Душевні мастурбації
Тебе немає. І тобі цього ніколи не зрозуміти. Ти ж бо у себе є. Це зовсім не нерозділене кохання. А що є у мене? Десятки оточуючих, котрих я ненавиджу? Речі здаються такими жалюгідними, коли ми знаходимо їм кращу альтернативу. Ти так не божеволієш. Я знаю точно. Хоча в коханні кожен раз як вперше, у тебе це якось по-іншому…Ти ж не грубиш жалюгідним людям навколо - ти вмієш себе контролювати. Ти занадто комунікабельний. Тебе не називають божевільним і не радять пити психтаблетки. Ти такий містично спокійний. Не страждаєш безсонням з домішкою снів з живими трупами...жахіття. У тебе все в порядку. Я знаю. Тебе видає частота написання листів. Мене підставляє хвилинна перевірка пошти, червоні очі, поганої якості шкіра, спалені нерви. Тобі не все рівно, правда. Проте у нас з тобою різні вершини болю. І тобі слід пам’ятати про мої. Пам’ятай про них. Хоча б пам’ятай. Будь-ласочка.
Я ж бо живу, коли відчуваю твої міліметри. Розумієш?
Що ж ти в біса розумієш…Мої кулаки вкриті далекими від естетики синяками. З чогось я взяла, що душевну біль можна переплавити у фізичну. Переплавляється лише наполовину - в іншому я калічусь інша. Спалені нерви. Треба виділити, бо, признатись, вже вважають психічкою. Спускайся з небес моєї ламаної-переламаної психіки- не витримує. Інакше будь поруч.
Чужі запахи. Я ненавиджу чужі запахи. Користуюсь чоловічим шампунем, аби…Як пояснити? Мені здається, його запах міг би стати твоїм. Ти скажи, якщо ні - я перейду на O-Zone.
Мені так холодно…Я відчиняю вікно, лягаю спати на підлозі, щоб не дозволяти собі забувати твоє тепло. Твоє тепло…До одуріння твоє. До мурашок на моєму тілі тепле. Я буду обіймати тебе скільки захочу, гаразд?
Божеволію. Ні-ні, не поетично. Божеволію некрасиво, ламаючи добру половину естетичних принципів. Не пишу красиві вірші у екстремальній агонії почуттів.
Мені боляче…Курва, мені боляче! І, як не прикро, ніхто не врятовує. Навіть ти, милий. Ти отримуєш кілограми оргазмів від своїх заморочок; мене ж ґвалтують власні. Ти ж бо у нас дорослий. А я малолітка. Тупа малолітка, котра з головою йде у відчуття; що змушує оточуючих ненавидіти її( аякже, на біса мені хтось, коли у мене є ти? Ілюзорно…ілюзорно) . Мені набридло приходити додому, маючи нестримне бажання звідти піти. Знав би ти, як мені осточортіло писати цю некрасиву лірику своєю бездарністю. Чому, запитаєш, бездарністю? Та бо я й кохати тебе толком не вмію. Вибачай мені це. Вибачай мені це,любий. Всьому виною моя залежність. Ми усі такі наркомани, коли діло доходить до людей типу…ну як ти для мене. До людей, з якими ми завжди красиві. Навіть якщо для інших покидьки покидьками.
Де ж ти, моє вбивче щастя? Як можна пропадати, йти безвісти, знаючи, що хтось буде сумувати?Як можна дозволяти дихати лише собою, показуючи, що можна прожити без кисню, а потім, його забираючи, йти?
Заплющуй очі. Води руками по обличчю. Очі…щоки…щетина…вуста. На останніх затримуйся. Прикладай їх до холодних долонь, віддаючи їм тепло. Цілуй руки, приписуючи обпікаючі фізичні контакти тому…так-так, комусь саме тому…Відчувай секундний екстаз і швиряйся крилами, своїм чудовим теплим тілом на замерзлий асфальт реальності. Плач. Ридай. Захлинайся сльозами диких частих істерик. Ламай свої руки через їх нікчемність…щойну належність комусь особливішому за тебе. Дозволяй комусь мати твою душу, тіло на відстані. Дозволяй, бо ти ж без цього не можеш. Розчиняйся у важкій музиці. Олд скул, модерн. Відчувай занімілість і…не відчувай нічого до її ритмів. Проникайся її текстами, бо важка музика завжди правдива. Роби це так, як це роблю я. Це все роблю я…
Дурій. Дурій, покидьку! Дурій, бо те, що, здавалось, є суто твоїм, тобі вже не належить.
Впускай приступи ніжності, любий. Вимикай світло. Знову заплющуй очі- уявляй мене поруч. В ліжку. В нижній білизні. Або без неї. Без різниці- не сексом займатися ж будемо. Сади мене на коліна, зігрівай мої вічно холодні руки поки я цілуватиму твої. Хоча твої постійні теплі. Затискай. Затискай з усією властивою тобі силою. З тією силою, з якою ти рубаєш мої нерви, з якою змушуєш мене ламати саму себе. Дозволяй моїм рукам затримуватись довше на твоєму до біса красивому обличчі. Вуста- інша справа. Кажи що хочеш- я не стану вимагати дозволу. Я буду обіймати, тулитися до тебе доти, доки ти не захочеш спати і відкрито не скажеш про це- я ж бо не помічу. Дихай частіше- давай мені можливості чути і відчувати твоє дихання. На мені. Твою красу відчуватимуть мої пальці. Мовчи. Мовчи. Дай мені зробити усе самій. Повільно роздягай мене. Геть усю-до серця. І простягай руку, коли я стану простягати тобі лезо. Обов’язково залиши слід по собі. Я ж бо тебе кохаю…Таке не повинно канути в Лету. Я ж бо кохаю!..
23.04.2014 17:56 
