29.10.2022 09:22
18+
35 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Юлія Дмитренко-Деспоташвілі

Без кохання

PlayБез кохання

– Гроші мені потрібні, аби заплатити за фургон. Продовжити оренду. Через кілька місяців я вирівняю рахунки та поверну тобі. Просто довелося за квартиру заплатити за півроку вперед, а я не розраховував на це. Ну, правда, знаю, це для тебе не проблема. Заради того доброго, що було між нами. Адже було.

Артем підморгнув дівчині поруч, але та явно не поділяла його настрою.

- А я гадала, ти покликав мене вибачитись.

- Вибачитись? За що?

- За що? Ну, знаєш! Більше не відповім на жоден твій дзвінок. Взагалі номер зміню!

- Чого ти? Можеш до ладу пояснити?

- Ти... У мене просто немає слів. Ми з тобою ніхто одне одному! В мене вже інші стосунки! Я живу з іншою людиною! І ти кличеш мене сюди, аби виклянчити грошей? Та з якої радості?

- Може, тому що в мене більше нікого немає.

- А хто в цьому винен? Якби не ти, нас би вже було троє!!

- Так! І тоді точно пішли б світом з торбою! А так я просто прошу тебе позичити мізер!

- І де на твою думку я повинна взяти ці гроші?

Артем не відповів.

- У свого коханця? Ти ж так думаєш?!

- Та він тобі морозиво купує дорожче. Скажи, на туфлі не вистачає, – похмуро відповів Артем.

– Що?! - аж підскочила Рита, - Сам чуєш себе? Ти такий... ниций!

- А ти свята!

- Ось іди сам і прохай!

- Чудово знаєш, що мені він не позичить.

– І правильно зробить!

– Рита! Ну... Вибач... Правда. Вибач. Поява дитини не призвела б нас ні до чого доброго. Тоді був не час. Скільки разів ми про це говорили! Ти ж погодилась! Чому потім переклинило?

- А зараз бачу в тебе все добре.Ось із цим "добром" і залишайся. І знаєш, чого тобі побажаю? Відчути те, що я відчувала до, під час і після аборту!!!! Ненавиджу тебе!!!

- Та що з тобою?! Це було нашим спільним рішенням! І ти сама пішла від мене! Сама! То можеш зараз просто по-людськи допомогти? Раз у житті! І більше не потурбую. Прийшов би я сюди, якби мав вибір? Все переспробував! Якщо у мене не буде фургону, я не зможу заробляти. Ти ж знаєш, тут неможливо знайти роботу.

- Так їдь звідси.

- Взагалі-то, на це теж потрібні гроші.

- Спробуй не пити.

- Тебе послухати, то я алкоголік! Випити раз на тиждень у вихідні пива це злочин? На це я також не маю права?

- Я йду і не хочу про тебе нічого чути. І номер зміню, це був не жарт. Досить з мене. Навіщо я взагалі прийшла?

- Ну ти і... стерво.

- Ти мене такою зробив!

- Та на тобі навіть зараз те, що я тобі купував!! Змія!

Дівчина зупинилася, миттю подумавши, торкнулася вух і знявши з них сережки кинула їх до Артема.

- Вдавися! З чого вони? Пластмаса? Просто забула зняти!

- Хоч би й із пластмаси! Зате я дарував тобі їх від душі, на останні! Я любив тебе! А ти продалася! І ні до чого тут аборт! Ні до чого!!!

Залишившись один, Артем підняв сережки. Сівши за кермо фургона, що весь цей час стояв неподалік, завів мотор. В цей час пролунав дзвінок.

Артем приклав мобільний до вуха.

— Слухаю.

– Це з офісу на Янтарній. У нас терміни змінилися. Ваші послуги будуть потрібні на тиждень пізніше, але дійшли чутки, що Ви вже не працюватимете в цей час. Хотіли переконатися — це правда?

- Я якраз вирішую це питання, - відповів, трохи повагавшись, - Через пару годин зможу вам дати точну відповідь. Могли б ви на цей час залишити замовлення за мною?

- Так, звичайно. Повідомте до кінця робочого дня.

- Дякую.

Артем натиснув відбій і деякий час дивився перед собою.

- А, до біса все! Що втрачаю? - І рішуче розвернув машину у бік дороги.

Тиснучи на педаль газу він швидко обігнав Риту, що йшла по пішохідній доріжці, та показала йому вслід середній палець, завернув у сусідній квартал, і, проїхавши його так само миттєво, зупинився біля бару. Вистрибнувши з машини, він подався до його службового входу, і втопив кнопку дзвінка.

Двері відчинив охоронець.

- Хазяїн тут? Бачив його авто. Скажи від Рити.

Той зачинив двері, а через дві хвилини знову відчинив її.

- Проходьте.

- Куди?

- Другі двері зліва. Там табличка, не помилитеся.

- Ага. Зрозумів.

Артем на секунду забарився біля потрібних дверей, але, різко видихнувши, тут же з колишньою рішучістю постукав і ввійшов.

Його зустрів запитальний погляд чоловіка, років на десять старшого за нього. Той сидів за столом, трохи відсунувши крісло убік і погойдуючись у ньому.

- Чим зобов`язаний? Що з Ритою?

- Так... Здрастуйте...

- Будь здоров.

- Нічого. З Ритою все гаразд. Ви знаєте, хто я?

- На жаль.

- Ми з Ритою жили разом якийсь час.

- І?

- Вона про мене не розповідала?

- Чи можна ближче до справи?

- Так. - Артем відкашлявся, - Тут таке... Знаю, що несподівано. І все-таки. Грошей позич. Усього то, - він назвав суму, - треба продовжити оренду фургона. А у мене обставини так склалися... За квартиру наперед попросили... Я поверну. Через... пару... ну, максимум 4 місяці.

Чоловік подався вперед.

- Це такий прикол?

– Ні. Я поверну. Дуже потрібна допомога.

- Отетеріти. - чоловік знову відкинувся на спинку стільця, - Кредит у банку візьми.

- Не вийде. У мене... не дуже гарна кредитна історія.

- Навіть так?

– Там свої складнощі.

Чоловік засміявся.

- Я таке нахабство вперше бачу. Тебе Артем, здається, звуть?

- Він самий. Значить, таки казала.

- Згадувала. Ви що з нею бачитеся досі?

– Ні. Сьогодні тільки спробував зайняти у неї, але не вийшло. Вона мене сюди, вважай, і послала, ідею подала... тільки каже нічого не вигорить, але я подумав, а раптом.

- Мабуть, навіть не знаєш як мене звати...

- Чому ж. На табличці написано.

- І як?

- Ну... - Артем повернувся до дверей і прочитав, - Точно. Геннадій Георгійович. Боявся поплутати. Георгій Геннадійович. Геннадій Георгійович. Тому глянув.

- Цирк. Як тоб взагалі прийшло в голову до мене припертися? Ритка ненавидить тебе. Мені б пику тобі начистити, а ти приходиш грошей просити! У тебе що ні мізків, ні друзів, ні родичів? Як ти живеш?

Артем кивнув головою.

- Так. Добре. Дякую, що нагадав: життя моє лайно. Тепер запам`ятаю достеменно. Ну, на це слід було очікувати. Просто мусив спробувати. Отакий я ідіот. Все точно, як вона говорила, так? Вітаю. Вам дісталася разюче прониклива жінка. А я пішов, не бачу сенсу більше затримувати.

Артем прочинив двері, збираючись йти.

- Бачу тебе добряче приперло. Позичу тобі. За однією умови. Досить вже їй очі мозолити. Побачиш нас — вулицю перейди.

Чоловік дістав гаманець та поклав на стіл гроші.

- Перерахуй.

Артем засяяв.

- Це... - він сховав гроші в кишеню, - Ти... Ви... зробили велику справу! Я поверну!

- А то. Спробуй лише не повернути.

- Дякую!!! Від душі! Не чекав, чесно скажу.

- Пощастило тобі.

- Коли небудь повинно ж було. Ось моя візитівка, - Артем поклав на стіл перед чоловіком картку, - Якщо щось треба буде перевезти, дзвоніть. Доставлю у найкращому вигляді.

- Чудово. Сьогодні десь працюєш?

– Ні. Сьогодні ні.

– Тоді, раз так у нас закрутилося несподівано, ходімо вип`ємо. Розкажеш мені, що там у вас із Риткою не ладналося. Та й мушу ж я краще дізнатися кому гроші позичив.

- Ну... Якщо тільки трохи.

- Я пригощаю. Це ж мій бар.

– Тоді один дзвінок.

Артем набрав номер клієнтів, які йому недавно телефонували.

- Все в силі. Працюватиму як завжди. І за тиждень, і далі.

Вони вийшли із кабінету разом.

***

- І тоді! Тоді! Вона як з ланцюга зірвалася. Ну, тепер я знаю. Зустріла тебе. Ти гарний мужик. Хто б міг подумати? А? Допоміг мені. Чи якесь подвійне дно?

- Немає ніякої каверзи. Іноді треба робити щось неординарне, інакше що за життя. А тобі вже, мабуть, досить пити.

- Так! Я говорю собі стоп. Я вмію говорити собі стоп. Лише один раз не зміг. Розумієш про що я? Ха... От уже... Образилася на мене, що дитину не схотів.

- Ти не хотів дітей? А я тільки одружуся відразу сина хочу. 

- Ну... Якби я жив як ти... Що про це... Зараз би був третій місяць.

Геннадій з цікавістю глянув на Артема.

- Третій місяць? Кому?

Артем окреслив у повітрі живіт.

- Ну...

- Вона була вагітною від тебе?

- Не говорила?

– Ні.

- От чорт. Тобі не слід було цього знати. Дідько.

- Облиш. Адже це в минулому. У мене воно також є.

- Так! Правильно кажеш! Ти... мужик.

- То й що сталося?

– Ми зробили аборт і її як підмінили. І... Ось. Втекла до тебе. Але я не ображаюся. Значить, не та. Не та.

– Зрозуміло. Я викликав тобі таксі. Вже приїхало.

- Дякую! Ти не думай... я... просто треба було! Якщо треба щось перевезти, я тут як тут. А їй нічого не скажемо. Тссс. Нічого.

Артем обійняв Геннадія.

- Пощастило бабі. Все. Іду. І я пам`ятаю: якщо що — на інший бік!

***

Минуло три дні, і життя Артема пішло звичайною чередою... День ішов до кінця, він повертався додому після чергового виклику, коли на екрані мобільного висвітився незнайомий номер.

То був Геннадій.

- Ти казав, якщо перевезти щось треба завжди готовий?

- Так!

- Зараз як у тебе з часом?

– Зараз? Без проблем.

- От і чудово. Адресу запиши. Знаєш де? Це мій дім.

Артем глянув на годинник.

– Знаю. За півгодини буду.

- Чекаю.

Ворота відчинив сам Геннадій.

- Що вантажитимемо?

Артем подав йому руку, але чоловік не звернув на неї уваги, і повів до хати. Почувся жіночий плач. Артем спантеличено подивився на Геннадія, загальмувавши при вході, але той пішов уперед, запрошуючи його за собою. Відчинивши двері однієї з кімнат, вказав на Риту, що лежала на дивані, лицем у подушку, та ридала.

– Не що, а кого. Ось це вантаж. І це з нею.

вказав на валізу біля стіни, - Куди відвезеш, мені все рівно. Розберетеся вже якось. Голубки.

- Голубки? - Артем здивовано подивився на обох. - Ми не... Що трапилося? Що ти навигадувала?

Він підійшов до Ріти ближче, в ніс ударив запах алкоголю.

- Вона п`яна?

- П`яна та вагітна. Але це не моя проблема.

- Вагітна?

- Три місяці.

- Три місяці?

- Зрозумієш у дорозі. Геть з мого будинку.

- Гаразд. - Артем хотів допомогти Ріті підвестися, але та відштовхнула його.

- Іди! Все через тебе! Ненавиджу! Ненавиджуууу! Ну, навіщо ти приперся сюди? Йди!

- Актриса, - зло прокоментував Геннадій, проводжаючи її поглядом, коли дівчина, тримаючись за стіни, з розпатланим волоссям і розмазаною по обличчю косметикою все-таки вийшла з кімнати сама, не припиняючи підвивати та схлипуватм.

- Що б вона не наговорила...

- почав Артем, але Геннадій обірвав його:

– Не хочу вас обох бачити. Всі питання став їй. Я ситий. І знай. Ще раз все перевірю, - його голос ставав все гучнішим, - і якщо дізнаюся, що ти теж хотів розвести мене, роздавлю як черв`яка. Геть з мого будинку!

його обличчя почервоніло від крику.

Двічі повторювати не довелося. Артем підхопив чемодан і вискочив на подвір`я. Він ні про що не розпитував Риту в дорозі, терпляче вислуховуючи все більш вигадливі звинувачення та образи у свій бік. Говорити з нею в такому стані не мало сенсу. Він відвіз її до мами, а повернувшись додому, не міг знайти місця.

Три місяці. Три місяці? Вона що, не зробила аборт, яким так його дорікала? Чи лікарська помилка? Це що ж, у нього дитина намічається?

Оце так справи. А з грошима що ж? Накаже повернути зараз? Де взяти так швидко стільки? Кинуло в жар, і він відчинив вікно.

***

Артем прокинувся від наполегливо повторюваного мобільного дзвінка. Годинник показував шість ранку. Номер, що висвітився на екрані, належав Геннадію.

– Слухаю. - відповів ще хрипким від сну голосом.

- Якщо ти зараз не забереш свою бабу, я її приб`ю.

Зв`язок обірвався.

Артем вмить скочив у фургон і незабаром вже був біля будинку Геннадія. Те, що він там побачив, вразило його.

Рита сиділа під ворітьми чоловіка у сльозах.

- Пробач мені! Я люблю тебе. Я кохаю тебе! Давай поговоримо! Будь ласка! Милий! Відчини! Не сердься! Пробаааааач... Пробааааааач.

Вгледівши Артема, вона схопила перший-ліпший камінь і кинула в його бік.

- Іди! Іди! Не лізь у моє життя!! Іди звідси!

Її опухле від сліз обличчя спотворилося ще більше.

– Рита! Рита! Заспокойся! З тобою ніхто не захоче говорити зараз! Тобі треба заспокоїтись! Їдьмо додому!

- Додому? Я живу тут!!! І я не поїду до матері! Навіщо ти відвіз мене туди? Навіщо? Мені мало було моралі?

- Тихіше! Давай поговоримо у машині про це! Не можна так ...

- Тобі цього не зрозуміти! Що ти знаєш про кохання!? Не підходь до мене!!!

Вона знову замахнулася на нього камінцем.

У цей час хвіртка відчинилася і до них вийшов Геннадій.

Вона одразу кинулася до нього.

- Миленький! Прошу, вислухай мене! Я не можу без тебе!

Той забрав із її рук камінь і штовхнув в руки Артема.

- Ще раз побачу — викличу поліцію. І дружка твого на лічильник поставлю, не розрахується до смерті! За що підгузки купуватимеш? Подумала?

- Він мені ніхто! Я тебе люблю!

Вона вирвалася і знову кинулась до Геннадія. Артем не встиг відтягнути її, як чоловік замахнувся і вдарив дівчину по обличчю.

- Гроші ти любиш! Я не нянька чужим дітям. А якщо захочу зайнятися благодіянням оберу сімейку кращу за вашу!

Відразу після удару Рита осіла на землю, і стало так тихо, що звук дверей, зачинених за Генадієм, пролунав як постріл.

Артем вилаявся, а схилившись до Ріти зустрівся з її пустим поглядом.

Вона не чинила опір, коли він всадовив її в авто, та все не віднімала правої долоні від обличчя.

- Може... до лікарні?

– Ні.

- До твоєї мами?

– Тільки не туди.

Вона заплакала, але цього разу тихо.

- Зрозумів.

***

Цілий день Рита пролежала у його ліжку, накрившись ковдрою з головою і повернувшись до стіни. Принаймні такою він залишив її, йдучи на роботу, такою вгледів і після. Того дня Артем не турбував її. Йому самому було про що подумати. На ранок у ліжку її не було, з ванної чувся звук води, що текла з крану до ванної. Спочатку Артем зрадів, але потім йому здалося, що все це продовжується надто довго. Постукав, покликав раз, другий, третій, але відповіді не було. Злякавшись найгіршого, вдарив по замку ногою, той був старий, як усе в цій квартирі і піддався з першого разу.

Дівчина сиділа у ванній, заплющивши очі, Артем кинувся до неї, трясучи за оголені плечі і намагаючись розгледіти сліди того, що вона могла зробити з собою.Рита ж, розплющивши очі, несамовито кричала. Коли з її вуха випав бездротовий навушник, він зрозумів, що помилився, і осів просто на підлогу біля ванної. З його рук зкапувала вода, але Артем не звертав на це уваги. Серце все ще шалено калаталося. Тривога шукала вихід, стукаючи у скронях. Він заплакав.

Рита поспішно вийшла з ванної, кутаючись у рушник. Поглянувши на Артема, промовила з крайньою досадою:

- Ну чому ти такий?! Чому? Просиш гроші, робиш усе, що тобі кажуть, лякаєшся всього, плачеш як... як... Живеш у цій будці!- вона штовхнула пошкоджені двері, - Ти ж чоловік! Якщо у мене буде хлопчик, я б не хотіла, щоб він був схожий на тебе. Це огидно. Як я могла спати з тобою?

– Чому ж не зробила аборт?

Артем швидко витер сльози, підвівся і трьома ударами по замку повернув його на місце.

- Бо мені було страшно.Як і народжувати! Ти думаєш, це просто?

- Чому ж ти раніше не казала це?

– Тому що я зустріла його! І він любить дітей! Це перше, про що він заговорив! Це була доля! Він би ні про що не здогадався! Різниця — місяць! Діти народжуються й раніше! Він ніколи не ліз у мої довідки та документи, він довіряв мені! Він би забезпечив мені гарні умови, я б народила під наркозом, через кесарів, і дитина була б забезпечена! Але ти, ти, ти! Ти... Зі своїм фургоном, зі своїм жалюгідним жебрацтвом! Жодної гордості!

- А де була твоя гордість вчора, коли ти ганьбилася на вулиці під його брамою? Він любить дітей? Так, що б`є їх матерів? Отямся! Я хоча б просто попросив грошей. Сказав як є. І не приймав жодних умов, окрім тих, що висловив сам. А ти!? Ти за гроші готова таке терпіти?

- Я винна перед ним. Він має право сердитись на мене! Він думає зараз як і ти, що я з ним була тільки через гроші! Але я кохаю його! І я знайду спосіб довести це йому! Знайду!! Я люблю його! Люблю! Це ти бачиш у всьому лише вигоду.

- Ти любиш його заможного, а якби він був я, ти б зневажала його.

- Він ніколи не був би як ти! У цьому різниця.

- Значить я правий.

- Думай що хочеш. Яка мені різниця!

Вона демонстративно скинула з себе рушник і почала одягатися.

Він глянув на її ледве помітно збільшений живіт.

- Це і моя дитина. - промовив тихо, - І раз так вийшло... Я думав весь цей час. Раз так сталося. Я, напевно, був не правий. Виходь за мене.

- О Боже! Ти робиш мені пропозицію?

- Так. Ми впораємося. Тільки не пий більше.

- Ти робиш мені пропозицію? Тут? Зараз? Так? Саме зараз? Більш відповідного моменту не було? Господи-Боже. Як же ти мене дратуєш.

- Це нерви та гормони говорять за тебе. Не поспішай відповідати. Просто знай, що я готовий...

- Він готовий! - дівчина нервово засміялася, і почала швидко розчісувати мокре волосся, ставши до нього спиною.

Артем обережно прикрив за собою двері.

Поїхавши на роботу і повернувшись, удома він дівчину не застав, її речей теж.

Вже перед сном, гортаючи вкладки соцмереж побачив в історії її подруги свіжі фото. На них обидві були явно не тверезі. Він відклав телефон і вимкнув світло, намагаючись заснути і відігнати від себе думки про Ріту, твердячи собі, що вона доросла людина, і знає, що робить, що вони розлучилися, і це не його справа. Але нічого не вийшло, і вже за годину він витягував за руку з дому подруги дівчину, в іншій руці тягнучи ту саму валізу. Вона майже не чинила опір, не тому що хотіла йти з ним, а тому що мало що вже розуміла.

По дорозі її нудилр, а коли він вклав її в ліжко, прочитав кілька статей про наслідки алкоголізму на ще ненароджене немовля, з жахом думаючи про те, що все це може торкнутися його дитини. Цього разу, йдучи, він не залишав їй ключі, залишивши записку і відкритими веб сторінки про небезпеку, на яку вона наражала дитину.

Весь день він чекав, що вона зателефонує, але дзвінка не було і врешті-решт Артем набрав її сам.

- Ти як?

- Йди до біса.

- Я буду за дві години.

Відповіді не було.

Зв`язок обірвався.

Не без внутрішньої напруги зайшов він увечері у свою квартиру. Тиша лякала його більше, ніж очікувана лайка. На подив, вона, як ні в чому не бувало, поралася на кухні, накриваючи на стіл.

- Все добре?

- Краще нікуди.

- Вибач, що зачинив тебе, але ти читала...

- Я все розумію.

- Так?

- Може, сядемо вже їсти? Я голодна.

- Тільки руки помию.

Якийсь час їли мовчки, чувся лиш стукіт ложок об тарілки.

Потім вона відклала хліб, випросталась, і, дивлячись на нього, повільно вимовила.

- Я отруїла твій суп. Кинула отруту для щурів. Було смачно?

Артем поперхнувся і побіг до раковини.

Дівчина істерично засміялася, дивлячись йому услід:

- Ось такої ти думки про мене? Ось такої? Повірив? Злякався? Ти ж одружитися зі мною хочеш! Забув?

- Навіщо? Навіщо таке казати?

Артем витер рушником спітніле обличчя і знову сів за стіл.

- Повинна ж була я якось тобі помститися за це ув`язнення, - відповіла знову спокійно. - Хочеш, аби він подумав, що я з`їхалася з тобою? Я житиму у подруги. Давай ключі.

Вона простягла долоню.

– Ні. - Артем підвівся, і пішов у кімнату, переодягатися.

– Як це ні? Ти не маєш права мене утримувати тут! Я можу зателефонувати до поліції!

- Завтра ми підемо до лікаря, нехай перевірять, чи не нашкодила ти нашій дитині. А потім вирішимо, що робити далі.

- Ти оглух? Я до поліції зателефоную!

- Телефонуй. Дзвони. Тільки перед цим поцікався у своєї подруги, чи хоче вона, щоб ти жила в неї? Тому що вчора її батьки дали мені зрозуміти, що ти там не потрібна. Чи забула, що вона живе не одна?

- Це правда?

- Перевір.

Рита пішла до спальні, голосно грюкнувши дверима.

Через деякий час він став біля дверей і промовив:

- Чому ти не думаєш про дитину? Якщо сама залишила її? Дай їй народитися здоровою і роби, що хочеш. Адже якщо вона вже є, треба подбати про неї. Ми також можемо зробити кесарів. У цьому нічого такого немає. Час ще є. Я зароблю. Сьогодні у мене були хороші клієнти, вони готові укласти зі мною договір на тривалий термін. А графік там такий, що зможу підробляти з іншими. Я тоді й гроші поверну твоєму... цьому... Якщо буде як я хочу, то з першого авансу і віддам. І переїхати звідси зможемо на краще місце. Чуєш? Усе не так погано. Я можу зайти?

Він обережно прочинив двері. Вона стояла біля вікна.

- Його звуть Геннадій. А не "цей". І він ненавидить, коли його називають Геною. Лише Геннадій.

- Ясно.

- Він ніколи мене пальцем не чіпав.

- Добре.

- Мені було з ним добре.

- Вірю.

- Він гарна людина. Просто ситуація така.

- Напевне.

- Мені страшно.

- Мені теж було страшно, коли ти сказала, що отруїла суп.

- Так... - вона ледь помітно посміхнулася.

Це його підбадьорило, і підійшовши ближче, Артем обережно обійняв дівчину.

- Ми впораємося. Я не кину свою дитину. Я все зроблю для неї.

Вона не відповіла на його обійми, але й не відштовхнула.

***

Наступні місяці пройшли напрочуд спокійно. Рита пройшла огляд, вагітність протікала нормально. До алкоголю не торкалася. Втім, жити з Артемом під одним дахом відмовилася, повернулася до себе додому, але йому так було навіть спокійніше.

Іноді він заїжджав до них, та напруженість у спілкуванні зберігалася, тому такі візити були короткими, і часто зводилися до передачі Артемом чогось для Рити та майбутнього малюка: фрукти, або улюблені нею ласощі, щось потрібне по господарству, вітаміни, ліки, одяг. 

Незабаром вони дізналися стать дитини, це буде дівчинка. Як і хотіла, Рита народила за допомогою кесарів розтину. Артем намагався забезпечити їй максимальний комфорт, наскільки дозволяли йому кошти.Він і справді почав заробляти більше, і вони змогли зняти кращу квартиру. Вже з пологового будинку він таки забрав її до своєї оселі. Вона трималася відчуженою до всього, що відбувалося навколо, та лікарі казали, що це часто буває після появи дитини, як і відсутність молока. Минув тиждень, і вкотре піднявшись серед ночі до малечі, Артем виявив покинуті відкритими порожні ящики комоду. Рити вдома не було. Біля їхнього під`їзду тихо гурчало мотором авто, він легко впізнав у машині, що від`їзджає авто Геннадія. У цей час на його телефон надійшло повідомлення. Рита просила не заважати їй, вона, мовляв гідна знайти своє щастя, а Геннадій не може полюбити чужу дитину, і єдине його прохання позбутися її. Артем не міг повірити, що це сталося. Що вона так просто кинула доньку. І вже уклавши дитину в ліжечко, перечитував і перечитував дикі для нього слова.

На ранок до нього прийшла мати Рити. Ховаючи винний погляд, вона розповіла, що виявляється весь цей час Рита не припиняла спроб повернутися до Геннадія, і, нарешті, досягла свого. Що вона до останнього вірила, що материнський інстинкт переможе у дочці. Але на жаль...

- Хто б міг подумати, так не хотіла робити аборт, і тепер таке... Хто б міг подумати... Зовсім дівчинці задурив голову. Адже ні копійкою не допоміг, доки вона була вагітною. Боже, боже, що діється з людьми...

Артем запропонував жінці переїхати до нього, доки дитина дуже мала. Він не хотів нянь, і дитячих садків. Жінка погодилася, з подвійною завзятістю доглядаючи онуку, а як тільки приходив батько, який би важкий день не був, повністю перемикався на дитину. Він назвав її Яною. Любив гуляти з дівчинкою, з

гордістю котячи перед собою коляску. Не впізнавав себе сам, але ці зміни йому подобалися. Перша посмішка, радість від того, що тримає спинку, клопіт зі зміною харчування, зубки, які ріжуться, перший крок, перше слово... Перші питання:

– А де мама?

- Шукає кохання.

- А хіба ми без кохання?

- Мабуть, не з таким, як їй хотілося б.

- А коли знайде, повернеться?

Він обійняв доньку, і відвернув увагу дитини на білку, що так доречно бігла парком. Він знав, скоро настане час, коли ці очі потребуватимуть справжніх відповідей.

А час летів... І одного пізнього, не зовсім морозного, як для зими, вечора у їхні двері подзвонили.

- Здрастуй. Це я... Назавжди. Якщо можна. Вибач мені. Я знаю, що я справжнє стерво...

Так, то була Рита. Така знайома і така чужа. Він мовчав, а помітивши, що дівчина ховає щось за спиною впевнено аідсунув її рукою вбік. На нього дивилися два великі насторожені дитячі ока. Хлопчику було не більше двох років. Він чіпко тримався за полу пальта матері.

- Мій син. Він не вірить, що він нього... А я... Не хочу. Не хочу йому більше нічого доводити. Я не повернуся до нього. Чесно. - вона поправила локон, що спадає на обличчя, і Артем побачив на ньому синці, - Ти нас... приймеш? До матері не хочу йти...

Він нічого не відповів, просто відступаючи вглиб, і пропускаючи її до хати.

Мама Рити, кинулась до доньки, що немов скам`яніла агледівши її. Обіймаючи, і ковтаючи сльози, промовляючи якісь банальні речі до нового онука. А опісля відразу зазбиралася, не дивлячись на нічну пору.

- Нехай одразу приймає господарство. Приймає обох. Досить вже. Мій дім уже зачекався на мене. Приходьте разом завтра, ввечері. У гості приходьте.

Вона знову змахнула сльози, що набігли, і швидко вийшла.

Зі своєї спальні вибігла зовсім сонна Яна. Побачивши Риту, дивним чином відразу впізнавши її, напевно, за баченими раніше фото, перше, що запитала протираючи очі:

- Мамо, ти привезла з собою кохання?

Артем обійняв дівчинку, цілуючи в щоку.

– Все вранці. Мама втомилася. Йди в ліжечко. Будь гарною дівчинкою.

Рита підійшла і взяла доньку за руку.

- Я вкладу. Васильку, це твоя сестричка. Яночко, це Василько, твій братик. Пішли, лягатимемо спати.

Обернулася до Артема:

- Там є де йому постелити?

- Так. Зараз все принесу і йому, і тобі.

Він кинувся до шафи.

Його серце шалено калатало. У будинку запанувала приємна метушня, складалося враження, що ця пара ніколи не розлучалася, і проблем у них ніяких не було, окрім як заколихати дітей.

Незабаром у хаті стало темно та тихо.

Він засинав на дивані, думаючи про те, що обов`язково треба зробити усе можливе, аби в них, нарешті, була справжня родина. Заради доньки, заради... сина. І до чорта, що казатимуть люди! 

На столі кухні виднілися тіні неприбраного посуду від недавнього їх чаювання. Настінний годинник голосно цокав, показуючи п`ять хвилин за північ. А в його голові один життєвий план, змінював інший, не даючи заснути. 

Настало 24 лютого 2022 року...



Кода, Грузiя, 26.10.2022

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 31.10.2022 15:24  Крайнюк На... => © 

Майстерно написне оповідання. Навіть не очікувала такого фіналу. Артем виявився порядною людиною. Може і Ріта перевиховається поруч з цим чоловіком. Хочеться вірити. Дякую за твір.