А небо плаче...
Сірою пеленою обкуталось небо. В мінорній тишині зосталась земля. Тихо... перша краплина умила польовий горошок, який тягнувся до сонця, ніжно напоїла його своїм цілющим єством. Кожна клітина наповнилась небесною свіжістю. Краплина за краплиною. Чому дощ так нагадує сльози? Він так само буває сумний і веселий, має таку ж форму... Небо заридало... Кожна дощова сльозинка ронила на землю життя, трепетно торкалась, ніби цілууючи, до всього живого, наповнюючи його собою. Небо плаче вже шосту годину без перериву, але хтось невидимий спустив з нього веселку, яка казково заграла сімома кольорами. Веселка - дорога в небо, але нажаль ніхто не може на неї навернути. Небо сміється... адже після сліз завжди приходить радість!
Земля просякла небесними слізьми. Все оживає, вдихає дощову свіжість, змінює барви. Голосиста природа черпає свіжість неба. Клаптики хмар грають з вітром, випробовують долю. Небесне тіло проривається в синю блакить. Після дощу...
