн теж повернувся до королівства у своїх справах. А Ловелас з Глюком залишилися разом.
Згодом Ловеласа коронують на дельфійський престол, а Глюк стає його найближчим соратником. Він знав кожну думку Ловеласа, кожен його крок та вчинок.
Одного разу, його огидність король Ловелас, викликає Глюка до себе, щоб обговорити одну справу.
- Друже мій, щось Дарт Вейдер давно не об`являвся. Дуже дивно. Ти не знаєш?
- Ні ваша нікчемність, Ловеласе. Не маю уявлення де він може бути.
Хоча, на той час, Глюк проводив таємні переговори з Дартом Вейдером.
- Чого ти мовчиш?, - запитав король, - про що думаєш?
- Так, ні прощо, - казав Глюк, він став себе дивно вести.
- Щось мені це не дуже подобається.. ти щось від мене приховуєш?
- Нічого я не приховую Ловеласе.
- Ану признавайся тварюко, а то за яйця на гілці підвішу!
- Не ори на мене, ти… пластиліновий закінчений конец… - закричав Глюк.
- Так чого ти такий?
- Я просто думав, як тобі сказати про це, мені потрібно поїхати до батька, навідатися.
- Так чого ти чекаєш, можеш їхати.
- Дякую Ловеласе. Прощавай.
Вони пожали один одному руку і розійшлися. Це було ніби прощання назавжди.
- Чому ж Глюк був такий дивний? Може що сталося? А зрештою, мені яке діло. Він вже дорослий, джедаївський меч у нього напоготові, подумав про себе Ловелас.
Глюк був уже в дорозі.
Приїхавши на систему «зірка смерті», Глюк поспішив до свого батька, адже його батько - сам Дарт Вейдер.
- Батьку, мені треба щось сказати.
- Заспокойся сину, розповідай, що там нового.
- Ловелас уже про щось здогадується, - сказав знервовано Глюк.
- Не хвилюйся, у мене все під контролем. Військо готове, можемо іти війною. Я так тобою пишаюся сину мій. Я і не сумнівався, що ти будеш зі мною.
Ловелас тим часом уже здогадувався про наступ Вейдера, йому доповіли про це його найкращі шпигуни. Але він навіть і уявити не міг, що саме Глюк його і зрадив. Ловелас теж готується до війни. Він збирає двадцяти тисячне військо.
Настав вирішальний день. Військо Дарта Вейдера підійшло до містечка, де відбувалася перша битва, та Вейдер не чекав, що Ловелас їх оточить.
От вони і зустрілися.
- Я надіюсь, сьогодні ти вже не втечеш з поля бою як останній боягуз, - крикнув Ловелас.
- І не мрій паскудо. Згинь тварюко.
- Ловеласе!!!, - раптом залунало з війська Вейдера. Це був Глюк.
- Глюк? То ти мене зрадив?
- Вибач друже, але мені набридло бути маленьким сосунком, я вже інший.
- Я не думав, що ти мене коли-небудь зрадиш, після всього, що було між нами, сказав Ловелас.
- Що? Нічого і не було. Те у печері не рахується, - закричав Глюк.
- Негідник, я відіб`ю у тебе твого меча. Ти не гідний його носити!
- Не смій падл юко, - закричав Вейдер, - вогонь по ворогам!!!
І розпочалась кривава розправа над військом Дарта Вейдера. Адже п`ять тисяч Вейдера проти двадцяти тисяч, це ніщо. У цій війні, з Вейдером назавжди було покінчено. Глюк потрапив у полон. А згодом він у каторгах помирає, оскільки Ловелас так і не зміг пробачити його зраду.
Полтава, 2003 рік
