Примарилося
з рубрики / циклу «Ессе та нариси»
Приємний дотик сонця крізь фіранку і сон зникає, як примара. Божественно аромить кава…
Ще сонні очі та усміхнені вуста, і рук твоїх безмежно рідна теплота...
Ще хочеться поніжитись у ліжку, не поспішати у буденність дня, і слухати, як ти шепочеш ніжно – «Кохана дівчинко моя»...
#Ольга_Шнуренко
м. Київ,