І ЖАРТОМА І ВСЕРЙОЗ
оповідки 5 - 8
5.
Жив собі бюргер у якого було три дочки – і всі, якраз у тому віці щоб вступити до суворого ордену святого шлюбу. І все ж батько ніяк не міг вирішити, яку ж із них забезпечити приданим першою, тому що женихи були вже у кожної. І покликав він усіх трьох і сказав їм: «От що, милі мої дочки, дам я вам води, помийте руки, та тільки дивіться не витирайте, нехай вони обсохнуть самі. І у якої руки обсохнуть раніше, ту я і видам заміж першою». Налив їм батько води, вимили вони руки і почали чекати, поки ті обсохнуть. А наймолодша почала махати руками і примовляти: «Не хочу я заміж, не хочу я заміж, не хочу я заміж!» І від цих помахів руки у неї обсохли скоріше, чим у сестер, і її видали заміж першою. А старшим прийшлось почекати і т.д.
Є, до речі, і загадка, вона каже: угадайте що це: коли зробиш, то так воно і буде, а коли не зробиш, все одно воно так і буде. І розгадка: сушити руки. Витреш їх рушником, вони стануть сухими, а не витреш – самі обсохнуть. А у молодшої дочки невинність була на вустах, та не в серці, тому вона і була така хитра, і махала руками, щоб вони обсохли і т.д.
6.
Одна, досить вже доросла дівиця прийшла до судді, який мав владу, і поскаржилась на якогось молодого чоловіка, що зірвав квітку її невинності, та ще й, за її словами обманом і силою. «Шановна, - сказав їй суддя, - таку справу я не маю права вирішувати у відсутність відповідача, він повинен бути тут, тому іди-но додому і приходь завтра в цей же час, а я вже подбаю, щоб його доставили». Благочинна дівиця пішла додому, а суддя послав їй навздогін свого слугу якому велів прикинутися розбійником і відібрати у дівиці шаль та гаманець. Слуга зробив як йому і веліли, а коли дівиця прийшла наступного дня і побачила розбійника біля судді, вона звинуватила його в нападі на великій дорозі і сказала, що він пограбував би її, якби вона не змогла себе захистити. «Значить, ти в змозі захистити себе? – спитав суддя. «Та я так закричала, що люди звідусіль прибігли мені на допомогу!» - «Якби ти так закричала, - сказав їй суддя, - коли той хлопчина тебе спокушав і умовляв, до тебе б теж прийшли на допомогу. Тому, іди своєю дорогою, шановна, а спокусника не звинувачуй».
7.
Розповідають про старезного лева, який вже не ходив на полювання, а лежав у своєму лігві, і про молодого лева, його сина, який годував батька, як то і належить. Старий лев віддячив молодому левові порадою: «Милий мій сину, остерігайся людини; не чіпай її, тому що вона сильніша за будь-якого звіра; а коли знехтуєш порадою, закінчиться все це для тебе погано». Але молодий лев був сміливий і сильний, він залишив без уваги батьківську пораду і вийшов на тропу і захотів побачити людину і помірятися з нею силою. І побачив він двох биків під одним ярмом. «Ви люди?» - спитав він їх. «Ні, - відповідали вони, - але це людина тримає нас під ярмом». Лев пішов далі і зустрів здоровенного жеребця, гарно підкованого, осідланого і з вуздечкою, і той був прив’язаний до дерева. «Ти людина?» - спитав його лев. «Ні, але це людина прив’язала мене до дерева». Лев пішов далі і зустрів мужика – дроворуба. «Ти людина?» - спитав він, і мужик відповів: «Так». – «Що ж я готовий до бою, я буду з тобою битися». Мужик відповів: «Високоповажний друг, допоможи мені спочатку розколоти оце дерево, а потім все буде так, як ти хочеш». Він розсік сокирою стовбур дерева і попросив лева всунути в щілину лапи і розламати стовбур. Коли ж лев запустив пазурі в щілину, мужик висмикнув з неї сокиру, щілина зімкнулася, і лев виявився спійманий. А мужик побіг в село з криком: «Лев! Лев!». До дерева поспішили інші мужики, хто зі списами, хто з косами і вилами. Лев зрозумів, що йому не уникнути біди, і видрав лапи зі щілини, пазурі, одначе застрягли в деревині намертво, і хоча він уникнув погибелі, але з величезною мукою. Молодий лев показав батькові кровоточиві подерті лапи і зізнався: «Якби, батьку, я послухався твоєї поради, то нічого подібного зі мною не сталося б. Я визнаю твою правоту»
8.
Розповідають про одного лева, у якого було два сина, і про обох він подбав: кожного оженив і в якості весільного подарунку дав добрий ліс і три добрих поради, яким вони і повинні були слідувати. «Радійте, любі сини, - сказав він, - адже всі звірі під вашою владою, остерігайтеся тільки однієї людини і ніколи не вступайте з нею в боротьбу, бо вона сильніша за будь-якого звіра. Ось вам друга порада: підтримуйте гарні стосунки з сусідами. А третя вам порада: дотримуйтесь порядку в лісах, вам подарованих, щоб плодилася в них усіляка живність. І якщо ви будете слідувати та виконувати ці поради, з вами ніколи не станеться нічого поганого». І, сказавши так, заснув лев вічним сном і був похований.
Старший син почав жити по завіту батька, Молодший же взявся сваритися та воювати зі своїми підданими. Одного разу, розсердившись на дружину і на все на світі, зірвав свою злість на мешканцях лісу, перебив і розтерзав багатьох. І, відчувши небезпеку, уцілілі звірі втекли від нього світ за очі. Лишившись у повній самоті, лев вирішив провідати старшого брата, подивитися як у того ідуть справи. Прийшов до брата і говорить: «Люб’язний брате, як це тобі вдається багатіти і процвітати, а я от жебракую і животію». І старший брат відповів: «Я слідую завітам батька, а ти їх не виконуєш, ти сваришся і воюєш зі своїми підданими. І ліс ти привів у запустіння, і звірі від тебе повтікали». І він провів брата по своїх володіннях і показав йому своїх підданих. А тих було в лісі величезна кількість. Під час прогулянки зустріли вони в лісі чоловіка, мисливця, який ставив капкани на звіра. І молодший брат сказав старшому: «Подивись-но, брате, он іде мужик, і він хоче спричинити тобі зло. Стрибни на нього, розірви його на шматки і з’їж». А старший лев відповів: «Батько заповідав остерігатися людини, і ніколи не вступати з нею в сутичку, і жити з нею мирно». Молодший же почав нарікати: «Якщо речі старезного, що вижив з розуму лева значать для тебе більше, ніж левова міць і левина гордість, то я сам розірву його на шматки і сам з’їм!» І, забувши про все, накинувся на чоловіка – але попав в капкан, що був поставлений мисливцем, був спійманий і вбитий.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
м. Ельзас, 1522 року
