14.05.2020 20:13
only 18+
138 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Юлія Деспоташвілі

Самосуд

Самосуд

Коли Максим татуював йому внутрішнiй бiк передплiччя, Тимур вже не в силах був чинити опір. У кіно герої пiсля ста поранень хвацько розкидають сто чоловік, в реальності ж єдиний удар може забрати життя, або змусити повзати, гадаючи чи разiгнешся.

- Ми ще по-справжньому погано тобi не робили, - прокоментував Олег, коли юнак схилився від болю, - То ж не треба кривитися, краще оціни настільки все стерильно. Дбаємо про тебе, не дивлячись ні на що. Помічаєш?

- Помічаю, - глухо відповів хлопець. Йому, 19-тирiчному, що можна було вдiяти проти двох підтягнутих молодих людей на шість-сім років старших?

- Тут що варто було б додати?!

- Дякую.

- Коли вже навчишся без нагадування дякувати, покидьок хренiв?!

- Усе! - Максим переможно випростався.

Тепер на тілі Тимура красувалася вульгарна картинка.

- Майстерно! - похвалив Олег Максима, - І фіг зітре, так?

- З шкірою хіба що зніме.

Олег знову прискіпливо поглянув на Тимура:

- Чому пика така кисла? Хіба вiн не добре попрацював? Всім подобається, тобі нi? Ану, посміхнися, тварюкo! І подякуй за хорошу роботу!

Олег висмикнув його зі стільця.

- А не можеш посміхнутися, то хоч повагу покажи! - і, поставивши хлопця навколiшки, змусив повторити "дякую" разiв з десять, періодично нагороджуючи не сильними, але докучливими ляпасами.

- Думав, що господар світу? Бабло у тебе? Можеш з іншими як хочеш чинити? Ховатися за чужі спини?! Як бачиш, i на таких знаходиться управа. Так чи ні?

Тимур, пам`ятаючи всі попередні марні спроби завести діалог, лише видихнув:

- Так.

- Цього разу зараховую. Тільки тому, що жерти зараз хочу більше, ніж панькатися з тобою. Тобі, напевне, не доводилося щось робити для інших. Навчимо і цьому.

Він красномовно витримав паузу.

- Дякую, - поквапився заповнити її юнак.

- Дуже добре. Пішли, подивимося звідки у тебе руки ростуть.

Вони вийшли до кухнi.

Від опіку рука Тимура боліла. Найбільше хотілося втекти туди, де б він залишився наодинцi. Кинути їм все - гроші, будинок, майно ... і забути все. Стерти з пам`яті дикість, що сталася і продовжує відбуватися.

Потрапив же на цей древнiй гачок: вийти допомогти з машиною!

Через втому, фізичний бiль і нервове виснаження голос Олега лунав для нього ніби з тунелю:

- Побільше закуски, і випити. Мабуть, коньяк. В темпі, але щоб гарно!

Сам молодий чоловік сів за стіл, раз у раз відпускаючи зауваження:

- Та щедрiше, щедрiше врізай! Чого скупий такий?! Як ти кладеш? Сказав же - щоб гарно!

Максим періодично заглядав до них, димлячи цигаркою.

Нарешті, все готове.

- Далі багато розуму не треба. I не забудь побажати нам приємного апетиту. Звертайся до нас ... наприклад ... "панове". А після ... після станеш навколiшки, і будеш чекати, - він вигадував на ходу, й був задоволений собою. - Все ясно?

- Ясно.

Олег злегка поплескав його по щоці.

- Блідий дуже, ще відключишся. Мені це не потрiбно. Рано.

Дістав з кишені прозорий пакетик, і витрусив звідти пiгулку.

- Це підбадьорить.

Тимур напружився, і спробував відмовитися:

- Дякую ... Але ... Мені не так погано ... Все добре.

- Бери та пий!

Хлопець дивився на таблетку, не наважуючись. Тодi Олег спритно притис Тимура до стіни, однією рукою закрив йому ніс, а іншою закинув таблетку до горлянки, затиснувши ще й рота, одночасно притримуючи щелепу.

Ризикуючи вдавитися або задихнутися, чи те й інше разом, Тимур зробив судомний ковток. Переконавшись, що пiгулка пішла куди треба, Олег відпустив його, вийшовши до вітальні.

Юнак зробив все, як від нього вимагалося, й промовивши: "Смачного, панове", зробив кілька кроків у бік, опустившись на коліна.

Максим, почувши таке звертання, розсміявся, з набитим ротом.

- Ти його надоумив?

- Тобі не подобається? Волієш "товариші"?

- Подумаю над цим.

Вони змiнили тему. Стояти на колінах, на голому паркеті, було не зручно. Тимур намагався відволіктися, дивлячись у вікно. Хвилин через п`ятнадцять до обличчя неприємно прилила кров, а серце закалатало.

- Почалося ...- юнак з тривогою подумав про невідому таблетку, але, на щастя, неприємна хвиля швидко відступила. Біль в руці і тілі значно притупилися, в голові з`явилася ясність, і навіть захотілося випростатися, прокинувся голод. Тільки тепер зрозумів, що майже добу нічого не їв.

- Чи не час погодувати нашу мавпочку, а то чого доброго впаде завчасно, - ніби читаючи його думки, промовив Олег, і кинув на підлогу шматок хліба.

Тимур хотів піднятися, аби підійти, але той зацокав язиком, заперечно похитавши головою.

Хлопець розгублено завмер.

- На чотирьох, малий, на чотирьох, друже! - майже добродушно підказав трохи захмелілий Максим, і теж кинув щось.

Юнак поставив обидвi долонi на підлогу, і підібравшись до їжі, підняв сир. Так само підібрав хліб. Завчено подякував, і повернувся на місце.

Один за другим продукти летіли на паркет, а Тимур їх підбирав. Було наплювати на приниження, якого він до цього і так сьорбнув достатньо: їсти хотілося сильніше. Чомусь з`явилася тверда впевненість, що він обов`язково втече. Ось, може, навіть сьогодні! Нехай уп`ються, а він стрибне в це вікно, потiм на дерево, з нього за паркан, і тільки й бачили його! Та потрібні сили...

- Приберись!

Об щоку вдарилася зім`ята серветка.

- А може ніж? Ніж з кухні стягнути ...- продовжував думати він, та йому здалося, що вимовив цю фразу вголос. Юнак скам`янів, зі стопками в руці, коли Олег, в цей же момент, поклав долоню на його руки, змусивши відпустити склянки.

- Це останнім прибереш.

Не почули? Хлопець поспішив вийти. Значить лише здалося. Це таблетка, все ця чортова таблетка .... Він знову подивився за вікно. Що як прямо зараз? Прямо зараз: вікно- дерево- паркан ... Як не розумно, адже не встигне! Та й що потім? Адже не підніметься на дерево так швидко, як треба .. Цi невідомi ліки паморочили розум. Ал й допомагали. Навіть забув про татуювання, і біль в тілі вщухла. Сили були доречними, адже після застілля йому довелося ще й гарненько прибратися.

"А може, все-таки ризикнути? Доки є ці самі сили. Ризикнути." Його погляд зупинився на ножі.

- Що як муха сонна? - голос Олега повернув його до миття посуду, - Скільки можна мусолити цю тарілку? Іди підмети і помий підлогу після свого свинства!

Хлопець слухняно взяв віник.

Відчинене вікнопродовжувало кликати до себе .... В якийсь момент здалося, що і хвіртка причинена. Щодуху юнак подумки вже понісся полем, на горизонті якого виднілася асфальтована смуга, де зрiдка, та маячили авто. У всякому разі він так собі уявляв.

Та коли почув позаду звук мотору, зрозумів, що його битва була програна з самого початку. Звук мотору? Той був реальний! Хтось під`їхав, і триразовий наполегливий сигнал остаточно підтвердив це.

Олег і Максим підійшли до вікна, після чого останній негайно потягнув Тимура до ванної:

- Не думай, що це порятунок. Цей всипе тобі бiльше нас двох.

Юнак припав до дверей, намагаючись почути хоч щось, але чоловіки вийшли на вулицю, і не поспішали повертатися до будинку, тому нічого крім неясного звучання голосів не долинало.

Тимур сів попiд стіною, обiйнявши коліна руками. Пігулка все ще діяла, болю не було, непереборно захотілося спати, і не дивлячись на тривогу від того, що відбувається, він на диво швидко відключився, прокинувшись від різкого звуку над головою.

Розплющивши очі, побачив незнайомі, до блиску начищені туфлі. Швидко усвідомив, що лежить уздовж стіни, під унітазом, і його розбудила різко опущена його кришка. Зустрівся поглядом з чоловіком років за сорок, що дивився на нього холодно.

"І цей буде бити", - промайнуло в голові. Все всередині стислося, і вкотре він був огидний сам собі, поспішаючи піднятися.

- Здрастуйте ... - прозвучало безглуздо і втомлено. Трохи паморочилося в голові.

Чоловік мовчки пограв жовнами, продовжуючи дивитися на нього, його очі зупинилися на татуюванні.

Не зронивши слова, він вийшов, не зачиняючи за собою дверей.

- Якого хріна творилося в твоїй голові, коли ти надумав не послухатися мене? - він звертався до Олега, який був на диво тихий, - Де ваші маски? Ви йому ще пашпорти з пропискою покажіть!!! Чому він взагалі до цих пір тут?

- Марк, це ...

- Браво! Повтори моє ім`я гучніше, недоумок! Ти тут що повинен був робити? Працювати! Працювати, а не розважатися! Це означає чітко слідувати інструкції. Ви головою своєю думали? Ні! Тому що були під якимось черговим своїм зiллям?

Через відчинені двері Тимур бачив, як Марк витягнув у Олега з кишені пакетик з пігулками.

- Це не шкідливий енергетик. Він, до речі, зараз на одній з них. - Олег забрав пакет назад.

- Тепер мені хоча б зрозуміло, чому він у вас все ще стоїть на ногах!

- У нього один ніс розбитий сорочку в прапор СРСР перетворив, і що з того? Ми знаємо куди бити.

- А я переживати почав, що він не дійде до поліції, - чоловік матiрно вилаявся, - Я вам казав, що це Ваш останній шанс? Говорив?

- Так.

- Вітаю. Ви його просрали!

- Гріх не взяти те, що саме йде до рук. Ось і борг би тобі повернули до кінця .... - знову спробував заперечити Олег.

На обличчі Марка з`явилася усмішка більше схожа на гримасу.

- Та ви, хлопці, своєю наркотою мізки приспали. Зараз будете робити, що я кажу. По-перше, зв`яжіть його гарненько.

- Він і так нічого проти нас не зробить ...

В руках Марка з`явився пістолет, що одним своїм виглядом обірвав Максима напівслові

- Тобі ускладнити життя фонтаном з коліна і довічною кульгавістю? Хлоп`ята, відколи у вас такі довгі язики? Не дратуйте мене! А робіть, що кажу швидко і мовчки!

Олег, похмуро вийшов, і повернувся зі шматком дроту і рулоном широкої липкої стрічки.

Вони витягли юнака на середину кімнати і зв`язали.

Запечатавши рота Тимуру, чоловік сказав:

- Витрать час на молитву. Якщо не тупий, розумієш, що відпустити тебе не можливо. Але я дам тобі шанс померти хоча б не під унітазом, і швидко. Знаєш, вмію акуратно робити дірку в голові. - він постукав себе вказівним пальцем по скроні, і повернувся до молодих людей.

- Заводьте авто. Своє. Прокатаємося гарненько. Подалі звідси. Це вам під силу зробити і не напартачити?

Тимура заштовхали на заднє сидіння, він виявився затиснутий між Марком і Максом. На його голову вільно накинули чорний пакет.

Юнак схлипував під ним, сльози наче текли самі.

Олег увімкнув а салоні радіо, але те погано ловило, і незабаром він вимкнув його.

- Заспокойся! - Марк поплескав хлопця по спині, - Всi там будемо. Подивися на це з іншого боку: не доведеться гнити від болячок в старості. А там того й гляди - рай існує. Він явно не тут. Може ми тобі ще позаздримо в свій час. Так, Макс? Хто знає як нам здохнути судилося? Чи ти здогадуєшся?

- Про що?

- Як здохнеш.

- У своєму тату салоні він здохне, - похмуро кинув Олег, - Весь в боргах.

- А ти від своїх коліс і до тридцятника не ​​доживеш, - вiдповiв Максим.

- Як ви любите один одного, хлопці, - підсумував Марк.

Їхали довго. Тимур притих, але коли його виштовхали з машини, йти відмовився, звиваючись і намагаючись кричати крізь липку стрічку.

- Несіть! - наказав Марк, і зірвавши пакет з голови юнака, вліпив йому міцного ляпаса, розбивши нижню губу, і примусивши змовкнути.

Олег чортихався, Максим мовчки сопів, тримаючи хлопця за ноги. Хвилин через 10-ть хiдьби вглиб лісопосадки Марк наказав зупинитися. Він йшов позаду, і вже давно грав пістолетом у руці.

Олег і Максим ще повністю не випросталися, опустивши Тимура, як два постріли, що пролунали майже як один, вклали їх на землю мертвими.

Олег встиг здивуватися. І з широко відкритими від подиву очима впав прямо на юнака. Той iз жахом вивернувся з-під нього.

Тим часом Марк підійшов до кожного, спокійно перевіряючи чи не схибив, і навіщось перевертаючи їх на живіт.

- А кажуть передчуття смерті існує. Хрін вам.

Він сховав зброю, витягнув з кишені Максима цигарки, і запалив, дивлячись на Тимура.

- Тепер нікому створювати проблеми. Це був їх останній косяк. Скільки разів попереджав не виводити мене. На тобі догралися Навряд чи поїхали б самі зі мною в таку глушину ... Вдало все ... Так ...

Він ще деякий час палив мовчки. Потiм підійшов до юнака. Тимур заплющився, чекаючи пострілу, але Марк всадовив його, сперши спиною об стовбур, і зняв пов`язку з рота.

- Знаю, що цим дурням тебе замовили. Не хочеш мені розповісти свою версію за що?

Юнак дивився на нього, не в силах вимовити слово.

- Ок. Змінимо обстановку.

Він повів хлопця назад до машини. Відкривши дверцята, всадовив на переднє сидіння, сам сів на місце водія. У тиші ледве чутний звук блокування дверей здався юнакові оглушливим. Марк перерізав на кистях Тимура дріт, і майже насильно вклав в долоні пляшку з водою.

- Пий!

Тимур послухався.

Чоловік забрав пляшку.

- Я слухаю.

- Я збив людину. Півтора роки тому. І поїхав ...

- Чому поїхав?

- Злякався. Думав вона мертва. Вона так лежала ... Це само собою сталося ... Я поки усвідомив, вже далеко поїхав.

- Ти був п`яний?

- Ні ...

- Чому ж не загальмував?

- Я загальмував ... Але ... Все одно ...

- Хто був винен за правилами?

- Я ... Швидкість ... Там поворот ... Погода ...

Тимура проймала дрож.

- Я не хотів цього ... Якби я міг все повернути ...

- Блаблаблабла. Що з нею в результаті, знаєш? Може померла?

- Ні ... Я не цікавився докладно. Але мені говорили, що жива, і я цьому ... був радий ... я правда нікому не бажав зла ... Мені говорили вона жива і їй гроші дали ...

- Хто казав?

- Матір. Вона ... Вона допомогла мені уникнути .... У неї там ... знайомі. Мені ще не виповнилося тоді 18-ти ... Вони домоглися ... визнання середньої тяжкості каліцтва ... адміністративна відповідальність .... І я більше не цікавився ... Думав все добре. Але тепер мені сказали, що там не середньої тяжкості .... Я не знаю ...

- Де ж твоя мати зараз? Чому не шукає тебе?

- За кордоном. У неї там інше життя. Так вийшло.

- Цікава матуся. Це вона шле тобі гроші?

- Шле ... Так хоче. Але я їх майже не витрачаю ... Мені одному багато не треба.

Марк подивився на нього з неприхованим презирством.

- Ти здогадуєшся хто тебе замовив?

- Хтось iз рідних тієї ... жінки ...

- Замовив тебе я. І я знаю, що тобi все було вiдомо ... І тобі приходили листи з проханням про допомогу ... І з тобою намагалися поговорити ... З тобою, а не з кимось іншим.

Тимур зовсiм згорбився, схиливши голову.

- Що тепер скажеш?

Хлопець мовчав.

- Скотино, адже не в одних грошах справа, - продовжив Марк, - Ти поїхав, залишивши людину вмирати на безлюднiй ділянці дороги! Якби викликав швидку, може і справді було б середньої тяжкості! Якби грошима цими, які "не витрачаєш", допоміг! Що тобі заважало? Що? Ти сам собі господар тут. Три години вона лежала там, три години!!! І ти думав вiдкараскатися адмінвідповідальностю?

- Я винен ... Все так швидко відбулося .... Я винен ...

Марк дiстав пістолет і вперся його дулом в чоло хлопця.

- А це станеться ще швидше. Рішенням мого суду!

- Не треба ... Благаю ... Я коли їхали сюди перед Богом присягнувся, - якщо виживу знайду цю жінку і допоможу їй. Я не брешу, не брешу! Я поклявся перед Богом і сам собі! Будь ласка, дайте шанс! - він говорив так швидко, як, напевне, ніколи в житті, - Прошу вас ... Я не буду звертатися в поліцію. Я винен. Я визнаю це. Я визнаю ... я зможу... виправити .... зможу допомогти грошима .... Моє життя принесе більше користі! Будь ласка, не вбивайте! Будь ласка. Повірте, повірте, повірте ...

- Я натисну курок на рахунок три, - байдуже відповів Марк. - А я завжди роблю те, що кажу.

- Один, два, три!

- Мама! - вирвалося в юнака, і він заплющив очі.

Клац!

- Упс. Патронів на тебе не вистачило.

На штанях Тимура проступила мокра пляма. Він обмочився.

Марк відкрив двері і гидливо виштовхав його з машини.

Тимур скорчився на землі.

- Подивився на мене!

Марк вийшов з авто і легенько штовхнув юнака ногою в бік.

- Подивився на мене!

Юнак послухався.

- Розумієш щось? Чи переклинило тебе? Відповідай!

- Так.

- Що так"?

- Розумiю.

- Бачиш дорогу? - Марк вказав за машину.

- Бачу.

- Підеш нею. Десь через годину буде перехрестя, звернеш направо, а години через пів побачиш трасу. Запитають, скажеш турист, заблукав, злякався, лісом блукав ... тут це трапляється. Якщо взагалі запитають.

Він сходив до машини, і кинув поруч з юнаком його гаманець і куртку, - Запам`ятав?

- Так ...

- Я спостерігаю за тобою. Подивимося як ти виконуєш обіцянки дані Богу.

Він нахилився, і поклав у нагрудну кишеню сорочки хлопця якийсь клаптик паперу.

- Адреса родини, яку ти позбавив нормального життя. Розiграй щире каяття. Пусти сльозу. Ти це вмієш. Там же список потрібних їм ліків. Продуктів якихось купи в кінці кінців. У них нічогiсiнько немає.

- Я все зроблю.

- Розумієш, що я так просто не вбивав би людей, не маючи надійної підтримки? Так що хитрувати не раджу. Якщо збираєшся чудити, краще кажи зараз, і твоє життя закінчиться хоча б без мук.

- Я все зроблю!

- Подивимося.

Марк повернувся в авто.

- Дякую, - Тимур піднявся, метушливо надягаючи куртку.

- Пiшов звідси!

Юнак, не озираючись, щодуху побіг по дорозі.

У небі пролунав гуркіт грому, і перші краплі дощу лягли на пил дороги.

***

Тимур стримав слово.

Уже три місяці він не тільки допомагав родині жертви влаштованого ним ДТП, але й потихеньку здружився з ними. Хоча шлях до цього був важкий, і в перші тижні йому довелося більше спілкуватися з сусідами, проявляючи надзвичайне терпіння. Та після пережитого, все здавалося не таким важким. Жага до життя вiдчувалася як ніколи, і це був той рідкісний випадок, коли він щиро бажав аби нове життя була без плям. Чи то через молодість, чи то через вроджену натуру. Він домігся, "крига скресла", і завдяки курсу лікування, проплаченому ним, і іншим корисним вкладенням, Світлана зробила свій перший крок після аварії. Лікарі дали хороший прогноз за умови систематично курсі терапії.

Юнак щиро радів успіхам жінки, а не просто виконував обіцянку дану під страхом смерті. Хоча, звичайно, це теж не забувалося. До того ж, не покидало відчуття, що за ним стежать, і юнак вдивлявся в обличчя перехожих, бажаючи і боячись одночасно побачити Марка. Вночі ж прокидався вiд жаху через падаючого на нього убитого Олега.

Мріяв про той день, коли, нарешті, зможе позбутися татуювання, та почуття контролю невидимих ​​очей.

В перший же день, усвідомивши в яких злиднях жила потерпіла від нього сім`я, і ​​дізнавшись від сусідів навiть про загрозу їх виселення за борги, дике почуття провини відсунуло на другий план власнi страхи. Тихий плач Світлани з її кімнати, під час першої бесіди з її чоловіком, став для нього одкровенням про той жах, в якому перебувала пара: коли чоловік розривався між необхідністю хоч щось заробити і сидіти з дружиною. Грошей не вистачало на прості знеболюючі, їх наявність була святом, і це не дивлячись на допомогу родичів, які, на жаль, і самі ледве зводили кінці з кінцями.

З появою Тимура все поступово владналося, і йшло до кращого. Здавалося, доля взяла до уваги пережите обома і, нарешті, повернулася до них обличчям. Навіть більше: юнак зустрів у цьому будинку кохання. Ним виявилася племінниця чоловіка Світлани, яка після вступу до інституту приїхала допомогти дядькові. Вони швидко знайшли спільну мову. В кінці літа відносини молодих людей зміцніли настільки, що додому дівчину Тимур зголосився відвести на власному авто. В таємниці від неї він планував не відкладати, і просити її руки. Вони вже встигли зізнатися один одному в коханнi, і юнак відчував, що сім`я, це те, що йому зараз необхідне. Він більше не хотів бути тим, кого ніхто не шукає. Його будуть чекати вдома. Йому буде про кого піклуватися. Він не хотів залишатися один, і не уявляв життя без Оксани.

В дорозі закохані не поспішали, і приїхали пізно ввечері.

Тимур зупинив машину в ледь освітленому дворі п`ятиповерхівки, і пішов до багажника.

- Мій брат тобі допоможе. Почекай, не хапай всi сумки! Ось він йде!

До них дiйсно наближалася спортивна фігура молодого чоловiка в білій футболці.

Оксана пірнула в темряву, йому на зустріч, швидко поцілувала в щоку, і, вказавши на Тимура, промовила:

- Знайомся, Тимур, мій хлопець. Тимур, це Роман, мій старший брат.

Фігура зробила крок в коло бляклого світла ліхтаря і юнак на мить зкам`янів, думаючи, що зійшов з розуму: перед ним постав... Олег.

Привітався, як ні в чому не бувало, і, підхопивши відразу дві сумки, пружним кроком пішов до під`їзду.

Юнак, серце якого несамовито застукотiло, підхопивши рюкзак, пішов вслiд, сподіваючись, що побачене не підтвердиться при яскравому світлі. Та коли Роман знову повернувся до нього обличчям, і підморгнув, сумнівів не залишилося - це "Олег".

Ще більший сюрприз чекав у вітальні, коли з балкону, занісши з собою хвилю тютюнового диму зайшов ... Максим.

Оксана вiдрекомендувала його як другого старшого брата - Вадима.

Той також потис йому руку, та зупинився біля виходу в кімнату, не поспішаючи виходити

- Батько зараз в нічну зміну, буде лише через добу. Мама також, - тим часом говорила дівчина, стелячи Тимуру на дивані.

- Вони працюють разом? - запитав юнак просто аби не мовчати.

- Ні. Мама медсестра, а батько в поліції. Просто так збіглося.

Вона знизила голос:

- Якщо чесно, я так і хотіла, щоб коли ти приїхав, не всі відразу на тебе накинулися.

І засміялася.

- Жартую, звісно.

Погляд Тимура спiткнувся об фото на полиці, з якого на нього дивився... той самий Марк.

- А як звуть твого тата?

Відповідь надійшла від "Максима-Вадима":

- Анатолій Григорович.

- Дякую, - промовив юнак, і поперхнувся цим "дякую", згадавши скільки разів і як його змушували говорити це. Долоня сама потягнулася до татуювання на руці.

Він присів на край застеленого дивану.

- У нас тут як у вулику, - тим часом щебетала Оксана, нічого не помічаючи, і списуючи мовчазність Тимура на пізній час, незручнiсть через нову обстановку і втому з дороги.

- Значить, на тиждень до нас? - тим часом запитав Максим-Вадим, підпираючи одвірок.

-Так, - відповів юнак, не повертаючись до нього, і дивлячись на Оксану.

- Завтра на риболовлю збираємося, чисто чоловічою компанією. Поїдеш з нами? Будеш третім. Якщо, звичайно, Ксанка відпустить від своєї спідниці.

Оксана награно закотила очі.

- Та вже відпущу. Якщо сам захоче. Може йому ваша риболовля не цікава. А познайомитися і на кухні за чаєм можна.

- Хлопці з татуюванням п`ють не чай.

Тимур внутрішньо здригнувся від цих слів.

- Це ти, і у тебе в салоні всi з татуюваннями, а Тимур не такий. У нього немає ніяких татуювань.

- Та ну, - прозвучало здивовано.

- Я поїду, - поспішив відповісти юнак, щоб скоріше припинити розмову, - Люблю риболовлю, - додав звертаючись до Оксани.

- Тоді до 4 ранку.

Нарешті Вадим вийшов.

- От уже нав`язалися з цієї риболовлею, чорти.

Дівчина обiйняла Тимура.

- На тобі зовсім лиця немає. Відпочинь, любий. Точно їсти не хочеш?

- Сил немає, чесно, дико хочеться спати, - збрехав він. - Проводжати мене тільки не вставай. Не треба.

- Не обіцяю! А брати у мене хороші. Ви потоваришуєте.

- Звичайно, - без особливого ентузіазму сказав юнак, вдаючи, що зовсім розбитий з дороги.

Нарешті один.

Дивився у темряву: як же вони його "розвели" у той день! А він теж хороший! Адже і крові не було після пострілів. Тепер тільки подумав про це. А тоді...

Ну, та одною ганьбою більше! Що з того? Адже до цього з ним зовсім не жартували, і його то кров була завжди справжньою.

Він неспокійно крутився на дивані.

Втекти від цієї сімейки, викреслити їх усіх з життя, роблячи раз на місяць грошовий переказ. Найрозумніше рішення!

Так, звичайно...

Але як же вона? І хто він після цього?! Як же вона?

Пройде. Забудеться.

І жити з цим відчуттям власної нікчемності? ... Здається, це єдине, що від нього нікуди не втече при будь-якому розкладі. Ось тобі і ціна "життя без плям".

Він спробував уявити себе знову без Оксани, і така туга і порожнеча пробила ознобом душу, що захотілося завити вовком.

***

Дівчина таки вийшла його проводжати, і стояла на балконі, загорнувшись у ковдру, махаючи рукою виїжджаючiй з двору машині.

Тимур опинився на задньому сидінні, з Вадимом-Максимом, владна рука якого лягла йому на плечі, буквально вдавивши в крісло, і не обіцяючи нічого хорошого.

- Скучив, що сам в гості приїхав? - навис він над ним, - Сподіваюся, вже зрозумів, що якомога швидше повинен забратися звідси під будь-яким приводом? А те, що стримав слово: молодець. Чесно, особисто я не очікував. Одне питання: хто тобі дозволив татуювання зводити так швидко? - і не чекаючи відповіді, без зайвої церемонії, сам підняв цікавить його рукав сорочки Тимура, а побачивши пластир на місці татуювання посміхнувся.

- Я вже думав сексом тепер не роздягаючись займаєшся

- У нас не було нічого, якщо вас це цікавить, - юнак безуспішно спробував звільнитися від нав`язаних йому обіймів.

- От і добре, - подав голос Роман, поправляючи дзеркало так, щоб бачити Тимура, - Нічого і не буде.

Хлопець подивився на свої долоні.

- Я кохаю її. І ... Я приїхав, просити її руки. Обручку купив.

- Швидкий який! Без року тиждень знайомі, а одружуватися зібрався.

- Вважай вже попросив, але тобі відмовили, - Роман виголосив це так, що було ясно: обговорювати далі нічого.

- Ось тобі слушна порада: проводиш від сили пару днів у нас, і під будь-яким приводом повертаєшся до себе. Після припиняєш з нею будь-яке спілкування. Або ми повернемося до тієї точки з якої почалося наше знайомство. І наш батько тобі вже не допоможе.

- А якщо поїду, але піду в поліцію? - з якимось хворобливим викликом вимовив юнак.- Не боїтеся!?

- Що і слід було очiкувати, - сказав Роман, - І ти ще будеш втирати про любов до моєї сестри? Якщо хочеш посадити її батька, і братів. Гарненька любов.

- Я, звичайно, не зроблю цього ... Але ... Вам не спадало на думку, що вона теж любить мене, і що вона знайде мене, приїде до мене? Тому що не зможе без мене жити?

Роман на мить обернувся до нього, і його глузливий погляд супроводила репліка:

- Помацай першу-ліпшу спідницю при ній, і вона сама тебе до себе не підпустить.

- У вас на все є відповідь, - гірко посмiхнувся Тимур.

- Користуйся.

Юнак на мить прикрив обличчя руками.

- Це не справедливо! Чому саме ваша сестра?!!!! Навіщо? Я не зможу так вчинити з нею!

- Вчиниш! - Вадим поплескав його відкритою долонею по грудях. - Вчиниш.

- Саме час, якщо далі поцілунків не доходили. Вважай, що цим врятував свою шкуру вдруге, - додав Роман.

- Та за що ви зі мною так зараз? ! Тоді я був винен, але зараз ... Я ... зробив велику помилку ... Але ... Я намагаюся її виправити, і у мене виходить .... Так, ви дали мені стусан ... без якого, можливо , цього б не сталося ...

- Без "можливо", - вставив своє слово Вадим.

-... і я розумію це. Але зараз я сам цього хочу ... Сам. Хіба не бачите ...? І я правда люблю ... Невже ви хочете зробити її нещасною?

- Не найкращий варіант ставати родичами в даній ситуації, не вважаєш? - різко обiрвав Роман, і в його голосі почулося роздратування.

- Або? .. Знову будете бити? А як поясните Оксані, що зі мною?

- Повернемося без тебе. Скажімо, наприклад, батько впiзнав у тобі колишнього злочинця, поговорили по душам і ти сам пішов. Він вміє бути переконливим. Не це, так інше придумаємо. Поплаче та іншого знайде. Навчання попереду. Нові турботи, нові знайомства.

- А якщо все одно повернуся до неї. Вб`єте? Позбавите допомоги сім`ю свого дядька? І знову всi будете працювати тільки на підтримуючі ліки тітці, а Оксані доведеться забути про інститут? Я ж знаю, знаю тепер все! Все перекреслите, і самі станете злочинцями, гіршими за мене! Гіршими за мене!

- Навіщо одразу вбивати? Нам обірвали хорошу забавку, особисто я готовий продовжити, - посміхнувся Вадим, - А гроші твої ми і так вiзтмемо.Тебе ніхто не просив лiзти в нашу сім`ю, ти міг просто робити перекази, і тримати дистанцію. Цього було достатньо. Син повії не буде чоловіком нашої сестри.

Тимура наче вдарило струмом від цих слів.

- Ти думав ми не знаємо хто твоя матуся!? І що за гроші тобі капають на картку? Як вона їх там заробляє?

Юнак таки викрутився з під руки Вадима, відсівши.

- Я заробляю сам. У мене кілька вигідних розкручених інтернет-проектів, хоча я молодший за вас. І гроші на карті в основному мої. І капають вони мені завдяки моїм же мізкам. І якщо мені для цього не треба ходити на роботу з 8 до 18, то тільки моя заслуга. А якщо моя мати вирішує мені допомогти, це наша особиста справа, я не хочу її образити, для неї це важливо, а в світлі ситуації з вашим дядьком дуже до речі.

- Цікаво, хто створив цю ситуацію, а? - зло зазначив Роман.

- Я визнаю ...., але це не дає право ображати мою матір! Ви нічого не знаєте про неї, щоб обговорювати і засуджувати! І це не дає право вирішувати за мене і за Оксану бути нам разом чи ні!!!

Обличчя Тимура покрилося червоними плямами.

- Висловився? Ми будемо в дорозі ще хвилин двадцять, - Роман повернув дзеркало в звичайне положення, орієнтуючи на дорогу, - Ще можемо розійтися як в морі кораблі, і ніхто не чіпатиме твого біленького личка. Але якщо дуже хочеш, - пограємо в хоррор. Посиди, подумай. Захисник матері. Їй по ходу паралельно, що з тобою тут відбувається.

Тимур приречено схилився до спинки переднього сидіння, упершись в нього чолом, і заплющивши очі.

Прикинутися, що приймає умови братів, а самому сьогодні ж розповісти все Оксані, і якщо вона його любить так само, як він - втекти від усіх!? ... Втекти. Смішно. За ними обома напевне стежитимуть. У цьому сумнівів немає. Та й що значить "втекти" насправді? Змусити її кинути престижний інститут, куди багато хто і не мрiє вступити. Протиставити її своїм родичам, причому найближчим, яких вона любить? Підняти перед нею бруд, про який вона ні сном, ні духом? Іншими словами: розбити вщент її звичний світ. А якщо вона не підтримає його? Якщо відступиться все дізнавшись? Може не відразу, але потім, знаючи якою він нікчемою був перед її братами, просто охолоне ... У підсумку, останнє, що він запам`ятає, її заплакане обличчя, або лице в гніві, або презирство в очах, або звинувачення в свою адресу, якщо піде по запропонованому йому сценарієм: прикинеться негідником, в її пам`яті залишиться покидьком.

Все погано, як не поверни!

Але головне, йому, йому життя без неї потрібне!? Ну, жив же якось раніше?!

Раніше. Як муторно, як темно ... Як погано ...

Нехай вона запам`ятається йому ось такою: люблячою, що стоїть на балконі, кутаючись у ковдру і махає йому рукою.

- Прощай, моя дівчинка ... Моя дівчинка. - одними губами прошепотів він.

"Не хочу нікуди бігти, - продовжував подумки, - не хочу бачити твої заплакані очі, не хочу тобі брехати, і не можу сказати правду. Не хочу бути. Не хочу бути без тебе. Нехай буду для тебе злочинцем, але злочинцем не проти тебе ... ".

Чомусь згадалися слова Марка: "Потрать час на молитву". І він молився, своїми словами, як міг:

"Господи, допоможи мені вийти з цієї ситуації так, щоб жодна сльозинка не впала з її очей, і самому не вдарити більше обличчям в бруд. Дай сил, Господи, допоможи, допоможи ... допоможи"

Машина зупинилася. Приїхали.

Тимур підняв голову, і побачив у вікно красиве озеро, оточене очеретом. Тиша, запах трав, квакання жаб.

Роман відкрив дверцята з його боку, і постукав по даху авто, запрошуючи вийти. Коли юнак послухався, Вадим тут же опинився за його спиною.

- Твоє рішення?

- Вислухайте мене. Будь ласка. Останній раз.

- Знову? Гаразд, валяй, коротко, - Вадим запалив.

Юнак стояв перед ними з опущеними руками, так і не поправленим рукавом сорочки, трохи розпатланим волоссям, і, дивлячись кудись на камінь, намагаючись зберегти спокій і твердість голосу, почав:

- Ви сильнішi за мене, i, звичайно, зламати такого як я це ... просто. І, звичайно, я навряд чи зможу протистояти ... І, може, вже через кілька хвилин знову стану лялькою в ваших руках.

Але знайте ... Я хочу, щоб ви знали ... Ця лялька не зробила, як радите ви, тому що ...

Роман вилаявся

- Ти ідіот!

- ... тому що ...: його голос трохи здригнувся, але він вирівняв його - немає нічого гіршого вбити своє щастя своїми ж руками ... і жити з цим ... Я б хотів просто забути те, що було .. . Не можуть же бути у такого ангела такі диявольські брати, щоб просто так мучити людину ...

Вадим на цих словах засміявся, продовжуючи палити, і присівши прямо на траву, ніби дивлячись цікаве кіно.

- ... бажає лише добра їх сестрі ... - продовжував Тимур, - Перший раз я ... якось ... розумів вас, але зараз ... Зараз .. я можу відповідати тільки за себе. - юнак підняв очі, вперше відкрито подивившись на братів, - А я не хочу губити її звичне життя, нехай воно й побудоване на вашій брехні. Але не моїй. З мене брехні досить. Піти сам від неї - не піду. Бігати й ховатися - не хочу. Сварити вас теж. Робіть, що хочете...

- Юнацький максималізм! - підсумував Вадим, тримаючи цигарку в куточку рота, і піднімаючись, - Проходили. Знаємо. Дуже нерозумно. Але це твій вибір.

- Так ... Мій. - важко дихаючи погодився Тимур, - ще одне прохання ... Мати мою все таки не згадуйте, і вибачтеся за те, що наговорили про неї.

- А не вибачимося, що буде? - насмішкувато спитав Роман.

Тимур подивився в його очі, ковтнув і неголосно вимовив:

- Останніми тварюками будете, а більше нічого.

- Вау! Слова не хлопчика, але чоловіка!

Він підійшов до хлопця впритул.

Юнак витер з лоба крапельки поту, що проступили, чи то від перших променів літнього сонця, чи то від хвилювання, але не опустив очей.

- Я вибачаюся. - просто і спокійно сказав Роман, і тут же, схопивши його за комір кинув ниць на землю.

Тимур інстинктивно прикрив голову, чекаючи удару, але

Роман перекинув його на спину, і поставив на груди ногу.

- З лірикою закінчили. Відмовся від неї по доброму, доки не пізно, або через секунду будеш харкати кров`ю.

- Я вже відмовився, залишаючись з вами, хіба ні?

- Їдь додому, і зроби як говоримо!

- Я не зможу .... Не зможу без неї сам ... І не хочу.

Вадим опустився на одне коліно, і, погасивши недопалок об траву біля самого його обличчя, вимовив, карбуючи кожне слово:

- Вона повинна бути з тобою такою щасливою, як не бувають героїні казок. Якщо я почую від неї хоч незначну скаргу, або ти посмієш обдурити її, в нашій родині знайдеться пістолет зі справжніми кулями. Будь упевнений.

- Зрозумів? - Роман відштовхнув його ногою від себе.

Тимур деякий час продовжував лежати на землі, не вірячи в почуте.

Тим часом, Вадим допоміг йому піднятися.

Юнак мовчав ще трохи, а після хрипко видавив:

- Вам не говорили, що у вашій родині щось не так з почуттям гумору?

- Так тебе наша сім`я все таки не влаштовує? Вже хочеш піти?

- Доки не відіграюся, ви мене не позбудитеся.

Роман, посміхаючись, відкрив багажник, дістаючи вудки.

- До золотого весілля значить точно дотягнете!

Вадим поплескав хлопця по спині, прямуючи до річки.

- Тату виведу тобi безкоштовно ...

Тиха поверхня води порушилася сплеском риби. Риболовля обіцяла бути вдалою.

Тимур плюхнувся в густу траву, дивлячись в небо. Бiлi клаптi хмар малювали йому обличчя Оксани, а в душі зароджувалася віра в Бога, який почув його звернення, і врятував цього разу її очі від сліз. Далі подбати про це обіцяв Богу він сам. І перше, що зробить - при першій же можливості відвезе подалі звідси.



Кода, Грузiя, 27.03.2020

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись