Як слід писати історію
частина друга 14 - 26
14. Я чув, не так давно в Іонії і мало не вчора в Ахайї, як історики викладали от цю саму війну. Постараюсь переповісти, настільки пам’ятаю, і нехай, в ім’я Харит, ніхто не ставиться з недовірою до того, про що я буду говорити. В тому, що все це правда я б охоче поклявся, якби було пристойним включати до твору клятву. Один з істориків, наприклад, почав із заклика до Муз, просячи богинь прийняти участь в його праці. Бачиш, який красивий початок, як він до лиця історії і як він підходить до цього виду літератури. Затим трохи далі він порівняв нашого правителя з Ахіллом, (13) а персидського царя – з Терсітом, не знаючи, що Ахілл був краще, так як убив Гектора, а не Терсіта, і так як «славний біг попереду, але переслідував набагато славніший…» (14). Потім він вставив похвалу собі, доказуючи, що він достойний описувати такі славетні діяння. Описуючи повернення війська, він вихваляє і свою батьківщину Мілет, добавляючи, що робить краще за Гомера, який нічого не згадав про свою батьківщину. Ближче до кінця передмови він безперечно і ясно обіцяє наших звеличувати, а з варварами воювати, настільки це буде в його силах. Починає ж він свою історію такими словами, в яких указує разом з тим і причину початку війни: «Безбожний і проклятий Вологез почав війну з наступної причини…»
15. Так пише цей історик. Другий – надзвичайний послідовник Фукідіда, який дуже близько підійшов до свого взірця; він і почав так же, як той, з особистого імені, вибравши цей початок, найвитонченіший з усіх і просякнутий аттичним духом. Ось подивись: «Креперей Кальпурніан Помпейуполіт написав історію війни парфян і римлян, як вони воювали один з одним, почавши свою працю зразу ж після її виникнення». Після такого початку чи варто говорити про інше, яку промову він виголосить в Арменії, змагаючись з коркірським оратором, або яку чуму він заставляє витерпіти жителів Нісібеї за те, що вони не стали на бік римлян, запозичуючи все цілком у Фукідіда, (15) за виключенням тільки Пелазгікону і Довгих стін, всередині яких тоді жили хворі чумою. Зрештою чума також почалася в Ефіопії, потім перейшла в Єгипет і в великі володіння перського царя і там, на щастя, зупинилася. Я залишив його, коли він хоронив нещасних афінян в Нісібеї, так як все одно добре знав, що він буде говорити після того як я піду. Це – теж одна із достатньо поширених в наш час думок, начебто наслідування Фукідіду полягає в тому, щоб, дещо змінивши, говорити теж саме, що і він. Так, я мало не забув про ще одне: цей самий історик пише назви багатьох видів зброї і військових пристроїв так, як їх називають римляни, а також такі споруди, як рів, міст і багато іншого. Подумай, як це підносить історію і як достойно Фукідіда, щоб серед аттичних слів зустрічалися італійські, подібно до пурпурової смуги, яка прикрашає тогу, і який блиск придає це промові і взагалі як це відповідає одне другому.
16. Третій склав у своєму творі сухий перелік подій, цілком прозовий і простого стилю, який міг би написати будь-який воїн, записуючи те що сталося кожного дня, або який-небудь тесляр чи торговець, які слідують за військом. Але цей автор принаймні був скромний, - із його праці зразу ж видно, хто він такий; при цьому він виконав підготовчу роботу для якого-небудь іншого, освіченого чоловіка, який зуміє взятися за написання справжньої історії. Я засуджую його тільки за те, що він озаглавив свої книги наступним пишномовним чином, який не відповідає його твору: «Книги парфянських історій Калліморфа, лікаря шостої когорти списоносців», і в кожній книзі прописав номер. Окрім того він написав надзвичайно беззмістовну передмову, в якій розмірковує таким чином: лікарю властиво писати історії, так як Асклепій – син Аполлона, а Аполлон – Проводир муз і родоначальник будь – якої освіченості. При цьому, почавши писати на іонічному діалекті, не знаю для чого, він раптом переходить на загальноеллінський; так, він говорить, наприклад: «лікування», «випробовування», «хворий» і вживає вирази, властиві повсякденному спілкуванню, простонародній мові.
17. Якщо я повинен згадати також про філософа, то його ім’я нехай залишається прихованим; про його спосіб мислення і твори, про те що я чув недавно в Корінфі і яке перевершує всі очікування, я дещо скажу. Вже з самого початку, в першому ж розділі передмови, поспішаючи показати читачам взірець своєї мудрості, він доводить, що тільки філософ здатен писати історію. Потім трохи далі слідує новий силогізм, за ним знову новий, і таким чином вся його передмова складається із різних фігур силогізмів, його лестощі доходять до огиди, похвали важкі та грубі, хоча і не без логічності і навіть складаються з висновків. Непристойними і недостойними довгої сивої бороди філософа здалися мені і його слова в передмові, що особливою перевагою нашого полководця є те, що описувати його діяння не вважають нижче за свою гідність навіть філософи. Про це, - якщо вже у нього з’явилася така думка, - треба було надати судити нам, а не самому її висловлювати.
18. Неможна обійти увагою і того історика, який почав таким чином: « Я хочу оповідати про римлян і персів», і трохи далі: «Судилося, щоби перси потерпіли поразку»; потім: «Осрой, якого елліни називають Оксироєм, почав війну», і так далі. Ти бачиш, як він схожий на іншого із згаданих мною істориків, с тією тільки різницею, що той відтворював Фукідіда, а цей – Геродота.
19. Наступний, прославлений за своє красномовство, теж схожий на Фукідіда чи навіть трохи кращий за нього. Всі міста і всі гори, рівнини і ріки він описував так, щоб вони уявлялися якомога ясніше і яскравіше, як він думав, але нехай краще бог зверне ці лиха на голови ворогів. У його описі було більше холоду, чим в каспійському снігові або кельтському льоді. Опис щита імператора ледь помістився в цілу книгу – тут і Горгона в середині щита, і її очі із лазурі і білого олова з черню, і пояс, як райдуга, і змії, звиваються кільцями як локони. (16) Але все це ще нічого в порівнянні з тим, скільки тисяч рядків знадобилось для опису штанів Вологеза і вуздечки коня, для якості волосся Осроя, коли він перепливав Тигр, і того, в яку печеру він тікав, і як плющ, мирт і лавр сплели свої віти і повністю сховали його у своїй тіні. Суди сам, наскільки це все входить в задачі історії: без цього ми б з тодішніх подій нічого не взнали.
20. Внаслідок свого безсилля створити що - небудь корисне чи від незнання, що треба говорити, такі історики звертаються до повних описів місцевостей і печер, а коли вони наштовхуються на великі події, стають схожими на раба який розбагатів, тільки що отримавши спадщину від свого хазяїна і який не вміє ні одягти як слід плаща, ні пристойно їсти: коли на столі птиця, свинина і зайці, він наїдається вареними овочами або солоною рибою так, що готовий луснути. Історик, про якого я почав говорити, описує також якісь неймовірні рани і небувалу смерть; наприклад, хтось, поранений в великий палець ноги, зразу ж помирає, або варто було легату Пріску закричати, як двадцять сім ворогів втратили свідомість. А відносно числа вбитих він брехав, всупереч навіть донесенням начальників. Наприклад, у Європа, за його словами, ворогів загинуло 370 206 чоловік, а римлян – тільки двоє, і дев’ять було поранено. Не знаю, як розсудлива людина може в це повірити.
21. Треба згадати ще про одну важливу обставину. Внаслідок свого крайнього аттіцизму і у прагненні до строгої і чистої мови вирішив за потрібне переробляти римські імена і перекладати їх на грецьку мову. Так, Сатурніна він називає Кронієм, Фронтона – Фронтідом, Тітіана – Титанієм і так далі, часто ще смішніше. Окрім того цей самий чоловік написав ще про смерть Северіана, нібито всі інші помиляються, думаючи, що він помер від меча, насправді ж він начебто помер голодною смертю; така смерть йому здається найбільш легкою, але він, вочевидь, не знає, що всі його страждання продовжувалися не більше трьох днів, а ті, хто утримується від їжі в більшості випадків живуть до семи днів, так що залишається припустити, що Осрой вичікував, поки Северіан не помре з голоду, і тому не наступав на протязі тижня.
22. А що сказати, мій люб’язний Філоне, про тих які вживаючи в історії поетичні слова і говорять, наприклад: «Рушила облогова машина, і стіна з гуркотом потужно впала на землю», і потім в другій частині своєї прекрасної історії: «Так Едесса брязкала зброєю, і все там сповнилося гулом і тріском», або «Вождь був наповнений думами, як краще за все підвести військо до стіни». І серед цього заводить такі дешеві і простонародні, навіть жебрацькі слова, як «Начальник табору написав пану», або: «Солдати почали купувати їжу», або: «Вони вже викупалися і зайнялися собою», і т. п. Таким чином його праця нагадує трагічного актора, у якого одна нога взута в котурн, а друга в сандалію.
23. Взагалі ти можеш зустріти багатьох, які пишуть передмови блискучим та високим стилем і роблять їх надмірно довгими, так що можна очікувати після всього цього чудеса; головна ж частина історії виявляється у них маленькою та непоказною, так що їх твір нагадує дитину, наприклад Ерота, який жартома надів маску Геракла або Пана. Слухачі зразу ж кричать їм: «Гора народила мишу». По – моєму треба чинити інакше: необхідно витримувати все в одному тоні так, щоби тіло підходило до голови і щоб шолом не був золотим, панцир же зшитим із якогось смішного лахміття або шматків гнилої шкіри, щит – з вербових віт, а наголінники – із свинячої шкіри. В таких істориках, які не задумуючись, приставили б, голову Родоського колоса до тіла карлика, нестачі немає; інші, навпаки, виводять безголові тіла і посилаються при цьому, як на свого союзника, на Ксенофонта, який почав так: «У Дарія і Парісатиди було двоє дітей», (17) і на багатьох інших із старих істориків. Але вони не знають, що бувають передмови, яких багато хто не помічає, хоча вони по суті являються такими, як ми це і покажемо в іншому місці.
24. Ці похибки в мові і, наприклад, в загальному написанні ще можна терпіти, але якщо історики брешуть відносно місцевості і при тому помиляються не на парасанги, (18) а на цілі денні переходи, тоді як це називати? Один, наприклад, так легковажно поставився до справи, що, не бачивши ніколи сирійців і, як то кажуть, навіть в цирульнях не чув розповідей про подібні речі, пише про Європу: «Європа лежить в Месопотамії, у двох днях ходу від Єфрата, і являється колонією Едеси». Але і цього йому було мало: і моє рідне місто Самосату цей благородний муж в тій же книзі, піднявши з місця разом з акрополем і стінами, переніс в Месопотамію, так що місто обтікають обидві ріки і ледь не торкаються його стін. І чи не смішно, що мені тепер слідувало б оправдуватися перед тобою, люб’язний Філоне, і доказувати, що я не уродженець Парфії чи Месопотамії, куди переселив мене цей дивний історик.
25. Цей самий чоловік повідомляє також цілком правдоподібну історію про Северіана, з клятвою, що він її чув від когось із втікачів з цієї битви: начебто Северіан не захотів полишати себе життя мечем чи з допомогою отрути і петлі, але придумав трагічну смерть і дивну за тією рішучістю, яка для цього потрібна: у нього випадково були дуже великі скляні кубки із відмінного скла; коли Северіан остаточно вирішив померти, він розбив найбільш великий із цих кубків і скористався уламком, щоби полишити себе життя, перерізавши собі склом горло. Так він не знайшов ані кинджала, ані якого-небудь списа, щоб померти смертю, достойною чоловіка і героя.
26. Потім, так як Фукідід написав надгробну промову в честь перших із загиблих в описувану війну, (19) він, наш історик вирішив за потрібне зробити напуття Северіану до могили; адже всі історики змагаються з Фукідідом, ні в чому не винному в поразках в Арменії. Поховавши розкішним чином Северіана, він виводить на могилу якогось центуріона Афранія Силона, суперника Перикла, який говорив так довго і такі речі, що, клянусь Харитами, я плакав від сміху, особливо коли під кінець промови оратор Афраній зі сльозами і скорботним голосінням почав згадувати щедрі банкети і пиятики, а потім закінчив промову як якийсь Аянт: вихопив меч і благородно, як і личило Афранію, на очах у всіх убив себе на могилі, - і, дійсно, клянусь Еніалієм, він цілком заслужив смерть на тому місці, де і виголосив таку промову.
Дивлячись на те, як він говорить, всі присутні захоплювалися і вихваляли Афранія. Я ж, засуджуючи його за те, що він згадував мало не юшки та посуд і плакав при думці про кренделі, іще більше засудив його за те, що він помер, не вбивши на початку і автора всієї цієї трагедії.
Пояснення до тексту:
13)… він порівняв нашого правителя з Ахіллом… - мається на увазі, ймовірно, Луцій Вер (130 – 169 р. н.е.), співправитель імператора Марка Аврелія.
14)… «славний біг попереду, але переслідував набагато славніший»… див. «Іліада», пісня II.
15)… запозичуючи все цілком у Фукідіда… - історик, про якого говорить Лукіан, нам невідомий. Других згадувань про нього немає.
16) … і змії, звиваються кільцями як локони… - див. опис озброєння Агамемнона. «Іліада», пісня XI.
17) …У Дарія і Парісатиди було двоє дітей…- так починається відомий твір Ксенофонта «Анабасис», який описує похід 10 000 грецьких найманців з Кіром Молодшим проти його брата Артаксеркса, смерть Кіра і відступ греків до моря під тиском переважаючих сил персів.
18) … парасанги… - перська міра довжини, яка дорівнює 30 грецьким стадіям (біля 5 км). «Денний перехід» як міра довжини – відстань, яку в змозі пройти за день важкоозброєний воїн (гопліт).
19) … Фукідід написав надгробну промову в честь перших із загиблих… - див. Фукідід, книга II, глави 34 – 36.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
( далі буде )
антична Греція, друге століття н.е.
