Похвала Батьківщині
риторичне вихваляння батьківщини
1. Це стара істина, що « немає нічого солодшого за батьківщину» (1) Та й справді, хіба існує щось не тільки найбільш приємне, але і найбільш священне, більш високе, чим Батьківщина. Адже усьому, що люди вважають священним і сповненим високого сенсу, їх навчила Батьківщина, бо вона дає їм життя, годує і виховує їх. Нехай багатьох захоплює могутність і пишнота чужих міст, розкіш будівель, однак всі люблять батьківщину. Багато хто насолоджувався – і навіть занадто – спогляданням незліченних чудес в чужих краях, але ніхто не був настільки зваблений їхньою кількістю, щоб забути свою батьківщину.
2. На мій погляд, кожен, хто пишається тим, що він громадянин багатого міста, не знає істинного сенсу любові до батьківщини; ясно, що така людина почала б сумувати душею, отримавши у спадок більш скромну батьківщину. Мені ж приємніше шанувати саме слово «батьківщина». Той, хто почне порівнювати між собою різні міста, нехай зіставляє їх величину, красу, статок у них товарів. Але коли потрібно зробити між містами вибір, ніхто, мабуть, не віддасть перевагу найкрасивішому із них, нехтуючи батьківщиною: ні, він буде молити богів за те, щоб батьківщина зрівнялася багатством з другими містами, але вибере тільки її, якою б вона не була.
3. Так само роблять гарні сини і справедливі батьки. Прекрасний і благородний юнак віддасть перевагу рідному батьку, а не чужому чоловіку, а істинний батько не полюбить чуже дитя, нехтуючи рідним. Сповнені любові до своїх дітей, батьки ставлять їх на особливе місце серед інших, і їм здається, що їх сини найкрасивіші, найсильніші, найбездоганніші. І мені здається, кожен, хто інакше судить про свого сина, дивиться на нього не батьківськими очима.
4. Немає слова ближчого і дорожчого, ніж слово «батьківщина», як немає для нас нічого дорожче за батька. Якщо юнак сповнений належної поваги до батька (таке веління закону і природи), хіба він тим самим не шанує батьківщину? Адже і його батько – частинка батьківщини, і батько батька, і всі предки, пращури і отчі боги, до чиїх імен ми дійдемо, підіймаючись від покоління до покоління.
5. Самі боги люблять свою батьківщину: як їм і належить, вони спостерігають за людськими справами, вважаючи всю землю і море своїм володінням; однак серед усіх міст кожен безсмертний більш за все вшановує те, в якому він з’явився на світ.
Звісно, міста, де народилися боги, особливо священні, і благословенні острови, на яких святкуються народження богів. Навіть жертви, які приносить людина, приїхавши на батьківщину бога, вважаються угодними небожителям, то, як же людям не дорожити батьківщиною особливо сильно?
6. Адже і Сонце кожна людина вперше побачила на батьківщині. І хоча Сонце – бог усіх людей, кожен вважає його отчим, так як вперше підняв на нього погляд з рідної землі; і говорити навчився в отчому краї, раніш за все навчившись лепетати рідною мовою, і там же пізнав богів.
Якщо ж людині у спадок дісталася батьківщина, з якої їй прийшлось поїхати в чужі краї для придбання великих знань, то нехай вона буде вдячна їй і за скромну науку: адже вона не знала навіть слова «місто», якби на батьківщині не пізнала, що існують міста.
7. Я думаю, що всі навички, всі знання люди накопичують для того, щоб принести більше користі батьківщині; і багатства вони примножують з честолюбного прагнення витратити їх для блага батьківщини. І, по-моєму, вони праві: не слід бути невдячним, отримавши такі великі блага. Адже, якщо ми вдячні одній людині, яка зробила нам добро (так вимагає справедливість), то набагато більше ми повинні платити батьківщині належною їй любов’ю.
В містах існують постанови, які карають за погане ставлення до батьків; батьківщину ж повинно вважати одною для всіх матір’ю і приносити їй дари на знак вдячності за те, що вона нагодувала і напоїла людей і дала їм знання законів.
8. Нікому ще не доводилось бачити людину, яка б настільки забула батьківщину, що не думає про неї в чужій землі. Ті, чиї справи на чужині складаються невдало, вигукують в один голос, що батьківщина – найбільше із благ. І навіть ті, що процвітають вважають, що при всьому їхньому благоденстві їм не вистачає головного, бо вони живуть не на батьківщині, а в чужій країні. В проживанні на чужині є навіть частка безчестя. І часто можна спостерігати, як ті, хто, проживаючи в чужій землі прославились, придбали великі статки або здобули пошану і загальне визнання справжньою мужністю чи широкими знаннями, всією душею прагнуть на батьківщину, неначе не знаходять в чужих краях свідків, які б достойно оцінили їхній успіх. І чим більшої слави досягла людина в другій країні, тим сильніше вона прагне в обійми батьківщини.
9. Батьківщина бажана для юнаків. Але у старих потяг на батьківщину настільки ж сильніший, наскільки вони самі мудріші за молодих. Кожен старець прагне і бажає закінчити життя там же, де і почав його, і схоронити свій прах в землю, яка його вигодувала, і розділити батьківську гробницю.
10. Тільки по корінних жителях ти можеш бачити, з яким благоговінням ставляться до батьківщини справжні її уродженці. Чужинці ж, наче незаконнонароджені, з легкістю переселяються, чи то не відаючи слова «батьківщина», чи то не цінуючи його, вважаючи, що всюди вони знайдуть собі їжу, вони вимірюють благополуччя радощами шлунку. Тим, кому батьківщина – мати, дорога сама земля, на якій вони народилися і виросли, навіть, якщо земля ця невелика, «кам’яниста і бідна родючими ґрунтами». (2) І навіть якщо нелегко знайти, за що хвалити землю, - все ж не буде у них нестачі в похвалах рідній країні. А почувши, як чужинці похваляються широкими рівнинами і лугами, достатком різноманітних рослин, вони і тут не забудуть воздати хвалу своїй батьківщині; нехтуючи землею, що вигодовує коней, вони уславлять землю, «що живить добрих юнаків» (3).
11. Кожна людина прагне на батьківщину: навіть якщо він острів’янин (4) і якщо чужа сторона обіцяє йому вічне блаженство, він не прийме пропонованого безсмертя, віддаючи перевагу похованню в рідній землі. І батьківщини дим йому здасться світлішим за вогонь на чужині.
12. Здається, батьківщина настільки є дорога всім людям, що законодавці повсюди вищою мірою покарання за найбільші злочини присуджують вигнання. І не тільки законодавці, але і полководці, що підбадьорюють війська, тримаються тієї ж думки: адже у битвах самий високий заклик, для тих хто стоїть в строю – заклик іти в бій за Батьківщину. І ніхто, почувши його, не захоче виявитися негідним, бо і в боязкого вселяє мужність слово «батьківщина».
Примітки:
1)… «немає нічого солодшого за батьківщину»…- Одіссея», пісня XI.
2)… «кам’яниста і бідна родючими ґрунтами»…- «Одіссея», пісня IV.
3)… «що живить добрих юнаків»…- «Одіссея», пісня IX.
4)… навіть якщо він острів’янин… - мається на увазі Одіссей, цар острова Ітака, який довго мандрував чужими країнами.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.