Не хочу я більше зефіру і рим
Зігріваючи руки горнятком духмяної кави,
В день холодний не хочу я більше зефіру і рим.
Хочу в плед заховатись, аби закінчилась вистава.
І, тим паче, ти ж знаєш, як іноді втомлює грим…
Хочу дощ за вікном – а на ранок щоб люті морози
Відбивали в замерзлих калюжах вчорашні несни,
І вірші’ хай лягають рядками в непрошену прозу,
Коли я не складу їм ніяк золотої ціни…
Хочу віхолу, там, за вікном – хай доводить до краю,
Замітає хай снігом усі перехрестя доріг.
Я не хочу сьогодні того’, кого палко кохаю…
І тим паче того’, хто кохає мене… Це ж не гріх?
Хочу кави гарячої… Сісти у сутінках ночі
В старе крісло в куточку пустої кімнати видінь…
І гортати зачитані книги про долю жіночу…
Аби тільки в нестерпній виставі не грати… мов тінь…
22 березня 2014 р
