Дорожня книжечка
шванк - 66з рубрики / циклу «Дорожня книжечка»
66.
ПРО ДОБРОГО СВЯЩЕНИКА, ЯКИЙ ПЕРЕЖИВ ДИВОВИЖНУ ПРИГОДУ В НОЧІ НА ВОДІ.
Одного разу добрий, благочестивий, простодушний попик, що ніколи не знався з нечистим, ішов полем. Він був завзятим сиднем і мало що знав про мирське життя. Добряк забрів в дрімучий ліс, де його і застала ніч, і він ніяк не міг знайти дорогу. От і напав на нього превеликий страх, так що він вкінець заплутався. Нарешті, вийшовши до води побачив, там людей. Тут в нього на душі зашкребли кішки, бо він уявив, що це убивці, які ховаються в лісі.
Добрий попик, не зволікаючи, сховався біля води в кущах, аби не попадатися на очі людям, чиї голоси він чув. Місяць світив яскраво, так що було видно далеко, і наш попик побачив, як четверо пливуть по воді в двох човнах; вони закидали сіті в заводь, біля якої попик сидів в кущах.
Коли вони почали витягувати сіті, то в них виявився великий корч, що їх дуже роздратувало і розлютило, так що вони не поскупились на страшні прокляття. Коли попик це почув, у нього душа зійшла в п’яти; він подумав, що вся земля провалиться от такого кощунства, і диву давався, що вона ще тримається.
Вийнявши корч із сітей, рибалки вийшли на берег в своїх високих чоботях, дістали торбинки і за своєю звичкою зі смаком приклалися до чарки. Добряче випивши і закусивши, вони знову сіли в човни і попливли далі в пошуках гарного улову.
Все це добрий попик бачив і чув, але невтямки йому було, що і до чого. Він чекав дня в превеликій тривозі. Коли ж розвиднілось, попик виліз із кущів і йшов, доки не вийшов з лісу і не впевнився, що прийшов додому.
Наступної неділі, скінчивши проповідь і зазвичай приступаючи до молитви за всі людські стани, духовні і світські, попик промовив: «Шановна паство, допоможіть мені вмолити Бога за народ в високих чоботях, який плаває вночі по воді, та збереже Господь їхні сіті від корчів, інакше ці люди почнуть так бога хулити, що і небо може впасти. Це поганий народ, скажу я вам; те, що добрі люди роблять вдень, вони п’ють і їдять ночами. Дякую Господа, який уберіг мене від цих нічних ненажер».
Не знаю, байка це чи правдива історія, але, на жаль, у рибалок (не в усіх, звісно) є такий поганий звичай, і, здається мені, що в других ремеслах не стрічаються такі шибайголови, які, працюючи до сьомого поту, так би сквернословили і кощунствували, і дуже дивно, як це Бог не карає їх прямо на місці.
Та пребуде милість Господня, щоб подібні богохульства серед цього і іншого народу припинились і вони б благословляли Його святе ім’я.
Помагай нам в цьому Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий!
Амінь.
«Кінець дорожньої книжечки».
Вільний переклад КАЛІСТРАТА.
І post scriptum - від перекладача велика ПОДЯКА читачам за довготерпіння і увагу до невмирущої літератури! )))))
м.Бургхейм, Німеччина, 1555 рік
.gif "{#}")