27.04.2020 11:22
18+
23 views
rating 5 | 4 users
 © Ольга Білицька

Небезпечні фактори

Микита Федорович працював викладачем з охорони праці у ПТУ вже понад тридцять п’ять років. Займав сіру та холодну аудиторію, що давно потребувала ремонту. Осіннього ранку тут ставало особливо сумно і незатишно. Отож перед початком занять він трохи зігрівся у підсобці, перехиливши скляночку оковитої.

Група студентів виявилася невеликою: худі вухасті хлопчаки та підфарбовані дівчата, що хотіли скидатися на дорослих леді, розсілися за вузькими шкільними партами, сиротливо залишеними у приміщенні ще з радянських часів.

- Отож, небезпечними чинниками на виробництві, - почав читати лекцію Микита Федорович, - є струм електричний, це раз, різні механізми – це два, а також людський фактор.

Викладач почав відчувати приємне тепло, що розливалося тілом. Небо за вікном здавалося вже не таким похмурим, та й самі брудні віконні рами з шарами напівоблізлої фарби, виглядали цікавими вінтажними експонатами. Настрій у чоловіка став філософським.

- От, наприклад, задивився робітник на гарненьку паняночку – колегу, запхнув руку у станок і все! А ви ж знаєте з мужиками часто таке трапляються. Поглянув на коротеньку спідничку і овва! – Микита Федорович енергійно змахнув рукою, зробивши характерний жест.

Студенти зацікавилися. На задніх партах припинилася розмови. Мажор Дмитро покинув малювати на полях зошиту, дівчата почервоніли, а двієчник Льоха полишив стимулювання кволої мозкової активності, тобто скінчив длубатися в носі.

- У чоловіків все швидко відбувається, а от жінці треба на вушко пошепотіти, пообіцяти, що купиш шубу, звозиш на море, а вже тоді вона і сама «розігріється». Не дарма ж кажуть, що чоловік треба пригальмувати, а жінок, що? Правильно, прискорити.

Микита Федорович відчув натхнення, статеве виховання молоді – це навіть важливіше за охорону праці. До того ж вперше за багато років його уважно слухають. Дарма, що слухачі - то шістнадцятирічні шмаркачі, які ще «про це» знають здебільшого теоретично, а якщо і мають практичний досвід, то досить обмежений. От і треба їм розповісти щось корисне, а про безпеку виробничого процесу, вони і в підручниках почитають, якщо захочуть.

- Так ось, у всьому потрібна обережність. Пам’ятаю, моя дружина народжувала другу дитину. Я прийшов до пологову будинку і дивлюся чолов’яга так нервує, курить постійно, бігає туди-сюди. А йому кажу: «Братане, та припини нервувати, бабам від природи судилося народжувати. Якщо твоя добре прес качала на фізкультурі, то народить як та кішка, і оком не встигнеш зморгнути!». А він мені і відповідає: «Ет, не знаєш ти, як мені ця дитина важко дісталася. Я на флоті служив і так вийшло, що впав за борт у крижану воду. Мене врятували, але звісно «хазяйство» собі відморозив. А ще ж молодий. Скільки по лікарях бігав, по клініках лежав – нічого, так і лишилося «на пів шосту». А оце минулого літа познайомився з теперішньою дружиною. Навіть не уявляю, як це сталося, диво якесь, але я на неї поліз, як той жеребець!».

В аудиторії почулися смішки, але Микиту Федеровича ще підтримувало випите зранку «пальне», отож від продовжував оповідання: «Бачите, був необережним і впав у море, і став імпотентом. А для чоловіка це гірше од смерті. У мене один знайомий через це наклав на себе руки. Повісився. Але я б ніколи не повісився, це найгірший спосіб самогубства, бо коли людина накидає зашморг і той стискає шию, то стається самовільне сечовипускання, дефекація та вибачайте, людина «кінчає», якщо самогубця чоловічої статі.

Мова викладача з охорони праці ставала дедалі плутанішою, але йому здавалося, що від досяг нечуваного красномовства.

- А як краще вбити себе? – запитав ніби жартома Льоха.

- А ніяк! – суворо відповів Микита Федорович. – От в армію підеш, тебе там навчать гартувати характер. Хоча, яка там зараз армія, все розвалили, все розкрали. От у наші часі, ото була дисципліна. А скоро взагалі американці нас захоплять, набудують тут свої військових баз. І побіжать до їхніх солдатів наші дівчатка, – Микита Федорович перейшов на болючу геополітичну тематику. – Побіжать, бо в них грошики, долари, а нашим хлопцям, що робити?

- Американці? Так ми ж з Росією воюємо, – Нерішуче сказав хтось із молодих людей.

- Хто вам таке сказав? Ця вся політика, то суцільна брехня. Ми братські народи, були ними і лишимося. І наше покоління було дружнім, ми все вміли, а який рівень знань давали у навчальних закладах? А що ви тепер знаєте і можете без своїх смартфонів?

І Микита Федорович, роздратований та спітнілий, почав жестикулюючи, ганити сучасну молодь, згадувати дитячі та юнацькі витівки, армійські бувальщини, доки не пролунав дзвоник на перерву.

Студенти, перешіптуючись, покидали аудиторію, а викладач стомлено сів за стіл, очікуючи на наступну студентську групу. І якого дідька він старається, все одно ці лобурі нічого не втямили?! Тільки голова розболілася. Треба вийти перекурити, бо так і до серцевого нападу недалеко, а це вже професійне захворювання.


Ольга Білицька цікавиться

  • Хочете залишити відгук про прочитане?
  • Відгук

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.04.2020 12:17  © ... => Каранда Галина 

Вдячна за відгук. Налагодити дистанційне навчання буває складно і через технічні нюанси. Та, найсумніше це - свідомість і "знання" багатьох викладчів. 

 28.04.2020 12:15  © ... => Борис Костинський 

Дякую за увагу! Так, нажаль, картина реальна, записано все майже дослівно. 

 27.04.2020 15:33  Борис Костинський => © 

Клас! Абсолютно реальна картина! Але цікаво інше - отакі дядечки та тітоньки шурують на посадах викладачів по всій Україні і все тихо, і ніхто їм нічого не робить. Спробували би в Росії щось бовкнути проти "народу та партії" - на базарі би опинились підмітайлами! А в Україні МОЖНА ВСЕ! Анархія призводить до руїни! 

 27.04.2020 14:05  Каранда Галина => © 

Сумно насправді.
Наша освіта в катастрофічному стані.
В сина в вузі лише пару викладачів розібралися й змогли налагодити дистанційне навчання. Так це вони програмістів навчають!