Премудрий Змій
едемські оповідки
Високо – високо в небі пливло собі сонечко і з безтурботною посмішкою дивилося на Землю.
Гарною вдалася планета, все на ній було до ладу і над усяку мрію. Тихо, спокійно, легенький вітерець колихав крони дерев, лагідні хвилі теплого моря набігали на берег, умиваючи його кожного ранку, травичка тяглася до сонця і ніякого тобі матюччя чи мордобою. РАЙ, одним словом.
І от по цьому раю на двох ногах ішло втілення останньої ідеї Создателя. Йшло, не знаючи куди себе притулити і чим би зайняти і наповнити свої нові і ще гладенькі, як коліно мізки.
В цей час в яблуневому саду Господа на розложистих вітах лежав, усихаючи від нудьги Премудрий Змій.
Він все знав, а поговорити було ні з ким. Усе кудись летіло, бігло, пливло, повзло, як нібито у них була якась робота і це в Раю! Боже, боже! Які ж вони малограмотні, ай-я-яй….
Раптом із-за густих кущів на галявину вийшло нове творіння Господа, про яке Змій уже щось чув, але ще не бачив. Він примружив одне око і, оцінююче на нього дивився.
«Ага, - думав він, - он воно на що схоже. Ну що, кінематика, нібито і непогана, голова стоїть на правильному місці, а от чи є в ній мізки, зараз перевіримо».
Він голосно зашипів і, махаючи кінчиком хвоста, підізвав до себе нову модель.
- Як тебе звати? – спитав він у творіння.
- Адам – відповідало те – так мені батько сказали.
- Адам…. Ну, що ж гарно, гарно… Як назовеш, так воно і далі піде…. Так от Адамчику, чим ти зараз зайнятий?
- Я? Не знаю. Ходжу дивлюся, куди це я попав?
- До Раю ти попав брате, до Раю. Все тут гарно, але от робити нічого, хоч вішайся, я вже висох наполовину від лежання, всі боки болять і про фізкультуру давно забув, одним словом нудьга райська. Ти не хотів би пізнати чогось новенького? Та й мізки тобі пора вже наповнювати.
- Та я з радістю! Бо з Євою – ніяк. Ще й день не починався, а вона вже на мене сердиться, чимось їй не вгодив, а як я можу їй догодити, коли ми тільки три дні в раю? От уже ці жінки! І те не так, і це не так, а як? Сама вона те ж не знає як, а винен я! То оце й пішов пізнавати світ….
- Не переживай! Жінки, вони знають, що їм треба, але не зразу те розуміють, так що у тебе все ще попереду. А в мене є гарна ідейка, тільки самому мені її не втілити, допоможеш?
- Та на раз! Бо тут і справді від нудьги помреш ще до пенсії. Кажіть, що воно….
- Та що. Ти ж бачиш де я лежу і що охороняю?
- Бачу і що?
- Та те, що по осені, коли достигають яблука вони падають на землю і пропадають, а це ж не по хазяйському.
- Вибачте, а ви родом бува не з України?
- Та нації виникнуть пізніше, а зараз ми з тобою просто звичайні космополіти, так от я тобі і кажу – яблука пропадають!
- Зрозумів. А що треба робити?
- Зараз скажу. Слухай, тільки це поміж нами, нікому нічичирк, згоден?
- Звісно, що згоден! – життя Адама набувало сенсу.
- Так от: коли Старий відходить на відпочинок і починає хропіти, я тихенько-тихенько заглядаю в те віконце, в яке він бачить наше майбутнє і що там роблять люди схожі на вас з Євою.
- Ти диви яке кіно, га!?
- І я там видивився, як можна використати наші яблука з користю для діла і тіла.
- Як?
- Ми з тобою приготуємо із них яблучний сидр.
-??!
- Бражка, по народному. Не розумієш? Господи, я й забув, що ти тільки три дні, як з’явився. Скільки ж тобі ще прийдеться всього пізнати, не приведи боже…. Це такий напій, який, навіть в Раю робить людину веселою і безтурботною.
- Та куди вже більше, а для чого тоді Рай?
- Ну, шановний неофіте в Раю теж є обмеження, а от після доброї сулії сидру навіть райські береги щезають за небокраєм. Свобода!....
- Починаю розуміти і, мабуть, що згоден.
- Окей! Тоді за діло!
І вони таки приготували той сидр.
А коли гарно його розкуштували, то Премудрий Змій дивився навкруги добрими очима, розслаблено звисав з гілляччя і мав надію, що життя на землі коли-небудь, та й уладнається.
Адам же, сидів, підпираючи спиною стовбур яблуні і витягував пісню :
« Несе Галя воду,
Коромисло гнеться,
За нею Іванко,
Як барвінок в’ється.
- Галю, ж моя Галю
Дай води напиться,
Ти така хороша –
Дай хоч подивиться» ………..
м. Київ, 30 серпня 2021 р.
