Як слід писати історію
частина четверта 39 - 63
39. Отже, єдина справа історика – розказувати все як воно було. А цього він не може зробити, якщо боїться Артаксеркса, будучи його лікарем, (24) або має надію отримати в нагороду за похвали, які містяться в його книзі, пурпуровий каптан, золотий панцир, нісейського коня. (25) Але цього не зробить ні Ксенофонт, ні справжній історик, ні Фукідід; навпаки, якщо він особисто і ненавидить кого-небудь, - загальний інтерес буде йому ближче, і істину він поставить вище особистої вражди і любимої людини не пощадить, якщо та помиляється; це одне, як я сказав, є сутністю історії, і той, хто збирається писати історію, повинен служити тільки одній істині, а на все інше не звертати уваги; взагалі у нього може бути тільки одне вірне мірило: рахуватися не з теперішніми слухачами, а з тими, хто згодом буде читати його книги.
40. Якщо ж хто служить тільки поточній миті, його по справедливості можна зарахувати до зграї підлабузників, яких історія уже давно, з самого початку, відкинула так же, як гімнастика – косметику. І з цього приводу можна згадати слова Олександра, який сказав: «Я хотів би, Онесікрите, після смерті ненадовго воскреснути, щоби побачити, як люди тоді будуть читати твій твір. Якщо вони тепер його хвалять і вітають, - не дивуйся: вони думають, це є нібито принадою, на яку кожен із них спіймає моє благовоління». Гомеру, хоча він і написав багато міфічного про Ахілла, деякі схильні вірити і приводять як доказ істини той важливий аргумент, що поет писав про нього після смерті, а тому вони не бачать причини, чому б Гомер став вигадувати.
41. Отже, нехай мій історик буде таким: безстрашний, непідкупний, незалежний, друг вільного слова та істини, що називає, як говорить письменник комічного стилю, смокву – смоквою, корито – коритом, не керований ні в чому дружбою або враждою, який не знає пощади або жалю, хибного сорому та страху, справедливий суддя, доброзичливий до всіх настільки, щоби нікому не давати більше, чим він того заслужив, чужинець, поки він пише свою працю, який не має батьківщини, не знає ніякого закону, окрім самого себе, який не має над собою жодного владики, не кидається на всі боки залежно від чужої думки, але який описує те, що є насправді.
42. Тому Фукідід чудово звів усі ці якості в закон і визначав по ним те, що є гідністю та пороком у історика. Бачачи сильне захоплення Геродотом, книги якого носять навіть імена Муз, (26) Фукідід говорить, - те, що пише він є скоріше пам’ятником для вічності чим спробою змагатися, приємною тільки для сучасності, (27) він не зупиняється на вигадках, але залишає у спадок майбутнім поколінням істину про події. Фукідід має на увазі, за його словами, корисне і ті завдання, які ставлять історії розсудливі люди, а саме: якщо станеться коли-небудь щось схоже, бути в змозі, дивлячись на те, що написано раніше, правильно поставитися до сучасного.
43. Хай же з’явиться історик з такими поглядами на своє завдання. Відносно ж мови та способу викладу я скажу таке: нехай історик починає роботу, не відточивши своєї мови для цього пристрасного та їдкого стилю, який цілком складається із періодів, оточеного силогізмами і взагалі який засвоїв в собі все риторичне мистецтво, але нехай він буде налаштований поблажливо. Його судження хай будуть влучними і багатими на думки, а мова ясна і гідна освіченої людини, - така, щоб нею можна було найвиразніше висловити думку.
44. Подібно до того, як для думок історика ми поставили метою свободу слова і істину, так для його викладу єдиним і найпершим завданням є: ясно виразити і як можна наочніше показати справу, не користуючись ні незрозумілими та невживаними словами, ні буденними і простонародними, але такими, щоб їх всі розуміли, а освічені – хвалили. Виклад може бути прикрашений фігурами, а особливо такими, які не носять на собі відбитку штучності і такою мірою, щоб вони не набридали; завдяки їм, мова стає схожою на добре приготовлену страву.
45. Думки історика хай не обходять поезію, але торкаються її, оскільки благородна і піднесена сама історія, а особливо коли він має справу з військовим строєм, з битвами і морськими баталіями; історик потребує тоді як би подих поетичного вітру, попутного для його корабля, який буде гордо нести його по гребенях хвиль. Мова ж історика все-таки нехай не підноситься над землею; краса і велич предмету повинні його підіймати і як можна більше уподібнювати собі, але він не повинен вишукувати незвичні вирази і недоречно надихатися, - інакше йому загрожує велика небезпека вийти з колії і бути віднесеним у шаленому поетичному танці. Таким чином, треба підкорятися вуздечці і бути стриманим, пам’ятаючи: «високо літати» і в промові являє собою велику небезпеку. Краще, коли думки мчать на коні, а язик слідує за ними пішки, тримаючись за сідло і не відстаючи на бігу.
46. І в розподілі слів треба дотримуватися пропорційності і середини, не бути чужим до ритму, не виключати його, так як це робить промову шорсткою, і не робить цілком ритмічною, як у поетів; друге викликає засудження, перше неприємне для слуху.
47. Самий склад викладу збирати не випадково, а працьовито і ретельно обговорюючи все по декілька разів; краще за все брати тільки те, при чому сам був присутній і що сам спостерігав. Якщо ж це неможливо, то слухаючи тих, хто найбільш неупереджено розповідає і в кому можна бачити, що він з любові або вражди нічого не замовчить і не прибавить до дійсного. Тут історику потрібне особливе чуття і дар зіставляти, щоб знаходити те, що найбільш заслуговує на довіру.
48. Після того, як історик збере все або більшу частину, хай він зробить собі начерк, який представить собою якби кістяк, позбавлений до пори всякої краси і виду; потім, привівши все в порядок, нехай подбає про зовнішню привабливість і прикрасить відповідно мовою, фігурами і ритмом.
49. Взагалі історик в цей час повинен бути схожим на гомерівського Зевса, який споглядає то землю вершників – фракійців, то землю мізійців: (28) так і він повинен бачити і зображувати для нас то події в нашому таборі, як вони видаються йому, і на які він дивиться як би з пташиного польоту, то у персів, або і те і друге разом, якщо відбувається битва. І під час самої битви він повинен дивитись не на одну якусь частину і не на одного певного вершника чи піхотинця, - якщо це тільки не Брасид, що рветься вперед, (29) і не Демосфен, який перешкоджає висадженню, (30) – але спочатку на полководців, і якщо вони будуть підбадьорювати воїнів, він повинен і це чути і помічати, як вони вистроїли своє військо і із яких міркувань і з якою метою. Потім, коли все змішається, погляд повинен охоплювати усе; історик повинен зважувати події, як на вагах, і рухатися за переслідниками і за втікачами.
50. У всьому автор повинен знати міру, щоб розповідь не набридла, щоб вона не була без смаку або грайливою; історик повинен вміти з легкістю обірвати її, повинен переходити з місця на місце, якщо відбуваються важливі події, і знову повертатися, якщо того потребує справа. Скрізь автор повинен встигати і, наскільки можливо уловлювати одночасні події і нестися із Арменії в Мідію, а звідтіля одним помахом крил в Іберію, потім в Італію, щоб ніде не прогаяти важливої події.
51. Але перш за все розум історика повинен бути схожим на дзеркало, правдиве, блискуче і з точним центром; якими ним сприймаються образи речей, такими вони і повинні відображатися, нічого не показуючи викривленим або неправильно розфарбованим, чи в зміненому вигляді. Завдання істориків не таке, як у ораторів; те, про що треба говорити, повинно бути розказаним так, як воно є насправді. Адже усе це вже сталося – треба тільки розмістити його та викласти.
Таким чином історик повинен обдумувати, не що сказати, а як сказати. Взагалі треба мати на увазі, що історику краще бути схожим на Фідія і Праксителя або Алкамена, чи на якогось іншого із художників, так як і вони не створювали ні золота, ні срібла, ні слонової кістки, або якогось іншого матеріалу: він вже існував і був у наявності видобутий елейцями і афінянами, чи аргосцями. Митці ж тільки ліпили, пиляли слонову кістку, обточували її, склеювали і надавали пропорційного вигляду оздоблюючи золотом. Мистецтво було в тому, щоб належним чином використати матеріал. Таке приблизно завдання і у історика: гарно розподілити події і по можливості чітко їх передати. Якщо кому-небудь із слухачів здасться після цього, що він сам бачить те, про що говориться, і за це похвалить історика, тоді, значить, дійсно працю Фідія історик добре виконав і отримав належну йому похвалу.
52. Коли вже все підготовлене, історик може почати інколи і без особливої передмови, якщо він тільки не відчуває особливої потреби в підготовці до головної частини; по суті у нього і тоді буде передмова, яка пояснить те, що він буде говорити.
53. Якщо ж історик пише передмову, в неї повинні входити дві речі, а не три, як у ораторів; не закликаючи до прихильності слухачів, нехай він збуджує у них тільки увагу і допитливість. Вони будуть уважними, якщо автор вкаже, що буде говорити про важливі чи необхідні речі, або близькі до них, чи корисні; а доступним і ясним він зробить подальший виклад, вказуючи наперед причини та висуваючи найголовніші події.
54. Такі передмови були у кращих істориків; так, Геродот дбає, щоби час не згладив великих і гідних подиву подій, які свідчать про перемоги еллінів і поразки варварів. (31) Фукідід також починає писати, (32) очікуючи, що ця війна буде великою та пам’ятною і більш значущою, чим всі які були до тих пір, так як і біди під час неї були великими.
55. Після передмови, яка згідно з предметом буде або розширеною, або стислою, перехід до викладу повинен бути не різким, а плавним. Решта історії є довгим викладом, тому вона повинна бути прикрашена властивими викладу якостями, повинна текти спокійно і рівно, завжди однаково, без стрибків вгору і вниз; потім вся вона повинна відрізнятися ясністю, яка досягається, з одного боку, способом вираження, як я вже казав, з другого боку – відповідним розподілом матеріалу. Нехай історик все розділить і округлить, а потім, лиш закінчивши одне, переходить до подальшого. При цьому воно повинно виходити із другого і бути пов’язаним з ним, як пов’язані між собою ланки ланцюга; так щоб виклад не розбивався і не вийшли окремі оповідання – одне поряд с другим, але щоб вони завжди не тільки зовнішньо торкалися, а й були пов’язані одне з одним спільністю та зливалися в межах.
56. Перш за все – корисна стислість, особливо якщо немає нестачі у відомостях, і цього треба достигати не стільки скороченням числа слів, скільки даних. Я хочу цим сказати, що треба згадувати мимохіть дрібниці і менш важливе і достатньо довго зупинятися на великому, багато що можна навіть зовсім пропустити. Адже, коли ти пригощаєш друзів і у тебе все приготовано, ти ж не будеш серед пирогів, птиці, вепра, зайців, грудинки і всіляких смачних страв подавати також солону рибу і варені овочі, тільки тому, що і це зготовлене, - ти знехтуєш цими дешевими наїдками.
57. Більш за все треба проявляти стриманість щодо гір, стін чи рік, щоб не здавалося, що ти, між іншим, хочеш виказати, і при тому дуже недоречно, своє мистецтво в промовах і, забуваючи про історію, займаєшся тим, що тобі ближче; злегка торкнувшись цього, наскільки це корисно для твоєї мети і потрібно для якості викладу, повертайся до основного завдання, уникаючи спокуси, яка полягає в цих відступах. Ти бачиш, що і натхненний Гомер чинив так само, не дивлячись на те, що був поетом: він мимохіть згадує Тантала, Іксіона, Тітія та інших, (33) а якщо би це описував Парфеній чи Евфоріон, або Каллімах, як ти думаєш, скільки б віршів знадобилося, щоб донести воду до вуст Тантала, або в скількох віршах він би обертав на колесі Іксіона? Подивись, як Фукідід, помірковано користуючись цим літературним прийомом, коротко описує яку-небудь машину або спосіб облоги, укріплення Епістол, або сіракузьку гавань і зразу ж переходить до другого, хоча це і стосується близько до діла і корисно. Правда, в описі чуми він може здатися багатослівним, але вдивися в суть справи, тоді ти і побачиш його стислість: сам предмет своєю важливістю як би затримує його прагнення вперед.
58. Якщо ж знадобиться, щоби хто-небудь виголосив промову, - перш за все необхідно, щоб ця промова відповідала даній особі і близько торкалася справи, а, потім і тут треба прагнути можливої ясності; втім, тут у тебе з’явиться можливість проявити твоє знайомство з ораторськими прийомами і красномовство.
59. Похвала та хула повинні бути дуже стриманими, обережними, чужими до наклепу, забезпеченими доказами короткими, доречними, так як історик говорить не перед судом. Інакше тебе будуть звинувачувати в тому ж, в чому звинувачують Феопомпа, який сварливо засуджував майже все і зробив з цього своє улюблене заняття, так що він більше судить, чим викладає події.
60. Якщо буде доречним, можна буде передати і міф, але не слід йому безумовно довіряти, краще не вирішувати цього питання, щоб кожен мав судження про це, яке забажає; таким чином ти, не схиляючись ні в той, ні в інший бік, будеш вільним від докорів.
61. Взагалі ж пам’ятай наступне, - я це часто буду повторювати (в цьому місці текст Лукіана пошкоджений – прим. перекл.) … і не пиши, зважаючи тільки на справжнє, щоб сучасники тебе хвалили і шанували, але працюй, маючи на увазі весь майбутній час, пиши краще для наступних поколінь і від них домагайся нагороди за свою працю, щоб про тебе говорили: «Це, дійсно, був вільно мислячий чоловік просякнутий щирістю; в ньому не було нічого лестивого чи рабського, і у всьому що він говорив, полягає правда». Це розумна людина поставить вище всіх предметів прагнень, які так недовговічні.
62. Подивіться, як вчинив книдський архітектор: (34) збудував найвеличнішу і найпрекраснішу споруду – маяк на Фаросі, щоб він на велику відстань світив мореплавцям і щоб вони завдяки цьому не ухилялися в бік Паретонії, - як кажуть, надзвичайно небезпечного місця, з якого неможливо врятуватися, якщо наткнутися на підводне каміння. Отже, збудувавши таку споруду, будівничий всередині на каменях написав особисте ім’я, а потім, покривши його вапном, зверху написав ім’я тодішнього царя, передбачаючи, як це і сталося, що воно дуже швидко впаде разом зі штукатуркою і з’явиться напис: «Сострат, син Демоксіфана, кнідієць, богам – рятівникам за здоров’я мореплавців». (35) Він думав не про свій час, а про вічність, поки буде стояти маяк – твір його мистецтва.
63. Так треба писати і історію: правдиво, маючи на увазі те, чого можна чекати від майбутнього, а не підлесливо заради задоволення сучасників. Ось тобі правило і мірило істинної історії; якщо ним будуть міряти, - добре: значить воно, вірно написано, якщо ж ні, - все-таки і я качав «глиняного глека на Кранії».
Пояснення до тексту:
24)… якщо боїться Артаксеркса, будучи його лікарем…- натяк на Ктесія з Кніду, особистого лікаря перського царя Артаксеркса Мемнона (правив в 405 – 359 роках до н. е.).
25)… нісейського коня… - Нісея в Мідії славилась красивою породою коней.
26)… захоплення Геродотом, книги якого носять навіть імена Муз… - поділ Геродотової історії на дев’ять книг позначених іменами Муз, було зроблено античними граматиками і знайоме вже Діодору. Подібним чином ділили свої роботи по іменам Муз історик Кефалій, ритор Діон, із римських письменників – Опілій.
27)... Фукідід говорить, - те, що пише він є скоріше пам’ятником … - див. Фукідід. Історія.
28) …гомерівського Зевса, який споглядає то землю вершників – фракійців, то землю мізійців… - див. «Іліада», пісня XIII.
29)… якщо це тільки не Брасид, що рветься вперед… - енергійний і талановитий спартанський полководець, діяльність якого припадає на першу половину Пелопоннеської війни. Майстерним та швидким рухом він переніс театр воєнних дій із Пелопоннесу на північ і спричинив афінянам великих збитків захопленням їх македонських колоній. Смертельно поранений в битві при Амфіополісі (422 р. до н.е.) і помер після отриманої перемоги.
30) … Демосфен, який перешкоджає висадженню… - див. Фукідід, книга IV, глави 11 – 12. Мова йде про спробу спартанців взяти назад зайнятий афінянами під час Пелопоннеської війни (425 р. до н. е.) Пілос. Спроба висадки, якою зі сторони спартанців керував Брасід, була відбита афінським стратегом Демосфеном, при цьому сам Брасід був поранений, а щит його дістався як трофей афінянам.
31) … Геродот дбає, щоби час не згладив… - Геродот так починає свою історію; «Нижченаведені відомості Геродота Гелікарнасьця повідомляються для того, щоб від часу не згладились із нашої пам’яті діяння людей, а також, щоб не були безславно забуті великі і подиву гідні споруди, виконані частково еллінами, частково варварами, головним же чином для того, щоб не була забута причина, із-за якої виникла поміж ними війна».
32) … Фукідід також починає писати…- Фукідід, книга I, глава 1, пише, що приступив до своєї праці « з тієї впевненістю, що війна ця (Пелопоннеська війна) буде війною важкою і найвизначнішою з усіх попередніх.
33)… він мимохіть згадує Тантала, Іксіона, Тітія …- див. «Одіссея», пісняXI. Втім, всупереч словам Лукіана, Гомер зовсім не згадує про Іксіона, зате говорить про Сізіфа.
34) … Подивіться, як вчинив книдський архітектор…- Сострат, родом із міста Кніда в Карії (Мала Азія). Жив в III ст. до н.е.
35) …«Сострат, син Демоксіфана» … - див. «Про Сострата», також «Гіппій, або Бани», «Дві любові» Лукіана.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.
