Таємниця таланту митців
Таємниця таланту митців під товстезним замком
від звичайного ока давно і надійно захована.
Всі великі і генії – жертви
у лапах
жорстоких її законів.
Краєм ока Гомер тільки бачив її.
Краєм вуха лиш чув Бетховен.
Однорукий Сервантес тримав.
Одновухий Ван Гог
з нею снідав за межами бідності й звичних можливостей.
Геній – дерево всохле,
яке поглинає
голодний пекучий вогонь
споконвічної спраги до трунку мистецтва.
Вогонь, до якого молилися.
Хто від таєн митців мав священні ключі – як мольфар
обертався на птаха, луною стелився між горами.
Дублікати від скриньки талантів – дешеві підробки,
нічого не варті.
Тільки геній пульсує, як нерв, – бо стражданням оголений!
Бо мистецтво – осінньою мрякою вкутаний дощ.
Небо плаче. А ти не ховаєшся під парасолею!
Сам стаєш тим дощем,
барабаниш у скло –
хай промокнуть тонкі підошви!
Бо відрадно й на вранішню квітку упасти росою!
Легко стежку митця проміняти на вдалий триб’ют.
Змій зневіри й зневаги вистежує пильна Гаруда.
Бо мистецтво – всміхатися долі в обличчя,
коли тебе боляче б’ють!
Але ти розумієш, що це твоє серце
колотить
в розпечені
груди.
© Саша Обрій
