31.08.2021 19:40
for all
14 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Каллистрат

Премудрий Змій

едемські оповідки

Високо – високо в небі пливло собі сонечко і з безтурботною посмішкою дивилося на Землю.

 

Гарною вдалася планета, все на ній було до ладу і над усяку мрію. Тихо, спокійно, легенький вітерець колихав крони дерев, лагідні хвилі теплого моря набігали на берег, умиваючи його кожного ранку, травичка тяглася до сонця і ніякого тобі матюччя чи мордобою. РАЙ, одним словом.

 

І от по цьому раю на двох ногах ішло втілення останньої ідеї Создателя. Йшло, не знаючи куди себе притулити і чим би зайняти і наповнити свої нові і ще гладенькі, як коліно мізки.

 

В цей час в яблуневому саду Господа на розложистих вітах лежав, усихаючи від нудьги Премудрий Змій.

Він все знав, а поговорити було ні з ким. Усе кудись летіло, бігло, пливло, повзло, як нібито у них була якась робота і це в Раю! Боже, боже! Які ж вони малограмотні, ай-я-яй….

Раптом із-за густих кущів на галявину вийшло нове творіння Господа, про яке Змій уже щось чув, але ще не бачив. Він примружив одне око і, оцінююче на нього дивився.

«Ага, - думав він, - он воно на що схоже. Ну що, кінематика, нібито і непогана, голова стоїть на правильному місці, а от чи є в ній мізки, зараз перевіримо».

Він голосно зашипів і, махаючи кінчиком хвоста, підізвав до себе нову модель.

- Як тебе звати? – спитав він у творіння.

- Адам – відповідало те – так мені батько сказали.

- Адам…. Ну, що ж гарно, гарно… Як назовеш, так воно і далі піде…. Так от Адамчику, чим ти зараз зайнятий?

- Я? Не знаю. Ходжу дивлюся, куди це я попав?

- До Раю ти попав брате, до Раю. Все тут гарно, але от робити нічого, хоч вішайся, я вже висох наполовину від лежання, всі боки болять і про фізкультуру давно забув, одним словом нудьга райська. Ти не хотів би пізнати чогось новенького? Та й мізки тобі пора вже наповнювати.

- Та я з радістю! Бо з Євою – ніяк. Ще й день не починався, а вона вже на мене сердиться, чимось їй не вгодив, а як я можу їй догодити, коли ми тільки три дні в раю? От уже ці жінки! І те не так, і це не так, а як? Сама вона те ж не знає як, а винен я! То оце й пішов пізнавати світ….

- Не переживай! Жінки, вони знають, що їм треба, але не зразу те розуміють, так що у тебе все ще попереду. А в мене є гарна ідейка, тільки самому мені її не втілити, допоможеш?

- Та на раз! Бо тут і справді від нудьги помреш ще до пенсії. Кажіть, що воно….

- Та що. Ти ж бачиш де я лежу і що охороняю?

- Бачу і що?

- Та те, що по осені, коли достигають яблука вони падають на землю і пропадають, а це ж не по хазяйському.

- Вибачте, а ви родом бува не з України?

- Та нації виникнуть пізніше, а зараз ми з тобою просто звичайні космополіти, так от я тобі і кажу – яблука пропадають!

- Зрозумів. А що треба робити?

- Зараз скажу. Слухай, тільки це поміж нами, нікому нічичирк, згоден?

- Звісно, що згоден! – життя Адама набувало сенсу.

- Так от: коли Старий відходить на відпочинок і починає хропіти, я тихенько-тихенько заглядаю в те віконце, в яке він бачить наше майбутнє і що там роблять люди схожі на вас з Євою.

- Ти диви яке кіно, га!?

- І я там видивився, як можна використати наші яблука з користю для діла і тіла.

- Як?

- Ми з тобою приготуємо із них яблучний сидр.

-??!

- Бражка, по народному. Не розумієш? Господи, я й забув, що ти тільки три дні, як з’явився. Скільки ж тобі ще прийдеться всього пізнати, не приведи боже…. Це такий напій, який, навіть в Раю робить людину веселою і безтурботною.

- Та куди вже більше, а для чого тоді Рай?

- Ну, шановний неофіте в Раю теж є обмеження, а от після доброї сулії сидру навіть райські береги щезають за небокраєм. Свобода!....

- Починаю розуміти і, мабуть, що згоден.

- Окей! Тоді за діло!

І вони таки приготували той сидр.

 

А коли гарно його розкуштували, то Премудрий Змій дивився навкруги добрими очима, розслаблено звисав з гілляччя і мав надію, що життя на землі коли-небудь, та й уладнається.

Адам же, сидів, підпираючи спиною стовбур яблуні і витягував пісню :

 

 « Несе Галя воду,

Коромисло гнеться,

За нею Іванко,

Як барвінок в’ється.


- Галю, ж моя Галю

Дай води напиться,

Ти така хороша –

Дай хоч подивиться» ………..



м. Київ, 30 серпня 2021 р.

Публікації: Каллистрат

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 31.08.2021 21:50  © ... => Анатолій Костенюк 

Дякую пане Анатолію і за прочитання і за виказану надію ))))) 

 31.08.2021 21:49  © ... => Каранда Галина 

Ну, життя воно ж таке, з усіх сторін різне )))) 

 31.08.2021 21:48  Анатолій Костенюк => © 

Оригінальне біблійне оповідання. Не занудне, як в оригіналі. Дякую, пане Каллістрат! Вважаю, що тут перед Вами неорана цілина.)))

 31.08.2021 21:39  Каранда Галина => © 

Це ви що - Єву реабілітували?)))