Роздуми про кохання
Сучасне суспільство зробило культ з кохання, таку собі іграшку - кому хотів тому й дав погратись, набридло забрав. Навколо тільки й чути… «Я його розлюбила», «він мені не пара», «вона ніколи мене неполюбить»… якщо ж кохання таке вічне і чисте почуття, то чому у людей виникають такі думки? З процесом розвитку ми самі дійшли до того, що спаплюжили все чисте й вічне в цьому почутті. Ми до сих пір віримо в казочку, що у кожного на цьому світі є своя половинка і чекаємо зустрічі з нею.
Можливо ваша половинка це лисий сусід з 2-го поверху, чи товста прибиральниця, що миє ліфт зранку. Але нікому не закрадалась така думка, адже половинка має бути ідеальною. Він не може бути лисим, а вона товстою. Ми занадто переймаємся зовнішним виглядом людини і навіть не даємо шансу показати йому свою душу, характер, внутрішній світ. Ідеальних людей не існує. Кожен з нас далеко не ідеал. Ми не вміємо сприймати людей таким якими вони є, з їхніми плюсами і мінусами.
А всього лиш декілька століть назад батьки обирали пару для дітей. Маленькі наречені навіть не розуміли навіщо їх знайомлять і що від них хочуть. Підростаючи вони починали розуміти в чому справа… і одружувались, відмовитись не мали права, – такі закони, але ж вони жили щасливо із тими половинками, які обрали їм батьки. Вони любили один одного. От це і було справжнє кохання, вони просто вміли кохати.
Сучасна людина не вміє цього робити, адже зараз ми зробили з кохання почуття, яке супроводжується вільним вибором.
А колись це було справжнє мистецтво, бо покохати можна будь-кого лише треба вміти…
Як художник творить картини, як письменник пише твори, так і ми повинні вміти кохати…
Кохання – це мистецтво, а не просто слово до якого існує тисяча синонімів; Кохання – це мистецтво, а не почуття; Кохання – це мистецтво, а не іграшка
2008 рік
