Муза і Кава
Про "чорномасочника", післямова
***
Допоки Муза у загоні –
Нема порядку, все не те…
І навіть КАВА у полоні,
Хоч кава, звісно, то СВЯТЕ.
З Поезії зніміть кайдани –
І будьте вільні, мов птахи…
І рай земний тоді настане,
І згинуть наші вороги!
***
Пару місяців тому я вже писала на цю тему: про «нОвий порядок», що буцім-то гряде ближчим часом... Про плани світової «еліти», її ставлення до нас, простих українців – у цьому неймовірно жорстокому сучасному світі! Враження від недавнього спілкування з моїм старим знайомим, власником маленької кав’ярні, записую «по гарячих слідах», майже нічого не змінюючи.
*
Милодар (ім’я, що нагадує давньослов’янське, змінене) зустрічає мене у незмінній чорній масці та… великих, мов для підводного плавання, пластикових окулярах. «Масочка» – у сполученні з новоспеченим «аксесуаром» – має доволі страхітливий вигляд. Господар кав’ярні не знімає її протягом усього робочого дня, що триває десять-дванадцять годин. Невидимі для відвідувачів камери слідкують за кожним його рухом, передаючи «інформацію» нагору.
Мені було дозволено пити-їсти без «намордника», по закінченні – негайно начепити знову! Я сідаю на диванчик – перед великим телеекраном – і смакую каву. Милодар пізнав мене, гостинно запрошує поласувати шоколадними цукерками... Наче і не було перерви у спілкуванні! Так, він воював, ветеран АТО, бачив жахи війни… Після «дембеля» жорстоко розчарувався у своїх співвітчизниках, точніше – у більшості з них. Він з презирством говорив про колишніх друзів, які «багато говорили про майбутню Україну», але так і нічого не досягли – у розумінні власного добробуту. Лишилися, на погляд Милодара, «жебраками». Влада – пріоритет багатіїв, тож він уже зробив свій вибір: переходить до табору «золотого мільярду»... Тож новоспечений бізнесмен, власник «торгового закладу», готовий виконувати будь-які «рекомендації», ба навіть доволі безглузді. Заради «світлого капіталістичного майбутнього» свого сімейства – ось заради кого він воював! Хто не спромігся «стати на ноги», буде прислужувати – таким, як він. Після встановлення НОВОГО СВІТОВОГО ПОРЯДКУ. Дарма, що долучитися до «високого товариства» він зможе лише через… «укольчики», яких буде не один-два, а нескінченне число. Різного вмісту і якості. Для одних – «вітаміни», для інших – ДОЗА чогось набагато серйознішого. Зомбування і чипування Милодара не страшать, він сам «навчає» малолітніх відвідувачів кав’ярні «орієнтації» у віртуальній реальності. Через спеціальне обладнання, встановлене на базі широкоформатного телеекрана. Головна мета нашого героя – комфорт і насолода, «райське життя».
Слово «чорномасочник» викликає у господаря кав’ярні сентиментальні почуття: як мило! «А ви не відчуваєте сарказму?» - запитую. «Я обожнюю сарказм! – радіє Милодар. – Але у вас, - він раптово перемикається на мене, – ГОРЕ ВІД УМА». Такий «перехід на особистості» дещо шокує мене. У відповідь кажу, що почуваюся щасливою… Оскільки маю ТВОРЧИЙ доробок. «А що у вас за душею?» – запитую у відповідь. Мій співбесідник, нарешті, замовкає. Він уже не вислизає, не викручується… Він стає собою. ВІН РОЗМІРКОВУЄ.
Відтак запускаю «важку артилерію»: скільки вам років, запитую. Двадцять сім, відповідає. «А мені – набагато більше, – кажу. – Честь і хвала, що воювали в АТО, але де ж ваш звичайний житейський досвід? Не кажучи вже про «людські цінності». Чого варті ваші «ідеї», якщо незабаром ви і ваша родина житимете у ф а н т а с м а г о р і й н о м у світі – якщо, не приведи Боже, ці плани «еліти» здійсняться!»
«На тому стоїть світ, - переконує мене Милодар. – Ось була уже в історії битва при Ватерлоо, між англійцями і французами… Перемогу тоді здобули англійці, але підкуплений «елітами» гінець заявив у Лондоні, що Англія… розбита. Тож налякані містяни-громадяни просто... розвалили тогочасну фінансову систему. Ринок цінних паперів «упав», влада в державі перейшла до рук нових господарів.
«Попрацювали» аналогіні "сили" і на початку століття двадцятого, коли заради безмежної, нічим не підкріпленої, влади провернули АФЕРУ СТОЛІТТЯ: потопили в Атлантиці сумнозвісний «Титанік», на якому загинули двоє провідних тогочасних фінансистів! Вони ніколи не дозволили б «елітам» зробити те, що відбулося згодом: створення Федеральної резервної системи США. В результаті чого друкування «зелених» стало повністю неконтрольованим процесом. «Пузир» брехні та майбутньої смути надимали протягом наступних ста років!
...Як відомо, світ знову опинився на порозі грандіозного фінансового обвалу. «Велика депресія», організована «елітами» у 1925-29 роках минулого століття, може здатися чимось не таким уже й страшним – на тлі того, що чекає на нас у майбутньому. Десять відсотків «панів», а дев’яносто… Майже все людство – раби, зомбовані раби. Новоспечені «господарі світу» вже готуються «потирати лапки» від задоволення – в передчутті нових надприбутків та «преференцій». Так, мій співрозмовник чудово розуміє, що за все потрібно платити! Але себе він все одно зараховує до «ЕЛІТИ», не зважаючи на те, що в нього «не те» походження… Ним навряд чи хтось зацікавиться – у майбутньому.
Побачивши війну «в усій красі», Милодар наче застиг у своєму світогляді. Як могло таке статися, що до своїх, «пацанів», він тепер ставиться з презирством, як до «невдах», але захоплюється іншим – хитрістю та підступністю явних ворогів свого народу? Йому байдуже, якою стане Україна за кілька років – він у неї… не вірить!
Насамкінець, коли всі аргументи уже вичерпано, виринає «рятівний» образ – перед моїм внутрішнім зором: бабуся-пенсіонерка в метро. Колишня вчителька біології. Я бачилася з нею нещодавно… Як і кілька разів до того… Так, вона стояла у гумових рукавичках і в «наморднику» - і співала УКРАЇНСЬКИХ ПІСЕНЬ. Тоді я щоразу долучалося до цього своєрідного «флешмобу» - і ми уже співали… дуетом! Поліціянт, який неодмінно виникав у нас за спинами, зазвичай занурювався у свій смартфон, а коли пісня закінчувалася і з наших вуст лунало «СЛАВА УКРАЇНІ!» - ледь помітно хитав головою… НА ЗНАК ЗГОДИ.
Розповідь про ця сцену була останнім доказом, останньою надією пробудити щось у серці співрозмовника: «Так ось вона, л ю б о в ДО УКРАЇНИ!» Дівчина-бариста, котра була німим свідком цієї словесної баталії, стояла з широко відкритими очима… Раніше вона ховалася за барною стійкою, її не було видно. Я відкланялася і вийшла з кав’ярні. На свіже повітря.
***
Мовчан – мовчить, а сплячий – спить…
А ворог, знай, працює!
Прийшла орда –
Дітей шкода…
Все інше – також всує.
Все перевернуте, не так,
Забуті всі основи…
ВСЕСВІТНІЙ твориться б…к –
Гряде «порядок нОвий»??
Але в пітьмі – не загубись,
І відчаю – не треба…
Тримайся, друже мій, кріпись,
В очах – блакитне небо!
Ілюстрація - з мережі Інтернет