12.11.2022 07:38
for all
19 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © ІОГАНЕС ПАУЛІ

І ЖАРТОМА І ВСЕРЙОЗ

оповідки 15 - 18


15.

Розказують достеменно, що один дворянин купив посаду намісника над багатьма містами та селами, як це інколи буває. Почав він об’їжджати свої володіння – і в кожному селі, в будь-якому місті велів людям присягати собі на вірність. І повсюди, куди не приїздив, славили його поважні люди і несли йому у дар всяку всячину, той одне, інший друге, хто чим багатий, як кажуть. І був при ньому писар, який складав перелік дарів і дарувальників. І чесні люди раділи такій скрупульозності і думали, що перелік ведуть для того, щоб не забути їхніх імен і віддячити дарувальників в свою чергу. Так вони і говорили один одному і поспішали перевершити один другого в щедрості. А справа була зовсім інша: подароване вперше добровільно він записував, щоб потім постійно вимагати не меншого і без всякого приводу, для чого цей перелік ним і вівся. І наказав намісник своїм челядинцям і кнехтам нишпорити по окрузі і вимагати з кожного згідно з переліком. Але одного разу він захворів – і захворів хворобою багатих людей, хоча вона, буває, не щадить і бідних., - він захворів подагрою, і не міг більше зробити ні кроку, і ліг він на ложі в залі, і розпалили перед ним вогонь у каміні, як то належить в країнах, де не роблять печей.

І був у нього блазень великий забавник і вигадник, що добряче потішав свого пана. І одного разу, коли поряд не було нікого, вогонь же палав на повну силу, почав блазень гратися з вогнем, підкладаючи солому і хмиз, і нарешті підпалив хазяйське ложе. Намісник закричав дурним голосом і почав умовляти блазня: «Дурню, погаси вогонь! Чи ти, може хочеш спалити мене живцем?» А дурень затявся і відповів: «Не погашу». – «Та чому ж не погасиш?» І блазень відповів: «Тому що, коли я його зараз загашу, ти візьмеш це за правило, і завтра мені знов прийдеться його гасити, і післязавтра теж. Адже так і кажуть твої нещасні піддані: давши тобі одного разу, потім даєш знову і знову». Між тим вогонь охопив все ложе, і намісник згорів живцем.

Адже за кожен гріх нам воздасться (Книга премудрості, 11). Господь вибрав блазня знаряддям помсти, недарма ж казав Сенека в посланні святому Павлу, що бог, інколи говорить і устами дурня. Так було і тут, блазень викрив пана в поганій пристрасті, що прирекло його полум’ю земному і полум’ю вічному.


16.

Жив колись один дворянин, утримував він сокола для охоти і дуже з цього радів. В дружній компанії за столом розповідав він без упину про видатні якості птаха. Але одного разу, коли трапилося йому бути у від’їзді, блазень схопив сокола, підсмажив і з’їв. І коли хазяїн повернувся, то ще і попрікнув його: «Отак ти мене обдурив! Ти казав, що ця птиця на диво гарна, а я підсмажив її і з’їв – і зовсім вона не гарна, м`ясо тверде і т.п..»

Що означає: справжні ласуни до дивини.



17.

Запросив один дворянин до обіду свого духовного отця, що належав до чернечого ордену. Сіли вони за стіл скуштувати страв, дворянин, його дружина, і обидва сина, і обидві дочки. Тут подали смажене із дичини – не то рябчика, не то каплуна чи ще щось в такому ж роді. Хазяїн поклав каплуна на тарілку перед священиком і попросив розділити його на всіх. Священик відсунув тарілку, сказавши: «Я цього не вмію. Та й де б я навчився розділяти дичину?» Хазяїн знову посунув до нього тарілку і попросив розділити птицю на свій розсуд. Чернець відповів на це: «Якщо я вже повинен розділити його на всіх, то розділю його так, як це заповідає Священне писання». Дружина хазяїна підтакнула: «От так, святий отець і розділіть, як заповідано в Писанії». Чернець відрізав голову і поклав її на тарілку хазяїну. Потім відрізав шию і поклав на тарілку хазяйці. Відрізав крильця і поклав їх перед панянками. Відрізав ніжки і поклав їх перед синами хазяїна. А все, що лишилося з’їв сам і ні з ким не поділився.

Коли з каплуном було покінчено, хазяїн спитав: «Отче сповіднику, де написано, що каплуна треба ділити саме так?» Чернець же відповів: «Так сину мій, написано в моєму мозку. Ви в своєму домі голова, і тому вам дісталася голова птаха. Милостива хазяйка найближча до вас людина, тому і отримала найближчу до голови частину, тобто шию. Панянкам же належать крильця, тому що вони постійно літають то у мріях, то в тривогах про майбутнього чоловіка: що це буде за людина, та яке придане за ними дадуть, - тому крильця їм якраз і будуть. Юнакам же дісталися ніжки, тому що на них, тобто на юнаках, стоїть увесь ваш рід, як на ніжках стоїть каплун. Тому-то їм і дісталися ніжки. Ну, а все що лишилося, це вже не птиця, а так, не пойми що – без голови, без шиї, без крилець, без ніжок. А в чернеця каптур, як дзьоб, ззаду на тулубі, тому-то мені і дістався тулуб».



18.


Лицар взяв у полон сина одного високоповажного городянина, привіз його в замок і ув’язнив у башті. Протомившись деякий час в ув’язненні молодий чоловік попросив про зустріч з лицарем, передавши, що має сповістити йому дещо важливе. Лицар провідав полоненого, і той почав: «Милостивий пане, я сиджу в башті, від чого ні мені, ні вам немає ніякої користі, а рідні мої, не шлють сто гульденів потрібних для мого викупу. Будьте милосердні, відпустіть мене додому, а через два місяця я повернусь і привезу гроші як добрий християнин» Хазяїн спитав: «А хто поручиться за тебе?» - «Нема в мене нікого і нічого, - відповідав полонений, - але я лишу поручителем за себе Господа Бога і дам вам іменем Господнім клятву дотриматися терміну». Лицар відповів: «На такого поручителя я згоден». Він взяв з молодого чоловіка клятву і відпустив його додому. Бідний юнак повернувся до себе на батьківщину, продав усе добро, щоб зібрати потрібну суму, а вкластися в обіцяний термін все одно не зміг, всупереч обіцянці, та прострочив виплату на три тижні. І якраз у ці три тижні сталося так, що їхав наш лицар з двома зброєносцями по полю, і зустрівся їм абат чи якийсь поважний чернець зі слугою, і були вони на двох добрих конях. Лицар сказав своїм супутникам: «Погляньте, он їде чернець, та на доброму коні, їде гордовито, як лицар, а належить йому їздити на віслюку. А давайте що - небудь учудимо!» Під’їхав до чернеця, взяв коня за вуздечку і спитав: «Хто ви, шановний, хто ваш хазяїн?» Чернець відповідав: «Я служитель Божий, хазяїн мій сам Господь Бог». – «Якраз до речі! – вигукнув лицар. - Хазяїн-то ваш мені дещо заборгував! Був у мене полонений, і я відпустив його, а в поручителі він залишив мені вашого Бога. Ну, з Бога мені взяти нічого, занадто він вже могутній, а його служителям я спуску не дам!» І погнав чернеця, заставивши його спішитись, до себе в замок, віднявши все, що в того було. А тут з’явився недавній полонений, упав перед паном до його ніг, сказав, що приніс гроші, які тільки міг зібрати з бідних людей і просив на нього не гніватися. Лицар же заперечив: « Встань з колін, шановний, залиш свої гроші при собі і їдь куди забажаєш, тому що викуп за тебе уже внесений».

Ось вам зразок істинно поганого прикладу, що подають ченці, які гордо їздять на добрих конях і дратують цим панів, бо не розкіш забезпечувати і не гординю тішити повинні подаяння, але єдине - служити Господу.


Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



м. Ельзас, 1522 року

Публікації: Каллистрат

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 12.11.2022 08:21  © ... => Каранда Галина 

Ви знаєте, коли я робив переклад, я теж посміхався, бо теж це знав! )))

Та й Паулі, мабуть що, взяв її з народного епосу, зберіг, так би мовити в своїх публікаціях ))) Та й добре, хай буде!

 12.11.2022 08:02  Каранда Га... => © 

хм... сімнадцяту я знала як українську народну чи то казку, чи то усмішку. Закінчувалася словами "А тобі, Хомище, хай хоч тулубИще".