Лист четвертий
...який ніколи не побачить свого адресата...
Привіт, мій любий…
Сьогодні раптом уявила - а що буде, якщо ти одружишся?
Уявила, і... щось обірвалося всередині. Воно там довго знаходилося і, здавалося, давно заважало. Але без нього стало ще гірше. Сльози навернулися на очі, а в горло заповз якийсь гидкий клубок...
Уявила, як вітатиму тебе з цим світлим для тебе святом. Уявила і раптом зрозуміла, що я не зможу і слова промовити до тебе, бо розридаюся.
Уявила тебе і наречену. Вона буде гарною - наречені завжди гарні. Такі усміхнені, в чарівних довгих сукнях і з гарними-гарними зачісками. А ти ще кращий. Ти завжди кращий. За всіх.
Можливо, я навіть буду запрошеною на весілля. Адже ми ніби друзі. Ну, я так гадаю. Запрошення, цілком можливо, буде на двох, але я абсолютно точно прийду сама. Я не буду драматизувати - одягати чорний костюм, витирати хустинкою сльози... Я одягну біле-біле, як наречена. Але я нею вже не буду. Та хоч побуваю в білому на твоєму весіллі, хоч і не в головній ролі. А потім сидіти за весільним столом, кричатиму гірко, бажатиму щастя молодим і споглядатиму на чуже щастя. На щастя, яке могло бути моїм, але за примхою долі досталося комусь другому...
А потім пізно ввечері йтиму сама додому і тихенько плакатиму... Згадаю тебе в твоєму білосніжному костюмі, посміхнуся крізь сльози і піду в іншу від дому сторону. Я пройдуся по всіх тих місцях, де ми бували разом. Згадаю все те, що колись казали одне одному. А потім біля дому зірву руду лілію, які в нас ростуть повсюди, нахилюся до неї і шепотом розповім їй історію. Історію про маленьку дівчинку, яка колись заради забавки придумала собі кохання. Про гарну наречену без нареченого. Про великі ілюзії. Розповім їй історію з нещасливим кінцем. А по тонкій золотій пелюстці покотиться краплина. Ця краплина - це уламок кришталевої мрії, яка сьогодні розбилася назавжди і вже ніколи не буде склеєна...
Я завжди гадала, що якщо ти одружишся нарешті, - мені стане легше... Я помилялася. Я сьогодні лише це уявила... І відразу все тобі пробачила. Всі твої невиконанні обіцянки, всі твої пусті слова... І зрозуміла, що потрібно жити лише сьогоднішнім днем. І не тратити дорогоцінні хвилини на пусті образи та злі слова...
Тож, пробач мене за все...
Дякую тобі за все...
Гладжу ніжною рукою весняного вітру. Цілую дотиком першоцвіту. Плачу краплиною роси. І посміхаюся першою зіркою в небі.
Кохаю.
До смерті твоя, Я...
Україна, 3 липня 2011р.