Осінні клопоти
з рубрики / циклу «ПРОЗА. КАЗКИ»
Настала осінь, і Бурундук не розгинаючи спинки клопотався, зносив запаси в нору під кущем ліщини. На дерев’яних шпичках під стелею сушилися грибки, а в кутку, вистеленому листям, виднілася чимала купка горіхів.
Та звірок і не думав відпочивати. Він внадився до чийогось городу недалечко від лісу і примітив, що там ще є чим поживитися, хоч урожай і зібраний. От і зараз Бурундук зупинився перед норою і втомлено витер піт з лоба, насилу притягнувши чималого буряка.
За тією тяганиною з цікавістю спостерігала Білка з дуплистого дуба неподалік.
– Доброго дня, сусіде! Розгинайся трохи! Ти й так уже запасів повну нору настарався! Нащо тобі ще й буряк? – гукнула вона до смугастого звірка, що порпався біля нори в заростях ліщини.
– До повної ще далеко, у мене житло просторе! – здійняв Бурундук очі на гілку з рудохвостою порадницею, – Я й грубку змурував, і горня знайшов чимале в лісі біля згаслого вогнища. Буду взимку борщ варити!
– Та ти ж проспиш усю зиму! – Білка від здивування ледь з гілки не впала, – які там борщі! Як прокинешся, то приходь краще до мене в гості на Свято Першого Снігу. Я горіховий пиріг спечу с глодом. Ми ж усе-таки рідня, хоч і далека.
– Високо ти живеш. Не годен я вже по дубах лазити, поперек болить. – засмутився Бурундук. Приходь краще ти з пирогом до мене. А я святковий борщ з грибами зварю! Тільки збуди мене зарані, як випаде сніг, бо можу проспати.
Так і домовилися. Білка пострибала на окраїну лісу нарвати глоду на майбутній пиріг, а Бурундук вирушив ще за сухим хмизом, щоб вистачило на розпал у далекий день зимового свята.
– Мати сухі дровця про запас у норі дуже важливо, – бурмотів він собі під ніс блукаючи шурхотливими осінніми стежками, – бо ж у День Першого Снігу весь хмиз одсиріє під кучугурами. Як тоді розпалити грубку і зварити борщ?
– Ш-ш-шо ти там наш-ш-ш-шіптуєш-ш-ш-ш? – не почув осінній вітрець у гіллі, і сипнув десь звисока на стежку перед невгамовним Бурундуком чималий жмут золотавого листя.