Ти просто благослови мене, мамо!
Українська Жінка - це сила нації. Чуттєвісь, природність, багатогранність, сміливість, масштаб. Проте виховання минулого століття наклало відбиток посередності, нездатності, неспроможності, зневіри в себе. Як перероджуєтьсяч планета, так поновій народжується Жіноча душа. Вона проходить різні випробування і кожна свої.
Червона сукня, прозорі панчохи і туфельки на підборах.
По-дитячому щасливі очі і щедрі на оплески долоні.
Під куполом літають гімнасти, виблискують костюми і посмішки.
Таня не стримує свого захвату.
Сьогодні вона глядач. На арені циркові артисти.
- Таню, куди ти їдеш? Ти хоч знаєш, що тебе очікує?
- Не хвилюйся, мамо, щось вигадаю, - стримано посміхається Таня у відповідь. - Ти мене знаєш.
- Знаю. Тому і закликаю до твоєї мудрості. Як ти там будеш? Далекий Схід - це тобі не робота в офісі, - хвилювалася мама, яка прийшла проводжати дочку на літак.
- Знаєш, я декілька разів себе запитувала: "Коли відступлю, чи буду себе поважати?" - Таня зупинилась і пильно подивилась матері в очі, підійшла і присіла перед нею навколішки. - Ти просто благослови мене, мамо. Я все вирішила, я їду. З твоєю підтримкою мені буде спокійніше.
- Але ж я хвилююся, - мама провела рукою по Тетяниному волосся.
- Я повідомлю, як прилечу. У мене все вийде.
На цих словах Таня піднялася і продовжила пакувати речі. Вона теж хвилювалася, але не хотіла подавати виду.
Ще тиждень тому вона ходила на роботу з 8.00 до 17.00, на прохідній заводу жартувала з черговим. Перед цим відпрацювала кампанію у виборчому штабі кандидата у мери Херсону, милувалася морем, а сьогодні летить у Южно-Сахалінськ. Суворий край, короткий день і жодного знайомого обличчя.
Що її чекає?
У перший день довелося відмовитись від офісного одягу і взуття. Кросівки зайняли лідируючу позицію в гардеробі.
В адміністратора цирку ноги і язик - головні інструменти.
Завдання налагодити рекламу, реалізувати квитки, акції, пропозиції, знайти промоутерів - завирувало.
Вистава як окремий проект.
Є ціль, є задачі. І є ти.
Одна.
У чужому місті, де покладаєшся тільки на себе. Де тільки ти приймаєш рішення, що застосувати, вигадати, як привернути увагу глядача, щоб був анашлаг.
- А що як ризикнути? І зробити акцію два квитки по ціні одного.
І вона ризикувала.
Дні перед виставою особливо напружені. Сумніви і хвилювання:
- Раптом не спрацює.
Люди йдуть в останній день. Наплив, в касі черга. Аншлаг! Так! Тепер можна і перевдягнутись. Справилась.
І вже пізно ввечері:
- Мамо, ти уявляєш, у мене вийшло. На тиждень уперед розкуплені квитки. Моя акція спрацювала, - захоплююче в трубку щебетала Тетяна.
- Радію з тобою, моя дівчинко. І все ж таки, можеш мені відповісти, чому ти туди поїхала? Мала насиджене місце, стабільну зарплату.
- Знаєш, за цей місяць я пізнала себе більше, ніж за всі попередні роки, коли чула: " Сиди тихо, будь скромніше". Я навчилася брати відповідальність за результат, ризикувати. Я навчилась довіряти собі і бути із собою у злагоді. Я так довго жила в омані чужих думок і обмежень. Тепер я знаю, як це класно, коли ти сама приймаєш рішення. Дякую тобі, мамо, за благословення.
- Добре, що у тебе все вийшло. Ти усе життя так збираєшся прожити?
- Я не знаю, що буде з усім життям. Я знаю, що сьогодні - я щаслива. Це мій вибір, і я його зробила.
Вони попрощались. Мама залишилась стурбованою долею дочки, а Таня - щасливою.
Вона не стала знімати червону сукню, одягнула теплі білі шкарпетки, заварила ароматного чаю, умостилась на широке підвіконня і святкувала успіх.
Нічні ліхтарі підморгували їй золотими очима, освітлюючи шлях її щастю.
Київ, 21.12.2020
