Таємниця чорної перлини
Може, казка і дуже дитяча, але спробувати перо я все ж вирішила.
В одному селі жив собі Мирослав. Хлопець красивий, роботящий, але бідний, бо сирота. Мав хатину невеличку з гарними півниками на віконницях, клаптик землі мізерний і яблуньку стареньку. Жив, картоплю садив, город поливав і бідне, та хоч якесь щастя мав.
Тоді на тій землі правив багатий старий король. Він мав єдину дочку – вродливу, але горду й пихату. Стільки женихів пройшло через ворота королівського замку! Але усі поверталися ні з чим. Бо королівна в кожному знаходила щось негарне: в того – ніс товстий, в того – тонкий, в того – ноги короткі, в того – шрам на щоці… Так всіх відсилала і про весілля не думала.
А батько її думав. Внуків діждатись хотів, країну в хороші руки передати. От і каже одного ранку своїй дочці:
- Пора тобі, доню, заміж. Завтра я турнір влаштую – принців скличу, дворян та й простих хлопців з усього королівства.
А вона:
- Не треба, тату, не піду я заміж…
- Підеш. Досить в дівках сидіти.
Як не плакала королівна, не журилася. Не просила короля – він був непохитним.
Цього ж дня розлетілися по всій країні гінці – скликати відважних на турнір. Багато хлопців не пішло, наслухавшись про примхливу королівну, а деякі згадали її красу і рушили в палац. І Мирослав пішов. “ Може, і пощастить “ – думає.
Наступного ранку усі хлопці, – від королевичів до простих селян, – зібралися біля палацу. Побачили вони перешкоди, які мають пройти – похололи від жаху. Кладка вузенька вела через три ями – з водою, вогнем і отруйними гадюками. Потім слід було переплисти широку холодну річку із стрімкою течією, що аж пінилася від порогів. А на іншому березі – лева подолати і дістати прекрасну білу перлину. Та не просто так – вона лежала на подушці, навколо якої кільцями скрутилася страшна чорна гадюка.
Багато хлопців простих відвернулося і пішло додому. Нащо життя втрачати на якихось королівських забавах? Навіть, якщо приз – принцеса.
А як побачили перешкоди королевичі, які змалку росли в розкішних м’яких покоях – ледь не зомліли. Швидко наказали подати карети, сіли, та й поїхали до своїх земель. Один лише залишився – дуже вже він в королівну закохався. Звідки ж йому було знати, що саме вона ці перешкоди придумала? Батько не хотів спочатку, а вона каже: “Хочу сильного і сміливого чоловіка.” Ну – і що такій скажеш?
Та як вийшла вона – зачарувала усіх. Вродлива, струнка, діаманти на шиї та руках виблискують, волосся м’яким темним водоспадом падає… За таку можна і перешкоди усі пройти.
Вистроїлись хлопці в чергу. Спереду – боярські, дворянські сини, потім – простий люд. А найпершим – королевич той, аж сіпається з нетерплячки, так хоче королівну отримати. А Мирослав став між простими. І його королівна зачарувала собою.
Вдарили в гонг. Першим виступив королевич. Пославши повітряний поцілунок королівні, він гордо ступив на кладку. Швидко пройшов над водою, обережніше – над вогнем, з прихованим страхом – над зміями. Врешті стрибнув у річку. Королівна злякалася, – а що, якщо він пройде всі етапи і доведеться одружитися? Тим часом королевич переплив річку. Але, як тільки він побачив лева, відразу кинувся назад. Королевич програв.
На кладку ступив син міністра сусідньої країни. Він пройшов над водою, вогнем, але злякався змій, які шипіли майже під ногами, і повернув назад. Наступний – боярський син – хотів похвалитися своєю вправністю, побіг, але послизнувся і шубовснув у воду на самому початку.
Черга швидко просувалася. Навіть тим, кому вдалося переплисти річку,не могли підкорити лева і втікали. Звір був прикований до арки, під якою мали пройти сміливці, і все більше лютував, бо не міг переслідувати боягузливу жертву. Кільком хлопцям навіть не вдалося уникнути ран, не говорячи вже про численні подряпини багатьох від пазурів лева.
Тим часом настала черга Мирослава. Хлопець ступив на кладку і легко її пройшов. Скочив у річку. Хоча течія була сильна і безліч каміння перепиняло дорогу, Мирославу було не вперше. Зі страшним риком лев зустрів новоприбулого. Але хлопець не злякався, пішов просто на звіра і вхопив його за пишну гриву. Хижак пручався, хотів дістати Мирослава, але це йому не вдавалося. Раптово сміливець відпустив лева і відбіг на безпечну відстань. Звір лютував – йому не вдалося навіть подряпати хлопця, а крізь арку той все-таки пройшов.
Гадюка зустріла Мирослава сичанням. Але хлопець і тут не злякався – схопив її трохи нижче голови. Змія почала обплітати його своїм довгим тілом, але сміливець стиснув руки і вона впала до його ніг без ознак життя. Тоді Мирослав взяв перлину і повернувся до палацу.
Народ зустрічав його схвальними вигуками, але королівна і король були похмурими. Правитель думав: “Я дав слово… І цей голодранець має одружитися на моїй дочці? Краще бути їй неодруженою все життя, ніж вийти за такого.” Те ж думала і королівна. Але раптом короля осяйнула думка і він показав Мирославу золоту корону.
- Колись у цих гніздах було 12 перлин. Лишилася тільки одна, біла, яку ти тримаєш у руках. Ця корона буде тобі подарунком на день весілля. Тільки знайди решту 11 перлин. Вони всі різнокольорові: червона, помаранчева, жовта, зелена, світло-зелена, блакитна, синя, фіолетова, малинова, рожева і чорна. Без перлин – не повертайся! Можеш іти.
Невеселим повертався Мирослав додому. Раптом біля озера він зустрів фею.
- Привіт, Мирославе! Колись твій батько врятував мені життя, тому я допоможу тобі. Я – Фея лісового озера. Знаю, що тобі потрібно знайти. Іди по цій стежці, - і фея вказала на малу стежечку вздовж озера. – Тоді ти зможеш знайти перлини. А, коли потрібно буде, поклич мене.
Фея зникла. Мирослав зібрався у дорогу і пішов вказаною стежкою.
Скоро перед його очима відкрився широкий степ. Сонце пекло немилосердно. Раптом хлопець побачив червону трояну.
- Пити, пити… - слабко попросила квітка людським голосом.
Мирослав вилив на кущ усю пляшечку води, що в нього була. - Дякую, - мовила квітка. — Візьми від мене.
І на пелюсточці, немов роса, з’явилася червона перлина. Хлопець взяв її, подякував і пішов далі. Потім у лісі Мирослав зустрів руду білочку. Вона втікала від куниці. Хлопець заховав малу у шапку.
- Де вона? – запитала хижачка, яка вистрибнула з-за дерева.
- Побігла он туди, - сказав хлопець.
Коли куниця зникла, білочка подякувала і промовила:
- Я знаю, що ти шукаєш. Підійди до того дуба. У нього в дуплі, під старим листям, захований горіх, а в ньому – помаранчева перлина.
Хлопець подякував. Взяв перлину і пішов далі.
Скільки ще пригод зустрілися Мирославу! Жовту перлину він виграв, коли у місті на ярмарку подолав трьох бійців. Зелену йому дала лісова фея, коли Мирослав забрав у гадюки її книгу і повернув чарівниці силу. Потім він врятував від каменепаду дочку короля вужів. Вдячний вуж показав хлопцю всю свою скарбницю і запропонував вибрати все, що той забажає. Усі багатства переливалися різними кольорами, сяяли… Саме у скарбниці Мирослав знайшов світло-зелену перлину, взяв її і подякував королю, на що той відповів:
- Моя дочка коштує дорожче, ніж усі скарби світу. Крім перлини візьми ще цю квітку. Коли тобі загрожуватиме вогонь, бризни на нього її соком і стихія втихомириться.
Врешті хлопець підійшов до річки, де побачив рибину, яку викинуло на берег, і врятував її. Вдячна риба принесла йому із дна річки блакитну перлину.
Ріка впадала у море. Там Мирослав допоміг киту, який мав гарпун у боці. Кит подарував хлопцю синю перлину.
Мирослав ще довго блукав берегом моря, доки натрапив на долину ірисів. На неї напав змій і знищував прекрасні квіти. Хлопець подолав його. За це королева ірисів подарувала йому прекрасну фіолетову перлину. Мирослав подякував і пішов далі.
Біля лісу він побачив гніздо маленької пташки – малинівки. Воно горіло дивним зеленим полум’ям, яке ніщо не могло загасити.
- Це змій, змій! Він підпалив моє гніздо перед тим, як напасти на іриси! А там лишилися ще живі мої пташенята! – плакала пташка.
Добрий хлопець згадав про квітку короля вужів і загасив полум’я. Пташенята були врятовані. Малинівка подякувала хлопцю і показала, де була захована малинова перлина. Мирослав знайшов її, подякував пташці і пішов далі.
Врешті хлопець підійшов до чудового озера. Там в сільцях билася прекрасна лебедиця. Він звільнив її. Лебедиця подарувала Мирославу рожеву перлину. Він подякував і пішов далі.
Довго блукав хлопець лісом. Врешті покликав Фею озера. Та не забарилась прийти.
- Я знаю, де чорна перлина, - мовила фея. – Вона є у ошийнику улюбленої кішки короля. Але є дещо, що навіть він не знає. Якщо перлину забрати, то кішка перетвориться на прекрасну дівчину. Але її може забрати лише молодий красивий хлопець.
Вона перенесла Мирослава до палацу. Хлопець вночі пробрався туди,знайшов кішку і легко вийняв перлину. Враз перед ним стала надзвичайна красива дівчина: біла шкіра, прекрасні карі очі,темне хвилясте волосся, губки, як вишеньки… Мирослав відразу забув про королівну.
Врешті він прийшов до короля. Той і королівна дуже засмутилися, коли хлопець приніс всі 11 перлин.
- Забирай їх! - закричав король. – Тільки не одружуйся на моїй дочці!
- Гаразд,- відповів Мирослав. — Тим більше, я знайшов своє щастя.
Синю і блакитну перлини хлопець подарував феї озера. Жовта перетворилася на прекрасний будинок. Зелена стала лісом біля дому, світло-зелена – городом, помаранчева – садом. Червона виросла трояндами, фіолетова – ірисами, малинова – півоніями, рожева – мальвами. А чорна стала, як не дивно, білою ласкавою кішечкою, якою і досі граються діти Мирослава і дівчини, яку він врятував.
