15.10.2021 08:55
for all
10 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Йорг Вікрам

Дорожня книжечка

шванк - 43

43.


ЯК ДЕХТО ЛІКУВАВ СВОЮ СТАРУ ЖІНОЧКУ ВІД ГОЛОВНОЇ БОЛІ.


В одному місті на Рейні жила досить багата, скупа стара вдова; багато старих заможних вдівців улещували її в надії на вигідне одруження, її ж, як кажуть, жодне із сідел не влаштовувало. Бо усім і кожному вона відповідала, що бажає сама розпоряджатися своїм маєтком і добром, не підкоряючись більше жодному чоловікові.


Так воно продовжувалось немало часу, - поки в місто не нагрянув один ландскнехт, справжній красень, веселун – словом, із молодчиків молодчик; він прочув про багату вдову і вирішив спробувати своє щастя.

Він приодягся, причепурився, зачастив до дому багатої старухи, підстерігав її в церкві, на вулиці, розмовляв з нею привітно і пристойно.


Добра бабця, якій вже перевалило за шістдесят уявила собі, що молодчик в неї вклепався, чим дальше, тим більше придивлялась до нього, почала, навіть, виказувати йому свою прихильність.

Наш славний гульвіса вирішив, що дзвін вже наполовину відлито, купив гарненьку фату і направив свої стопи туди, де, як він і думав, можна зустріти вдову без поводирів. А на ловця і звір біжить: удовиця тут як тут.

«Мила і люб’язна пані, - почав він, - ваше задушевне доброчесне поводження привернуло мене і спонукало на любов до вас, і якщо я вам до серця, до вподоби і по розуму, якщо моя молодість вам не противна, то сам я, право ж, в усьому місті не бачу іншої особи, окрім вас, з якою я хотів би зажити одним домом. Я більше не можу ховати від вас мої почуття, хоча мені відомо, що вас мало зачіпає моя сердечна до вас прихильність, але в спокуту моєї зухвалості, яка зазіхнула на ваше усамітнення настільки сміливими словами, благоволіть прийняти від мене цей маленький подарунок разом з проханням про милостиве прощення».

Серце старої карги здригнулося; та вона уже і раніше закохалася в молодика і тепер прийняла його красномовність за чисту монету.

«Молодий пане, - відповідала вона, - якщо ти говориш щиро, я, можливо, не буду витрачати часу на довгі роздуми, хоча, як відомо, до мене сватається немало похилих і поважних багатіїв, підходящих для мого віку. Але чи не заплачу я, коли мені попаде вийти за старого? Безперервні ночі ми проваляємось поряд, і нікому буде пособити ні йому, ні мені в нашій недузі і немощі. От і надумала я уже давно обзавестися ладним, чесним дружком, хоча б і не багатим, але розташованим до мене. А моїх грошей і мого маєтку йому хватить».

І так, без натяків, коротше кажучи, діло зладилось; вона дала йому слово.


Коли вони обвінчалися і наш славний молодчик почав облаштовуватись і обживатись, все попервах йшло дуже добре, але потім з’ясувалося, що дружина не дуже то й довіряє йому готівкові грошики і коштовності. Він взявся її улещувати, ходив лисом перед нею в надії, що вона йому все ввірить і довірить, а сам день за днем все гірше розпускався, шукав забав і розваг серед своїх однолітків.

Він пошти ніколи не повертався додому один, все, бувало норовить привести з собою дружка, а то і двох; вони засиджувались за північ, грали, гуляли, пиячили. А коли поважна дружина говорила що-небудь наперекір, її піддражнювали, а то попросту і глумилися над нею. Само собою це досить пригнічувало жінку, тим паче що вона і пожалітися не сміла своїм друзям, так як не прислухалась до їх поради.


Чим же все це скінчилось?

Одного разу чоловік повернувся додому з цілою компанією п’яничок. Жінка запримітила їх здалеку і здумала піти на нову хитрість, щоби хоч раз позбавитися від подібних гостей. Вона поспішно взяла хустину, пов’язала собі голову і лягла на лавку. Чоловік зі своєю свитою ввалився в кімнату і побачив, що дружина лежить пластом; він підійшов і спитав: «Люб’язна моя хазяєчко, що болить у тебе? Вставай, мила, та й іди до нас, вдар лихом об землю!» - «Залиш мене в спокої, - сказала вона – непостійна ти людина! Чи це ти мені обіцяв?» - «Мила хазяєчко – відповідав він, - чого тобі не хватає, відати не відаю. Якщо тобі мало прислужниць, то найми ще одну! Не до смаку тобі вино; так почни другу бочку чи прикупи собі чого твоя душа бажає! Якого рожна тобі ще треба?» - «Як це, що мені треба? – відповіла вона, - мені потрібно, щоб ти сидів дома і дивився за хазяйством. А ти тиняєшся день і ніч зі своїми приятелями, від яких не навчишся нічому путньому, кидаєш мене, бідну, одну, і я лежу в печалі і недузі. Тепер, наприклад, голова в мене тріщить, не знаю куди й діватися. Як ти виправдаєш свою мінливість?» - «Що? – вигукнув він, - У мене така справна жіночка – старушка, і я дозволю якійсь негідній голові допікати її? Не бути цьому ніколи!» С цими словами він зірвав хустину у неї з голови і почав дубасити обома кулаками, примовляючи: «Що за начальство ти, голова, як смієш ти допікати мою жіночку, від якої я нічого іншого не бачив, окрім добра і поваги! Та я розіб’ю тебе!»


Стара не знала, що й подумати, бо вона впевнилась, що побоям кінця-краю не буде. От вона і улучила мить, щоби дух перевести. «Люб’язний чоловіче, - вигукнула вона, - не гнівайся більше на мою голову. Вона вже не болить». – «От що значить прийняти міри, - сказав він, - а тепер піднімайся, жіночко, і наплюй на свою голову-злодійку. Маю надію, вона тобі більше не буде докучати».


От і прийшлося старенькій жіночці швиденько зцілюватися від уявної хвороби, приєднуватися до гостей чоловіка і, хочеш-не хочеш, веселитися з ними.

Коли вона покинула своє бурчання і перестала допікати чоловіку, він теж став трохи розсудливішим.


Вільний переклад КАЛІСТРАТА.



м.Бургхейм, Німеччина, 1555 рік

Публікації: Каллистрат

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 15.10.2021 09:50  Анатолій Костенюк => © 

Буколіка! Дякую!))) 

 15.10.2021 09:26  Каранда Галина => © 

Навіть не знаю, що тут сказати... та летів би він у мене разом зі своїми друзями далі, ніж бачив...