10.11.2022 20:04
only 18+
42 views
    
rating - | no usr.
 © Крайнюк Надія Олександрівна (Софі)

Люда

Люда

У вагоні електрички тепло. Пасажирів було небагато. Я зручно вмостилася на сидінні і під монотонний перестук коліс навіть почала дрімати. Раптом, у купе поруч почула дуже знайомий голос.

Повернувши голову, побачила молоду дівчину років двадцяти. Уважно придивилася до неї. Сумніву не було! Це – Люда! Мені здалося, що я перемістилася в часі і опинилася в своїй далекій юності!

Я бачила перед собою свою подругу Люду, такою ж молодою, як і двадцять два роки тому. Просто, як у романі Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея». Я не вірила своїм очам! Круглолиця, з великими синіми очима, з світлим хвилястим волоссям і… з ямочкою на підборідді! Ще й голос! То був, без сумніву, її голос!

Далека, безтурботна юність… Ми з Людою були нерозлийвода. На роботу, з роботи, на вулицю – завжди разом. У неї не було від мене жодних таємниць. Та, все ж, виявилося, що одну подію, яка відбулася в її житті, вона приховала. Їй дуже подобався хлопець на прізвисько «Італієць». Його мама вийшла заміж за італійця, але через деякий час розлучилася і повернулася на Батьківщину з двома синами. В старшого з них, «італійця», і була закохана Люда. 

Так от, одного разу, Люда попросила мене, щоб я поїхала з нею в Харків, в одній важливій справі. Я не стала запитувати, для чого і погодилася їй допомогти. А вже по дорозі вона мені зізналася, що вагітна від «італійця» і їде робити аборт. Оце так новина!

У мене перехопило дихання: - Як – аборт? Коли це ви встигли?

Вона ніяково посміхнулася: — Та ось так, встигли… Так вийшло, сама не знаю, як.

— Так одружіться!!! Вам же нічого не заважає! Ви вже цілком дорослі і маєте право на сім’ю!

Вона помовчала трохи: - Якби ти знала, як я його люблю! Коли він почув, що у мене буде дитина, сказав, що одружуватися зі мною не збирається. І, взагалі, у нього є інша дівчина…

— Ти знала про дівчину?

— Так. Але люблю я його і все. Була така хвилина слабкості. Подумала, що зможу його утримати біля себе. Та не вийшло…

— Оце так!!!

Приїхали ми. Треба було ще від трамвайної зупинки йти хвилин десять. Знайшли потрібний будинок у приватному секторі. Я не заходила до приміщення. Присіла на лаві, що стояла біля двору. Мабуть, на тій лаві багато сиділи таких, як я, чекаючи своїх подруг.

Через деякий час вийшла Люда, бліда, як полотно. Жінка йшла поруч, підтримуючи її. Наказала бути обережною. Останні слова, які ми від неї почули: - Не переймайся. Діти у тебе будуть. Я зробила все акуратно. Добре, що строк невеликий.

Скільки Люда заплатила тій жінці, я не знаю. Не запитувала.

Після цього наші шляхи розійшлися. Я вступила до вищого навчального закладу і Люду більше ніколи не бачила. Як склалося її життя, я не знала. І ось така цікава зустріч.

Я оговталась, розуміючи, що ця дівчина — її донька, як дві краплини води схожа на свою матір.

Не втрималася, звернулася до дівчини: — Скажи, будь ласка, твою маму звати Люда? Люда Панкова.

Вона здивувалася: — Так! Ви її знаєте?

— Ще б не знати! — подумала я, але нічого не сказала. —Ти дуже схожа на неї. Мені здалося, що ти — це вона сама.  

Дівчина засміялась. Виявилося, що окрім неї в сім’ї є ще менший брат, якого назвали Михайлом. Так звали «Італійця»…

— Мама працює, тільки дуже хворіє.

Я відрекомендувалась і попросила передати від мене вітання.


14. 01. 2017 рік

Картинка з інтернету



Смт Шевченкове, 14. 01. 2017 рік

Публікації: Крайнюк Надія Олександрівна (Софі)

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись