Тихо плаче небо
Мовчать дощі. Весна ховає барви,
Вечірні тіні тягнуться з небес.
І сіє вечір зорі, ніби мальви,
Які колись в траві розквітнуть теж.
Вітри схиляють у присязі сосни,
Холодні дні не матимуть жалю...
Минули дні. Я, мамо, вже доросла.
І як я, мамо, це життя люблю!
Але щодень, мов зітканий з тривоги.
Я ще багато досі не збагну.
Яка моя в житті лежить дорога?
Чи випливу я з моря, як пірну?
Спасибі, мамо. Тихо плаче небо.
І місяць обіймає ніч сумну.
Весна ця, мамо, розцвіла для тебе.
А плаче трішки так, через війну.
